01 листопада 2021 року Чернігів Справа № 620/7334/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом приватного підприємства "ВЕТТОР" до управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування припису,
Приватне підприємство "ВЕТТОР" звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати припис управління Держпраці у Чернігівській області про усунення порушень законодавства про працю № 25-01- 009/0295-0171 від 06.04.2021.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем не дотримано вимог, встановлених частиною дев'ятою статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» при складанні припису. Позивач вказує, що ним не було вчинено порушення законодавства про працю - допуск працівників без належного оформлення трудових відносин, а тому відсутні підстави для винесення оскаржуваного припису.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
В межах встановленого судом строку відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що оскаржуваний постанови винесений у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Інспекційного відвідування позивача було проведено на підставі рішення керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування, прийнятого враховуючи інформацію доповідної записки т.в.о. завідувача сектору з питань додержання законодавства щодо застрахованих осіб, дитячої праці та координаційної роботи з органами місцевих рад та ОТГ ОСОБА_1 на підставі листа Управління превентивної діяльності ГУ НП в Чернігівській області від 22.03.2021 № 812/124/13-2021 (підпункт 3 пункту 5 Порядку).
Управлінням Держпраці у Чернігівській області видано наказ від 24.03.2021 № 506-Н про проведення інспекційного відвідування позивача щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
На підставі наказу видано направлення на проведення контрольного заходу від 24.03.2021 № 240 у період з 24 березня по 06 квітня 2021 року головним державним інспектором сектору з питань додержання законодавства щодо застрахованих осіб, дитячої праці та координаційної роботи з органами місцевих рад та ОТГ ОСОБА_2 .
При проведенні інспекційного відвідування ПП «ВЕТТОР» з'ясовано, що особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювали перевезення пасажирів за маршрутом «Городня-Чернігів» (маршрут встановлено для ПП «ВЕТТОР» відповідно договору з органами місцевої влади), на автотранспортних засобах ПП «ВЕТТОР», в чітко встановлений час, та проходили передрейсовий медичний огляд в ПП «ВЕТТОР».
На виконання п. 11 Порядку вищевказаного пункту інспектором праці було видано вимогу про надання документів від 29.03.2021 № 25-01-009/0060, якою керівника ПП «ВЕТТОР» зобов'язано до 16 год. 00 хв. 02.04,2021 надати документи згідно переліку (копія додається).
Позивач надав відповідь від 01.04.2021 № 16 разом із документами, в тому числі і однотипні договори про надання послуг.
Відповідачем встановлено, що цивільно-правові договори не містять кількісних та якісних характеристик, фактично ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 виконували трудову функцію за посадою водія згідно встановленого маршруту та згідно штатного розпису у позивача 22 водія.
Актом №25-01-008/0295 від 06.04.2021 складеним за результатом проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання ПП «ВЕТОР» вимог законодавства у сфері праці, інспектором сектору з питань додержання законодавства щодо застрахованих осіб, дитячої праці та координаційної роботи з органами рад та ОТГ Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_2 встановлено порушення в частині допуску до роботи без укладення трудових договорів, без оформлення наказу чи розпорядження про прийом їх на роботу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу з посиланням на положення ч.3,4 Постанови КМУ від 02.12.2015 №1001 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» (надалі - Постанова №1001) та обґрунтуванням щодо того, що начебто ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснюючи перевезення маршрутом «Городня - Чернігів» на транспортних засобах ПП «ВЕТОР», пройшовши передрейсовий медичний огляд, дотримуючись графіку роботи, оскільки доставляли пасажирів до конкретного населеного пункту у чітко визначений час, чим на думку інспектора керівництво ПП «ВЕТОР» порушило вимоги ч.3 ст. 24 КЗпП та постанови КМУ №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (надалі - Постанова №413)
В подальшому цього ж дня приписом інспектора Управління Держпраці у Чернігівській області №25-01-009/0295-0171 від 06.04.2021 ОСОБА_2 зобов'язано директора ПП «ВЕТОР» ОСОБА_6 усунути вищевикладені порушення в строк до 20.04.2021, про що повідомити письмово Управління Держпраці у Чернігівській області з наданням відповідних документів.
