01 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/9324/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, на підставі довідки Територіального управління державної судової адміністрації в Чернігівській області від 11.03.2020 № 03/36-865 та рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, у справі № 620/2479/20 в розмірі 50 відсотків, суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 , судді у відставці, для призначення щомісячного довічного грошового утримання стаж який дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, крім безпосередньо роботи суддею 18 років 3 місяці 5 днів, строк військової служби 3 роки, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті 1 рік 11 місяців 00 днів; службу в органах прокуратури України на прокурорських та слідчих посадах 20 років 03 місяці 05 днів, а разом 42 роки, 17 місяців 10 днів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 , судді у відставці з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді який працює на відповідній посаді, з врахуванням фактично проведених виплат за даний період, згідно довідки Территоріального управління державної судової адміністрації в Чернігівській області № 03/36-865 від 11 березня 2020 року, замість зробленого ним перерахунку у розмірі 50 % .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. При звільненні у відставку позивачу було призначене довічне грошове утримання у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
Право на отримання 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, підтверджено рішення Чернігівського окружного адміністративного суду, яким визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язано останнього здійснити мені, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання згідно з довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. Виконуючи вказане рішення суду, відповідач безпідставно, перевищивши свої повноваження, зменшив відсоток працюючого судді з 90 % до 50%, що підтверджується рішенням відповідача. Позивач вважає, що зменшення відсотку від грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді при нарахуванні довічного грошового утримання є необґрунтованим свавіллям з боку відповідача.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що оскільки після 19.02.2020 розмір складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не змінювався, підстав для проведення повторного перерахунку немає. Головне управління не порушувало прав, свобод та інтересів позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України, а отже й відсутні законі підстави для задоволення позовної заяви.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові з наданням додаткових пояснень.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України № 342/97 від 18 квітня 1997 року ОСОБА_1 , був призначений на посаду судді Талалаївського районного суду Чернігівської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України № 57 - IV від 04 липня 2002 року, про обрання суддів позивача обрано на посаду судді Талалаїського районного суду Чернігівської області безстроково.
07 травня 2007 року, наказом № 70-о, начальника територіального правління Державної судової адміністрації в Чернігівській області, з рахуванням стажу роботи, який давав право на відставку станом на 12.04.2007, та становив понад 30 років, позивачу було призначено та оплачувалось щомісячне довічне грошове утримання судді у розмірі 90% суддівської винагороди, відповідно до ст. 43 Закону України "Про статус суддів".
Відповідно постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 16 липня 2015 року № 636-VIII позивач був звільнений з посади судді Талалаївського районного суду Чернігівської області, у зв'язку з виходом у відставку. Зі штату Талалаївського районного суду Чернігівської області позивача відраховано 11 серпня 2015 року, на підставі наказу в.о. голови Талалаївського районного суду від 11.08.2015 № 27.
З цього часу позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII), з урахуванням норм рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016 року.
18.02.2020 набрало законної сили рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 у справі № 620/2479/20, яким визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлене розпорядженням від 19.03.2020, про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно заяви від 17.03.2020, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області від 11.03.2020 № 03/36-865, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
На виконання вищезазначеного судового рішення відповідачем зроблено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 50 % суддівської винагороди, що підтверджується листом відповідача № 2500-0306-8/3660 від 27.01.2021.
Вважаючи таке зменшення відсотку раніше призначеного довічного грошового утримання від суддівської винагороди з 90 до 50 протиправним, позивач звернувся до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (доповнено згідно із Законом № 1798-VIII) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-XII, чинного на день призначення позивача на посаду судді, було визначено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена ВРП, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону 2447-VIII, який набрав чинності 05 серпня 2018 року, статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Крім того, на час обрання позивача на посаду судді була чинною норма абзацу 2 пункту 1 Указу Президента України № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10.07.1995 - до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач навчався на денному відділенні у Харківському юридичному інституті, отримав диплом про вищу освіту за спеціальністю правознавство, що підтверджується як записом в трудовій книжці, так і дипломі спеціаліста.
Таким чином, до стажу роботи позивача на посаді судді входить крім зарахованого відповідачем стажу, стаж роботи в галузі права - 20 років 03 місяці 05 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі на денному відділенні - 1 рік 11 місяців, а також зарахуванню підлягає календарний період проходження строкової військової служби - 3 роки.
Отже на день звільнення загальний стаж позивача, що підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді дорівнює 41 рік 5 місяців 10 днів, що підтверджується і розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який було розраховано Бахмацьким районним судом Чернігівської області у справі № 747/629/15-а.
Щодо доводів відповідача з приводу неможливості зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу роботи в галузі права та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті суд зазначає наступне.
