02 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5653/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 09.11.2015 по 20.07.2019;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з 09.11.2015 по 20.07.2019 включно, у сумі 2 469,31 грн.
Ухвалою від 29.09.2021 року суд відкрив спрощене провадження в справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника загону 06.06.2019 року був звільнений зі служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту. 02.07.2019 року виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Після звільнення позивач дізнався, що йому за період проходження ним служби не нараховувалась та не сплачувалась індексація грошового забезпечення. Із урахуванням наведеного позивач звернувся із запитами до військових частин у яких проходив службу щодо надання інформації про виплату йому індексації. Згідно із наданими відповідями, ВЧ НОМЕР_2 розмір невиплаченої індексації складає 1144,26 грн., ВЧ НОМЕР_3 - 313,57 грн., ВЧ НОМЕР_4 - 1193,69 грн. Відповідач надав відповідь, що загальна сума невиплаченої індексації складає 2469,31 грн., яку після надходження відповідного фінансування буде виплачено. Станом на дату звернення до суду із цим позовом, індексація у сумі 2469,31 грн. позивачу не виплачена. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною.
За змістом відзиву від 20.10.2021 року, Херсонський прикордонний загін позовні вимоги не визнає та зазначає. Заявлена позивачем сума індексації невиплачена військовою частиною НОМЕР_2 у сумі 1144,26 за період проходження служби з січня 2015 року по жовтень 2016 року, військовою частиною НОМЕР_3 у сумі 313,57 грн. за період з листопада 2016 по червень 2017 року, військовою частиною НОМЕР_4 у сумі 1193,69 грн. за період з липня 2017 року по травень 2018 року. Індексація грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_1 у Херсонському прикордонному загоні виплачена в повному обсязі, будь-яка заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня, що також вбачається із заявленої суми вимог. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки спірна сума індексації не виплачена позивачу іншими військовими частинами у яких позивач проходив службу.
01.11.2021 судом отримано відповідь на відзив від позивача, в якому останній вказує на необґрунтованість доводів відповідача та помилковому тлумаченні відповідачем норм матеріального права, зазначає, що саме Херсонський прикордонний загін, звідки ОСОБА_1 був звільнений, має сплатити заборгованість по індексації грошового забезпечення, наполягає на заявлених позовних вимогах з підстав викладених в позовній заяві.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
ОСОБА_1 у період з 09.11.2015 року по 25.04.2016 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), з 05.10.2016 року по 06.06.2017 року у ВЧ НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), з 06.06.2017 року по 23.05.2018 року у ВЧ НОМЕР_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
З 23.05.2018 року позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
06.06.2019 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) №322-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно з пп. “а” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку з закінченням строку контракту.
02.07.2019 року згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) № 375-ОС позивач був виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Наведені вище обставини відповідачем не спростовуються.
Після звільнення зі служби позивач звернувся із запитами до військових частин у яких проходив службу щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
Згідно із наданими відповідями військовою частиною НОМЕР_2 не виплачено позивачу 1144,26 грн. індексації, військовою частиною НОМЕР_3 не виплачено 313,57 грн. індексації, військовою частиною НОМЕР_5 не виплачено 1193,69 грн. індексації, що підтверджується довідками-розрахунками цих військових частин.
Зазначені суми індексації і є предметом спору у цій справі.
У відповідь на звернення позивача щодо виплати спірної суми індексації Херсонський прикордонний загін листом від 12.04.2021 року № 11/Б-36 повідомив, що індексація грошового забезпечення у сумі 2469,31 грн. буде виплачена найближчим часом, після надходження фінансування.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати індексації у сумі 2469,31 грн. протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Приписами статті 9 Закону України № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Преамбулою Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону України №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до статей 4, 6 Закону України №1282-ХІІ (у редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон України №2017-III) індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статті 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (у редакції чинній з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд зазначає, що відповідачем не спростовується факт не виплати позивачеві спірної суми індексації, але, як встановлено у ході розгляду справи, заявлена до стягнення сума індексації не виплачена ВЧ 9938, ВЧ НОМЕР_3 , ВЧ НОМЕР_4 .
З огляду на викладене, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не має обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період до прийняття його на військову службу у цей загін.
Таким чином, оскільки спірна сума індексації не виплачена позивачеві за період проходження ним служби у інших військових частинах до прийняття на військову службу у Херсонський прикордонний загін, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки заявлені до неналежного відповідача.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі “Федорченко та Лозенко проти України”, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення “поза розумним сумнівом”.
Як передбачає ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визнана джерелом права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі “Аманн проти Швейцарії” (Заява № 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати в справі відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до апеляційного суду, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 106030000