15 квітня 2021 року вказаний припис №25-01-009/0295-0171 було оскаржено до Начальника Управління Держпраці у Чернігівській області, ОСОБА_7 .
Листом на адресу ПП «ВЕТОР» надійшло рішення заступника начальника Управління Держпраці у Чернігівській області І. Хоменко №02-04/4464 від 14.05.2021 (надалі - Рішення №02-04/4464), яким в задоволені скарги ПП «ВЕТОР» на припис інспектора Управління Держпраці у Чернігівській області Скоробагатої А.В. № 25-01-009/0295-0171 від 06.04.2021 (надалі - Припис №25-01-009/0295-0171) про усунення порушень відмовлено.
Вважаючи рішення заступника начальника Управління Держпраці у Чернігівській області І. Хоменко №02-04/4464 від 14.05.2021 про відмову в задоволені скарги на ПРИПИС інспектора Управління Держпраці у Чернігівській області Скоробагатої А.В. №25-01-009/0295-0171 від 06.04.2021 протиправним, прийнятим поза межами повноважень і таким, що підлягає скасуванню 19.05.2021 вказане рішення та припис №25-01-009/0295-0171 було оскаржено до т.в.о. Голови Державної служби України з питань праці.
Листом - відповіддю від 22 червня 2021 року Державна служба України з питань праці за підписом заступника голови І. Дегнери у задоволені скарги на рішення заступника начальника Управління Держпраці у Чернігівській області І. Хоменко №02-04/4464 від 14.05.2021 та припис №25-01-009/0295-0171 відмовлено.
Вважаючи оскаржуваний припис протиправним та свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб'єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (надалі - Порядок №295).
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).
Відповідно до підпунктів 1, 2 абзаців 1, 3, 4 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.
Судом встановлено, що було проведено інспекційне відвідування ПП «ВЕТТОР».
За результатом проведення інспекційного відвідування встановлені порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, про що складено акт 06.04.2021 № 25-01-009/0295, виходячи з наступного.
У ході проведення інспекційного відвідування встановлено, що з'ясовано, що особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювали перевезення пасажирів за маршрутом «Городня-Чернігів» (маршрут встановлено для ПП «ВЕТТОР» відповідно договору з органами місцевої влади), на автотранспортних засобах ПП «ВЕТТОР», в чітко встановлений час, та проходили передрейсовий медичний огляд в ПП «ВЕТТОР».
Як вбачається з наявних у матеріалах справи пояснень наданих директором підприємства інспектору та доданих документів, зокрема договорів про надання послуг №1,2,3 від 24-25.03.2021, укладених між приватним підприємством «ВЕТТОР» та гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також актів-замовлень та актів приймання-передачі наданих послуг за вказаними договорами в рамках здійснення своєї діяльності з перевезення пасажирів для перевезення пасажирів 24-25.03.2021 за маршрутом Городня - Чернігів - Городня підприємством на підставі відповідних договорів залучено гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для надання ПП «Веттор» відповідної разової послуги з перевезення пасажирів за визначеним сторонами маршрутом.
Відповідно до п. 1.2. укладених договорів підписані сторонами договори не являються трудовими і за своєю правовою природою є цивільно-правовими договорами, розділами 1-3 яких визначено предмет договору, ціну та умови оплати, а також права та обов'язки сторін щодо його виконання та оплати.
Роблячи висновок про допущення підприємством порушення частини 3 статті 24 КЗпП України та положень постанови КМУ № 413 інспектором не враховано того, що умови укладених договорів чітко встановлюють, що виконавці ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надавали послугу на свій ризик, самостійно організовуючи процес надаваної послуги, не підлягали під дію правил внутрішнього трудового розпорядку і відповідно на них не поширювалися норми трудового законодавства.
Бажання у гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про прийняття їх на посаду водіїв ПП «Ветор» на момент укладання відповідного договору з кожним з них не виявляли, жодних заяв з цього приводу на адресу підприємства від них не надходило, трудові книжки останні не надавали.
Оплата за надані гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 послуги здійснюється за результатом фактичного їх надання з підписанням відповідного акту, з огляду на що відносини підприємства з вказаними громадянами не мали характеру трудових відносин.
