02 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2980/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області у формі листа №01.05-1811 від 30 листопада 2020 року щодо невиконання наказу голови Новоселицького районного суду №58/20 від 03 листопада 2020 року про здійснення зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу 3 років на підставі частини другої статті 137 «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII та відмови нарахування судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 доплати за вислугу років із розрахунку 40 відсотків на місяць за період із 05 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області провести донарахування та виплату судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 доплату за вислугу років із розрахунку 40 відсотків на місяць за період із 05 серпня 2018 року по 31 травня 2019 року включно на підставі наказу голови Новоселицького районного суду №58/20 від 03 листопада 2020 року;
- визнати протиправним рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області у формі листа №01.05-1272 від 30 червня 2021 року щодо невиконання наказу голови Новоселицького районного суду №1/21 від 04 січня 2021 року про встановлення судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 чергової надбавки за вислугу років із 01 червня 2021 року в розмірі 50 відсотків;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області проводити нарахування та виплату судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 доплату за вислугу років із розрахунку 50 відсотків на місяць починаючи із 01 червня 2021 року на підставі наказу голови Новоселицького районного суду №1/21 від 04 січня 2021 року.
Позов обґрунтовано неправильним визначенням стажу роботи на посаді судді. Так, на думку позивача, відповідачем протиправно, усупереч частині другій статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус судів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, не враховано до стажу роботи на посаді судді додатково три роки із його стажу професійної юридичної діяльності 7 років 9 місяців 27 днів, наявного у нього до призначення на посаду судді. У зв'язку, як зазначає позивач, йому неправильно обраховується доплата за вислугу років як складова суддівської винагороди, що призводить до систематичної безпідставної виплати суддівської винагороди в цілому у неналежному розмірі.
В обґрунтування заявлених вимог позивач також посилається на висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19.
Ухвалою суду від 16 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено; призначено дану справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відмовлено.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач вказав про безпідставність заявлених вимог та правомірність оскаржуваних дій. При цьому зазначено, що позивачу зараховано стаж роботи на посадах стажиста, помічника прокурора та помічника судді, що сукупно становить 3 роки 3 місяці 8 днів. Натомість стаж роботи позивача на посадах провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс» не підлягає зарахуванню до стажу його роботи на посаді судді для виплати надбавки за вислугу років, оскільки врахування роботи на вказаних посадах передбачає подвійне зарахування стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Поряд з цим відповідач вважає, що зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи позивача у ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс» створює привілейовані умови позивачу та прецедент розширеного трактування і застосування положень частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус судів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Крім цього, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/302/19, оскільки така стосується правовідносин щодо зарахування суддям періодів роботи, які дають право на вихід у відставку, а не на виплату доплати за вислугу років.
Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач зауважив, що частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII всім працюючим суддям було надано додаткове право на зарахування до стажу судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Позивач вважає, що зазначена вище норма не містить двозначного тлумачення щодо того, що зарахування до стажу судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, здійснюється додатково до вже наявного у судді стажу у випадку, якщо у судді наявний такий стаж, і такий ще не був зарахований на підставі інших норм.
Таким чином, оскільки у позивача, крім наявного стажу, зарахованого на підставі частини шостої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, не було враховано на підставі будь-яких інших норм законодавства ще стаж на посадах провідного юрисконсульта, начальника юридичного відділу протягом періоду з 02 липня 1997 року по 29 квітня 2005 року, то позивач вважає, що до його стажу роботи на посаді судді підлягає зарахуванню ще три роки стажу, в тому числі для нарахування доплати за вислугу років.
Також позивач не погоджується із твердження відповідача про відсутність підстав для врахування судом при вирішенні цієї справи постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/302/19.
Позивач просить суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року залучено до участі у цій справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державну судову адміністрацію України та Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області. Запропоновано залученим до участі у цій справі третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, подати до суду пояснення щодо позову та відзиву.
Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області подало до суду пояснення, в яких зазначено, що Державна судова адміністрація не обслуговується в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, рахунки на вказану юридичну особу не відкривалися. Крім цього, оскільки позивачем заявлено у даному позові вимоги зобов'язального характеру, а не про стягнення коштів на його користь, то відносини щодо примусового виконання рішення у вказаній справі регулюється Законом України «Про виконавче провадження». Натомість Казначейство України та його територіальні органи згідно зі статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконують рішення судів про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган. Зазначено, що вказані положення також передбачені і статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження».
Державною судовою адміністрацією України також подано до суду письмові пояснення, в яких указано, що у відповідності до положень пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного
Судом встановлено, що згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 він у період з 02 липня 1997 року по 29 квітня 2005 року працював на посадах провідного юрисконсульта і начальника юридичного відділу у Відкритому акціонерному товаристві «Чернівцім'ясопромсервіс».
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 31 серпня 2007 року №804/2007 призначено ОСОБА_1 на посаду судді Новоселицького районного суду Чернівецької області строком на п'ять років.
На підставі зазначеного Указу наказом голови Новоселицького районного суду Чернівецької області зараховано ОСОБА_1 з 11 вересня 2007 року до штату працівників Новоселицького районного суду Чернівецької області на посаду судді районного суду строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 05 липня 2012 року №5120-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Новоселицького районного суду Чернівецької області.
Згідно зі змістом довідки Новоселицького районного суду Чернівецької області щодо стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання надбавки за вислугу років (станом на 06 червня 2014 року), позивачу зараховано до стажу роботи судді такі періоди роботи:
- 7 місяців 27 днів - з 01 серпня 1996 року по 27 березня 1997 року на посаді стажиста на посаді помічника прокурора (підстава зарахування до стажу - частина шоста статті 44 Закону України «Про статус суддів» №2862-XII від 15 грудня 1992 року);
- 3 місяці 5 днів - з 27 березня 1997 року по 01 липня 1997 року на посаді помічника прокурора (підстава зарахування до стажу - частина шоста статті 44 Закону України «Про статус суддів» №2862-XII від 15 грудня 1992 року);
- 2 роки 4 місяці 7 днів - з 04 травня 2005 року по 10 вересня 2007 року на посаді помічника судді (підстава зарахування до стажу - лист ДСА «Щодо оплати праці суддів»);
- 6 років 8 місяців 27 днів - з 11 вересня 2007 року по 06 червня 2014 року (підстава зарахування до стажу - Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).
Наказом голови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 березня 2017 року №25/17 встановлено ОСОБА_1 з 06 червня 2016 року доплату за вислугу років у зв'язку з наявність стажу роботи більше 10 років у розмірі 30%.
Наказом голови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 січня 2019 року №1/19 ОСОБА_1 встановлено з 01 січня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу з урахуванням стажу роботи 14 років 7 місяців. З 01 червня 2019 року зазначеним наказом встановлено позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу.
Згідно довідки Новоселицького районного суду Чернівецької області щодо стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання надбавки за вислугу років (станом на 03 листопада 2020 року), загальний стаж роботи позивача на посаді судді становить 19 років 5 місяців 2 дні.
На підставі зазначеної довідки та заяви позивача наказом голови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 листопада 2020 року №58/20 зараховано судді Новоселицького районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді стаж роботи 3 роки як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді як такому, що був призначений відповідно до Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ. Зобов'язано виплачувати ОСОБА_1 з 05 серпня 2018 року доплату за вислугу років у розмірі 40% (стаж роботи на посаді судді станом на 03 листопада 2020 року - 19 років 5 місяців 2 дні).
Зазначений наказ передано до виконання Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Чернівецькій області.
Листом від 30 листопада 2020 року №01.05-1811 Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області повідомило Новоселицький районний суд Чернівецької області про повернення наказу від 03 листопада 2020 року №58/20 без виконання, оскільки у відповідності до частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та згідно з довідкою щодо стажу роботи судді ОСОБА_1 стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, вже врахований в стаж роботи на посаді судді, що дає право на отримання надбавки за вислугу років (3 роки 3 місяці 8 днів), а додаткове зарахування періодів роботи чинним законодавством не передбачено.
Наказом голови Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 січня 2021 року №1/21 встановлено ОСОБА_1 з 01 червня 2021 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу за стаж роботи 19 років 7 місяців.
Копію зазначеного наказу направлено до виконання Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Чернівецькій області.
Як вбачається зі змісту листа Територіального управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області від 30 червня 2021 року №01.05-1272, пунктом 1 наказу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 січня 2021 року №1/21 зараховано ОСОБА_1 до наявного стажу роботи на посаді судді (станом на 01 січня 2021 року - 16 років 7 місяців) додатково стаж роботи 3 роки як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності). Разом з цим, згідно з частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, вже врахований судді ОСОБА_1 в стаж роботи на посаді судді, що дає право на отримання надбавки за вислугу років (3 роки 3 місяці 8 днів), і в сукупності станом на 01 січня 2021 року становить 16 років 7 місяців, а додаткове зарахування періодів роботи чинним законодавством не передбачено. З урахуванням викладеного, висловлено прохання внести зміни до наказу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 січня 2021 року №1/21 в частині встановлення судді ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років, виходячи зі стажу роботи 16 років 7 місяців.
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, чинному на час виникнення спірних відносин, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат, зокрема, за вислугу років.
Частиною п'ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Стаж роботи судді визначений статтею 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII згідно з якою до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (частина перша названої статті).