Так, якщо виходити із законодавчих положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII у поєднанні з положеннями абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, вдаючись до системного, об'єктивного та цільового їхнього трактування, то можна дійти висновку про те, що відповідно до законодавства, яке діяло на день зайняття громадянином України посади судді вперше, час роботи в галузі права, який є однією з необхідних умов для того, щоб бути рекомендованим на посаду судді, незалежно від тривалості цього стажу та виду діяльності, не зараховувався до стажу роботи на посаді судді. Строк роботи в галузі права та належність певної роботи (діяльності) до роботи в галузі права мали значення лише для реалізації права на зайняття судової посади.
Відповідно до закону, який регулював питання стажу роботи судді на час зайняття суддівської посади вперше, до суддівського стажу мали зараховуватися передбачені в такому законі певні види роботи (професійної діяльності) у разі дотримання встановленої законом умови, за яких робота не на посаді судді прирівнюється до суддівської діяльності.
Інакше кажучи, якщо особа, яка працювала на посаді судді, мала необхідний стаж роботи в галузі права - чи то на посаді прокурора і слідчого, чи адвоката, чи займалася науковою діяльністю у відповідній науковій установі тощо, то такий стаж визнався необхідним для вирішення питання про призначення її на судову посаду, але не відносився до стажу роботи на посаді судді. Відповідно до закону був запроваджений підхід, за якого до стажу роботи на посаді судді зараховувався певний вид роботи, але якщо були дотримані передбачені законом умови, за яких строк роботи на не суддівській посаді має зараховуватися до роботи на посаді судді. Йдеться, зокрема, про дотримання передбаченої законом умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Натомість виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стражів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи).
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів», пункти 48,49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Системний аналіз статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави вважати, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким унесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19. Зокрема, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. Водночас при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частин першої та другої статті 137 Закону №1402-VIII як стаж, який зараховується додатково. У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 цього Закону, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі у конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.
Частина друга статті 137 Закону №1402-VIII прийнята на покращення соціального захисту суддів як висококваліфікованих фахівців та підвищення їх соціального захисту і передбачає додаткову можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а не альтернативну можливість вибору стажу, адже в абзаці четвертому пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання) (аналогічна позиція висловлена у постанові ВП ВС від 08.10.2020 по справі № 9901/537/19).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах позивачу до стажу роботи на посаді судді необхідно зарахувати стаж роботи, що загалом складає 41 рік 5 місяців 10 днів.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що оскільки при призначенні ОСОБА_1 на посаду судді у 2007 році діяв закон, яким було передбачено, що в разі виходу судді у відставку призначалось щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 % заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, тому позивач мала очікування на отримання саме 90 % заробітної плати, а не 50 %, що є звуженням гарантій їх незалежності.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Ніяких застережень норми Закони України «Про судоустрій та статус суддів» чинні на момент призначення позивачу довічного грошового утримання не містять, що при вирішенні питання розміру щомісячного грошового утримання застосовуються норми чинні на час призначення позивача на посаду судді. Тому правових підстав застосовувати норми законодавства, які не є чинними на момент визначення розміру щомісячного грошового утримання немає.
В свою чергу, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен визначити стаж, що враховується для обчислення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці - тривалістю 41 рік 5 місяців 10 днів, тому відповідач повинен сплачувати позивачу щомісячне грошове утримання в розмірі 90 % суддівської винагороди працюючого судді.
При цьому визначення відсотку розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді на підставі норм Закону №1402-VIII не призводить до порушення статті 22 Конституції України, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач згідно норм Закону №1402-VIII, не є меншим ніж той, який був забезпечений позивачу на підставі положень Закону від 07.07.2010 № 2453-VI.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19 лютого 2020 року, на підставі довідки Територіального управління державної судової адміністрації в Чернігівській області від 11.03.2020 № 03/36-865 та рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, у справі № 620/2479/20 в розмірі 50 відсотків, суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 , судді у відставці, для призначення щомісячного довічного грошового утримання стаж який дає йому право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, крім безпосередньо роботи суддею 18 років 3 місяці 5 днів, строк військової служби 3 роки, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі - Харківському юридичному інституті 1 рік 11 місяців 00 днів; службу в органах прокуратури України на прокурорських та слідчих посадах 20 років 03 місяці 05 днів, а разом 41 рік 5 місяців 10 днів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 , судді у відставці з 19 лютого 2020 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з врахуванням фактично проведених виплат за даний період, згідно довідки Территоріального управління державної судової адміністрації в Чернігівській області № 03/36-865 від 11 березня 2020 року, замість зробленого ним перерахунку у розмірі 50 % .
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан