Номер справи 623/3387/21
Номер провадження 2/623/935/2021
іменем України
02 листопада 2021 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
у складі головуючого судді Одарюка М.П.,
за участю секретаря Костенко В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ізюмі цивільну справу № 623/3387/21 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька,
26 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини. Вказала, що в 2007 році вона одружилась з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька - ОСОБА_2 . Сімейне життя не склалося і 21 жовтня 2010 року шлюб між ними було розірвано згідно рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. Донька мешкає з нею та знаходиться на її утриманні. Батько дитини мешкає окремо, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, має заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 31 травня 2021 року становить 28249,63 грн. Домовитись з відповідачем про надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини - ОСОБА_2 , за місце проживання позивачки - АДРЕСА_1 не можливо, а тому позивачка змушена звернутись до суду з відповідним позовом.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання поштового відправлення, відзив на позов суду не надавав, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178, ст. 181 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що 29 грудня 2007 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який 21 жовтня 2010 року було розірвано рішення Ізюмського міськрайонного суду ( а.с.15).
Згідно вказаного рішення позивачка змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ( а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 батьками якої записані: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , що підтверджуєтеся копією свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_1 виданого Виконавчим комітетом Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області (а.с.8).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з нею мешкає донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою старости Бригадирівського старостинського округу Ізюмської міської ради ( а.с.9).
14 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 у реєстрації місця проживання відмовлено через відсутність згоди батька .
Частиною 4 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч.2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Згідно з ч.1 cт.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч.1 ст. 161 СК України).
Відповідно до cт.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Згідно п.18 розділу «Реєстрація місця проживання Правил реєстрації місця проживання затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків(крім випадків коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року із змінами, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-ХІІ, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, вирішуючи спір щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання дітям без згоди батька, враховуючи, позицію відповідачів, які не цікавляться розглядом справ, а також те, що діти залишаються без реєстрації місця проживання, чим порушується їх права, з урахуванням всіх обставин, досліджених в судовому засіданні, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина друга та третя статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VІпредставництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Позивача надав суду докази (копію договору про надання правничої допомоги № 9 від 12.08.2021 року та додаткової угоди № 1 від 12.08.2021 року, акт прийому передачі з описом виконаних робіт від 12.08.2021 року квитанцію до прибуткового касового ордеру № 09 від 12.08.2021 року на 1500,00 грн).
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 137 ЦПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною третьою статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також, відповідачем не спростовано обґрунтованості наведеного позивачем в акті надання послуг від 12 серпня 2021 року складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а тому суд стягує з відповідач на користь позивач понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 29 ЦК України, ст. ст. 154,160, 161 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини без згоди батька задовольнити.
Надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 без письмової згоди батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн та судовий збір у сумі 908,00 грн, а всього 2408,00 грн.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк