Справа № 642/347/21 Головуючий суддя І інстанції Євтіфієв В. М.
Провадження № 22-ц/818/3116/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах про відшкодування шкоди
02 листопада 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Євтіфієва В.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та просив стягнути з відповідача на його користь 100000 грн.
Позов було обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 26 червня 2015 року за попередньою змовою з ОСОБА_3 та трьома не встановленими досудовим розслідуванням особами близько 13-00 години, перебуваючи в громадському місці поблизу Південного Вокзалу у м. Харкові, вчинили відносно позивача злочин, передбачений ч. 2 статті 296 КК України. Разом зі спільниками ОСОБА_1 на очах перехожих заподіяв позивачу тілесних ушкоджень.
Вказаний факт підтверджується вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року та ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року.
Відповідач позов не визнав, та вважав його таким, що не підлягає задоволенню.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. Стягнуто ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає та не ґрунтується на засадах верховенства права, та не відповідає принципам законності та достатньої обґрунтованості.
Вказав, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Зазначив, що відповідач у судовому розгляді кримінальної справи вину за вчинення цього інкримінованого йому злочину не визнавав, та тільки у зв'язку з довгою тривалістю цього провадження, він просив суд застосувати до нього вимоги, які були передбачені Законом України « Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016.
Вважає, що доказами не підтверджено його участі у побитті позивача.
Також послався на те, що позивачем не доведено розміру заподіяної моральної шкоди.
ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Вказав, що вина відповідача встановлена вироком у кримінальній справі.
Зазначив, що свого розрахунку моральної шкоди ОСОБА_1 не навів.
Вважає, що строк позовної давності почав спливати для нього після набрання чинності обвинувальним вироком щодо відповідача.
Частина третя статті 3 ЦПК Українипередбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені ч. 13, ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 100000 грн 00 коп., без повідомленням учасників справи.
Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 26 червня 2015 року за попередньою змовою з ОСОБА_3 та трьома не встановленими досудовим розслідуванням особами близько 13-00 години, перебуваючи в громадському місці поблизу Південного Вокзалу у м. Харкові, вчинили відносно позивача злочин, передбачений ч. 2 статті 296 КК України. Під час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 заподіяв позивачу тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Вказаний факт підтверджується вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року та ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року Чинності вирок набрав 15.01.2020.
Вказаним вироком ОСОБА_4 , ОСОБА_1 визнанні винними у вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 296 КК України та з ОСОБА_3 стягнута на користь позивача моральна шкода у сумі 15000 грн. Крім того, позивачу було роз'яснено про його право звернутись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди до відповідача у порядку цивільного судочинства.
Крім того, наявність тілесних ушкоджень у позивача підтверджена висновками експерта.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивачем доведено факт заподіяння відповідачем тілесних ушкоджень, що стало підставою заявлених позовних вимог.
Районний суд вважав, що підставою відшкодування потерпілому моральної шкоди є наявність вини особи, яка її завдала.
Суд погодився з позицією позивача частково, щодо відшкодування шкоди в розмірі 15000 грн, оскільки, на думку суду, це буде відповідати обставинам встановлених вироком суду в частині відшкодування такої шкоди.
Суд першої інстанції не погодився з позицією відповідача щодо невизнання ним вини у вчиненому злочині та застосування строку позовної давності, оскільки вироком суду відповідача визнано винним в обставинах, які покладені в підстави позову, та позовна давність не застосовується у випадку заподіяння ушкодження здоров'ю, що визначено п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду.
У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною другою п. 5 Постанови роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вимогами ч. 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Колегія суддів відхиляє посилання у доводах скарги на те, що вина ОСОБА_1 не була доведена, оскільки, вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року та ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі № 642/1716/17 його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Вирок не був оскаржений ОСОБА_1 .