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина друга статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, яку було доповнено Законом №2509-VIII від 12 липня 2018 року, що набрав чинності з 05 серпня 2018 року).
На переконання суду, частину другу статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII необхідно тлумачити у такий спосіб, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Крім цього, абзацом 4 пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Отже, зазначені норми пов'язують визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею.
Також суд звертає увагу на те, що Верховний суд, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України, враховуючи внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, висловили свою думку у спільному листі від 05 листопада 2018 року «Про зарахування(перерахунок) стажу роботи на посаді судді», відповідно до якого до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, тобто застосовуються вимоги, що діяли на момент такого призначення (обрання).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18 зазначила, що внесенні до статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII зміни Законом №2509-VIII від 12 липня 2018 року дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.
З обставин справи вбачається та визнавалось її сторонами, що на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді був чинним Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, а питання визначення стажу було врегульовано статтею 7 цього закону.
Так, згідно частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Отже, нормою, яка була чинною на час призначення позивача на посаду судді, визначалось, що суддею міг бути громадянин України, який мав стаж роботи в галузі права не менш як три роки.
Оскільки, згідно встановлених обставин справи, ОСОБА_1 було зараховано до стажу роботи на посаді судді вказаний період роботи в галузі права (на посадах: стажиста на посаді помічника прокурора, помічника прокурора, помічника судді), тобто стаж роботи, який надавав право для призначення на посаду судді, то правові підстави для додаткового зарахування позивачу до стажу роботи на посаді судді ще трьох років в галузі права (на посадах: провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу у ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс») відсутні.
Наведене узгоджується із позиціями Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють спірні відносини за подібних обставин, у постановах від 13 травня 2021 року у справі №640/6062/19, від 29 квітня 2021 року у справі №160/375/19.
Поряд з цим, варто зазначити і те, що відповідно до частини шостої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII (в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді) для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.
Тобто, чинною на час призначення позивача нормою, якою визначалися для суддів судів загальної юрисдикції складові стажу, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років, періоди роботи на посадах провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу були відсутні.
Таким чином, робота позивача на посадах провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу у ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс», які він займав у період з 02 липня 1997 року по 29 квітня 2005 року, не може бути зарахована до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років, відповідно до законодавства, яке діяло на день призначення позивача суддею.
Вказане відповідає позиції Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII за подібних обставин у постановах від 12 березня 2021 року у справі №1540/4723/18, від 21 жовтня 2020 року у справі №340/1102/19.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних дій та рішень відповідача, тим самим погоджуючись з його позицією щодо відсутності законних підстав для повторного зарахування позивачу до його стажу роботи на посаді судді додатково трьох років роботи в галузі права.
Відповідно, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо необхідності додаткового включення до його стажу роботи на посаді судді ще трьох років його стажу в галузі права (на посадах провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу у ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс»), та, як наслідок, щодо необхідності донарахування і виплати доплати за вислугу років у спірний період. Його посилання при цьому на позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19, суд оцінює критично, оскільки, як вбачається зі змісту названого судового рішення, воно приймалось у правовідносинах щодо зарахування судді періодів роботи, які дають право на вихід у відставку (стаття 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII), а не на виплату доплати (надбавки) за вислугу років (стаття 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII, стаття 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII), що має місце в даному випадку.
Вирішуючи ж цей спір, судом взято до уваги висновки Верховного Суду, зроблені на підставі аналізу наведених вище норм матеріального права, у відносинах, що є подібними до спірних.
Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову, суд також виходить з того, що додаткове зарахування позивачу до його стажу роботи на посаді судді стажу роботи три роки на посадах провідного юрисконсульта та начальника юридичного відділу у ВАТ «Чернівцім'ясопромсервіс» (окрім уже зарахованого стажу на посадах стажиста на посаді помічника прокурора, помічника прокурора, помічника судді, що сукупно становив 3 роки 3 місяці 8 днів та згідно Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII надавав право для призначення на посаду судді та зараховувався до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років) ставитиме його у привілейоване становище порівняно із тими суддями, яким до стажу роботи на посаді судді та, відповідно, для визначення права на доплату за вислугу років у встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII розмірі, зараховано стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді, що становив не менше трьох років як згідно частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII (діяв на час призначення позивача на посаду судді), так і в подальшому, зокрема, згідно частини першої статті 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (вимоги якого щодо призначення на посуду судді діяли з 30 липня 2010 року до 30 вересня 2016 року).
Отже, суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтями 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних рішень та безпідставність даного позову, а тому суд приходить до висновку про відмову у його задоволенні повністю.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державна судова адміністрація України та Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 листопада 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області (вул. Хотинська, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 26311401), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України у Чернівецькій області (вул. Аксенина, буд. 2Е, м. Чернівці, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 37836095), Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).
Суддя О.П. Лелюк