Таким чином, фактично ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик у відповідності до умов укладених договорів, що вказує на відповідність відносин між вказаними особами та підприємством ознакам цивільно-правового договору.
Відповідно до положень частини 5 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі.
Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору і фізичною особою (пункт 6 частини першої статті 24 КЗпП України).
Зазначена норма зобов'язує укладати трудові договори у письмовій формі між працівником та фізичною особою, роботодавцем.
Статтею 24 КЗпП України визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18.01.2018 у справі №350/403/16-ц.
Водночас положеннями ст. 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 29 КЗпП України визначено обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, зокрема до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2)ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку і виконує її на власний ризик.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припинається. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Якщо фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, підписаними договорами визначено кінцевий термін дії договору, обсяг надаваних послуг то вказані відносини відповідають ознакам цивільного договору, а правовідносини, що виникають у зв'язку з їх виконанням, регулюються нормами цивільного законодавства України.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Укладення цивільно-правових договорів не може бути розцінене як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, оскільки вказані фізичні особи не є працівниками в розумінні трудового законодавства (зокрема згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці»), що свідчить про відсутність в діях керівництва ПП «ВЕТТОР» ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України.
Відповідно до даних касової книги підприємства та копій видаткових касових ордерів громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснено оплату за надані послуги за укладеними договорами загалом на суму 241,50 грн.
Згідно даних платіжних доручень №91-93 від 15.04.2021 підприємством, як податковим агентом, за виплачений гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дохід у відповідності до положень ПК України до державного бюджету сплачено відповідні податок з доходів, ЄСВ та Військовий збір за підписаними та виконаними договорами загалом на суму 124,50 грн.
За викладених обставин, відносини між ПП «ВЕТТОР» та фізичними особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 25.03.2021 виникли на підставі волевиявлення сторін за цивільно-правовим, а не трудовим договором і не порушили ані права останніх, ані інтересів держави, з огляду на що припис є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, суд зазначає, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.06.2021, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення директора ПП «ВЕТТОР» ОСОБА_6 за ч.3 ст. 41 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вказаною постановою суду встановлено, що під час судового розгляду вказаної адміністративної справи відносно ОСОБА_6 за вищенаведених обставин відносини між ПП «ВЕТТОР» та гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виникли на підставі волевиявлення сторін за цивільно-правовим, а не трудовим договором, що і стало наслідком закриття провадження у справі про притягнення директора ПП «ВЕТТОР» ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 41 КУпАП.
У відповідності до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наведені документи, які наявні в матеріалах справи, у повній мірі підтверджують належне оформлення трудових відносин позивачем із гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі волевиявлення сторін за цивільно-правовим, а не трудовим договором, трудових відносин, а тому висновок відповідача допущення позивачем порушень у цій частині є хибним.
Відтак, висновок відповідача про допуск позивачем гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без оформлення у встановленому порядку трудових відносин, є безпідставним, а тому оскаржуваний припис є неправомірним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу суд зазначає наступне.
Водночас, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 10.06.2021 № б/н, рахунок - фактура № БН-024/21, платіжне доручення про сплату гонорару адвоката, а також документи, які підтверджують повноваження адвоката Костюка О.П. на представництво прав позивача у суді.
Відповідно до договору про надання правової допомоги від 10.06.2021, вартість послуг складає 5000 грн.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 зазначив, що адвокат не зобов'язаний надавати детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), у випадку, якщо розмір гонорару, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
Окрім того, Верховний Суд в своїй постанові звертає увагу на зміст ст. 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
До того ж, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у праві № 280/2635/20 вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При вказаних обставинах, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, враховуючи обсяг послуг, наданих адвокатом, дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Крім того, рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені ним судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2270 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис управління Держпраці у Чернігівській області про усунення порушень законодавства про працю № 25-01- 009/0295-0171 від 06.04.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Чернігівській області на користь приватного підприємства "ВЕТТОР" судові витрати в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн сплаченого судового збору та 5000 (п'ять тисяч) грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2021 року.
Суддя Д.В. Лобан