Так, вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2018 року було встановлено, що вина ОСОБА_1 , зокрема, підтверджена:
- протоколом пред'явлення потерпілому ОСОБА_2 особи для впізнання за фотознімками від 22.02.2016, в ході якого він впізнав чоловіка на фото №3 як того, хто спричинив йому з хуліганських спонукань тілесні ушкодження (т. 2 а. с. 124-126, 148 справи № 642/1716/17). При пред'явленні для впізнання використана фотографія з форми №1 ОСОБА_1 , яка зазначена в протоколі за №3 (а. с.148 справи № 642/1716/17);
- протоколом пред'явлення потерпілому ОСОБА_2 відеозапису для перегляду від 21.08.2015, на якому зафіксовано факт спричинення йому чоловіками тілесних ушкоджень, серед яких він впізнав, зокрема, ОСОБА_5 та чоловіка на ім'я ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 127-128 справи № 642/1716/17);
- постановою слідчого про визнання речовим доказом диску з записом з камер відеоспостереження з відділення ПАТ «Креді Агрікольбанк», розташованого в м.Харкові, по вул. Червоноармійській, 12, із записом від 26.06.2015, який наданий на запит слідчого вказаною установою (а. с. 132, 136-137, т. 2 справи № 642/1716/17);
- протоколом перегляду відеозапису від 06.04.2017, в ході якого ОСОБА_3 у присутності захисника Чепенка О.І. впізнав себе як чоловіка, який підійшов до потерпілого ОСОБА_2 та разом з ОСОБА_7 наніс йому тілесні ушкодження, після чого відійшли у невідомому напрямку (т. 2 а. с. 140 справи № 642/1716/17);
- відеозаписом з камер відеоспостереження з відділення ПАТ «Креді Агрікольбанк», розташованого в м.Харкові, по вул. Червоноармійській, 12, переглянутим в судовому засіданні, який міститься на диску, із записом від 26.06.2015, з якого вбачається, що ОСОБА_2 стоїть бля паркану з іншим чоловіком, розмовляє. До нього підходить група чоловіків, серед яких є ОСОБА_8 , який відразу першим наносить удари потерпілому. Потім підходить ОСОБА_1 та також наносить удари потерпілому ногами та руками. Інші чоловіки також наносять удари потерпілому. Ніяких дій стосовно групи вказаних чоловіків потерпілий не вчиняв, за рукав нікого не хватав.
Посилання сторони захисту на те, що не доведено, що на відеозапису зафіксований саме ОСОБА_1 , суд до уваги не прийняв, оскільки при пред'явленні відеозапису для перегляду ОСОБА_8 з участю захисника Чепенка О.І. Борисов Є.В. визнав, що саме він та ОСОБА_1 зафіксовані на відеозапису, та жодних клопотань з приводу ідентифікації вказаних осіб стороною захисту не заявлялось ні в ході досудового слідства, ні під час судового розгляду.
Крім того, сам ОСОБА_1 не заперечував, що був під час вказаних подій присутній поруч з потерпілим та ОСОБА_8 , однак вказати, де він зафіксований на відеозапису, якщо він заперечує, що є особою, яка наносить удари потерпілому, він не зміг. Жодної особи в одязі з довгим рукавом на відеозапису не зафіксовано, чим спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що він був в одязі з довгим рукавом, оскільки не носить взагалі одяг з коротким рукавом.
Такі обставини, встановлені вироком у кримінальній справі № 642/1716/17, не підлягають доказуванню при розгляді цієї цивільної справи відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України.
У п. 9, п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
З урахування доведеності вини відповідача, тяжкості та тривалості порушення прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком районного суду стосовно достатності присудженої моральної шкоди в розмірі 15000 грн, що відповідає обставинам, встановленим вироком суду в частині відшкодування такої шкоди.
Відповідачем всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було спростовано наявності та обсягу заподіяної позивачеві шкоди.
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на пропуск позивачем строку позовної давності.
Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилом статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що на позовні вимоги ОСОБА_2 позовна давність не поширюється, що відповідає нормі п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України, якою передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін.
Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії І.В. Бурлака.
О.Ю. Тичкова.