Справа № 638/16730/21
Провадження № 2-а/638/550/21
Іменем України
02 листопада 2021 року м. Харків
Дзержинський районний суд міста Харкова
у складі: головуючого судді - Подус Г.С.,
за участю секретаря - Коваленко О.В.,
представника позивача - Гнипа В.М.
перекладач- Солоєва О.Р.,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представника відповідача -Боровкова В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів), без постійного місця проживання, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні строком на 6(шість) місяців та примусове видворення з України,-
встановив:
Позивач в особі представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд затримати (зі слів) громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів), без постійного місця проживання, з метою ідентифікації терміном до шести місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України Державної міграційної служби, а також видворити останнього за межі України.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 29.10.2021 року працівниками ГУ ДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення нелегальних мігрантів та ОБГ було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (далі - Відповідач) який порушив Законон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк.У ході опитування Відповідача було встановлено, що знаходиться на території України нелегально з 1997 року, чим порушив законодавство України та по теперішній час ухиляється від виїзду. Дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території Україні не вживав, до органів міграційної служби не звертався. Представник позивача вважає, що вище викладене свідчить про те, що відповідач порушив вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України Немишлянським РВ ГУ ДМС України в Харківській області стосовно Відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.(штраф не сплачено)
З урахуванням викладених обставин, працівниками Немишлянського РВ ГУ ДМС України в Харківській області 29.10.2021 року відносно Відповідача було прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, зобов'язано залишити територію України не пізніше 31.10.2021 року. Зміст рішення Відповідачеві було роз'яснено зрозумілою йому мовою. Разом з тим, йому було повідомлено про наслідки невиконання вищезазначеного рішення та порядок і строки його оскарження.
Відповідачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржувалось.
Разом з тим, вказане вище рішення відповідач без поважних причин не виконав, територію України не залишив. Невиконання рішення мотивував відсутністю особистої можливості на те.
Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується (частина 8 статті 26 та частина 8 статті 30 Закону). Документи які б підтверджували його законне перебування на території України відсутні, що є підставою для прийняття рішення про примусове видворення.
Вказує, що відповідач не має законного джерела існування, власності на території України, що є прямим порушення вищевказаної імперативної норми Закону.Зі слів Відповідача - паспортний документ втрачено у 1997 році.
Сторона позивача вважає, що є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове повернення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також існує ризик його втечі, що є підставою для його затримання.Крім того, працівникам ГУ ДМС України в Харківській області необхідна достатня кількість часу для здійснення ідентифікації особи відповідача та подальшого оформлення документу, який надав би йому право перетину державного кордону України, оскільки наразі паспортний документ відсутній.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач - громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ) та його представник - адвокат Боровков В.Ю. проти позову не заперечували.
Суд, дослідивши доводи представника позивача та відповідача, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач 29.10.2021 року працівниками ГУ ДМС України в Харківській області під час проведення цільового профілактичного заходу з виявлення нелегальних мігрантів та ОБГ було виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (далі - Відповідач) який порушив Законон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк.У ході опитування Відповідача було встановлено, що знаходиться на території України нелегально з 1997 року, чим порушив законодавство України та по теперішній час ухиляється від виїзду. Дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території Україні не вживав, до органів міграційної служби не звертався. Представник позивача вважає, що вище викладене свідчить про те, що відповідач порушив вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Рішенням начальника Немишлянського РВ ГУ ДМС України в Харківській області 29.10.2021 року відносно відповідача було прийнято рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, зобов'язано залишити територію України не пізніше 31.10.2021 року. Зміст рішення відповідачеві було роз'яснено зрозумілою йому мовою. Разом з тим, йому було повідомлено про наслідки невиконання вищезазначеного рішення та порядок і строки його оскарження.
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України Немишлянським РВ ГУ ДМС України в Харківській області стосовно Відповідача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.(штраф не сплачено)
Разом з тим, вказане вище рішення відповідач без поважних причин не виконав, територію України не залишив. Невиконання рішення мотивував відсутністю особистої можливості на те.
Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується (частина 8 статті 26 та частина 8 статті 30 Закону). Документи які б підтверджували його законне перебування на території України відсутні, що є підставою для прийняття рішення про примусове видворення.
Пунктом 15 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-17 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Стаття 9 вказаного Закону №3773-17 встановлює, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №3773-17 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Відповідач із заявою про добровільне повернення до міграційної служби не звертався.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно з частиною 1 статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Згідно частини 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів), без постійного місця проживання, в частині затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні строком на 6(шість) місяців підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про видворення суд зазначає, що відповідно до вимог розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом МВС України від 29.02.2016 №141, ПТПІ повідомлено про надходження копії паспортного документа з проханням надати відомості щодо наявності оригіналу паспортного документа у відповідача та його надходження на адресу установи.
На даний час документів, які посвідчують особу та надають право виїзду з України позивачу, на адресу позивача не надходило, до ПТПІ чи до суду оригінал такого документу не надався, тобто документи, які надають право виїзду з України у відповідача відсутні, клопотання про взяття на поруки від підприємств, установ чи організацій, зареєстрованих на території України у визначеному законом порядку, або про внесення застави, як це визначено положеннями ст. 289 КАСУ, не надходило.
У відповідних положеннях статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що:«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом,:f) "законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».
Стаття 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає, щоб затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції розглядалося як обґрунтовано необхідний захід, наприклад, з метою запобігти вчиненню особою злочину або втечі. У зв'язку з цим, стаття 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає інший від статті 5 § 1 (с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рівень захисту: все, що вимагається відповідно до підпункту (f) - це «вжити заходів з метою депортації або екстрадиції». Відповідно, для цілей його застосування несуттєво, чи є рішення про примусове видворення обґрунтованим згідно з національним законодавством або Конвенцією (§ 112 рішення у справі "Чахал проти Сполученого Королівства", § 38 рішення у справі "Чонка проти Бельгії", § 69 рішення у справі "Насруллоєв проти Росії", § 109 рішення у справі "Солдатенко проти України").
Затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції може бути виправдане у відповідності до другої частини статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод запитами від компетентних органів, навіть якщо офіційне прохання або наказ про екстрадицію не видано, оскільки такі запити можуть вважатися «заходами» в розумінні цього положення ("Х проти Швейцарії", рішення Комісії від 9 грудня 1980 року).
Згідно ч.ч. 11, 13 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Судом встановлено той факт, позов подано 01.11.2021 року, при цьому рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно позивача було прийнято тільки 29.10.2021 року, строки оскарження якого станом на день зверення до суду не закінчились, і, з урахуванням наведеного, окрім іншого, у позивача було недостатньо часу для ідентифікування особи, і для встановлення приналежності копії документу саме відповідачу.
П.2.7 Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 р. № 353/271/150 детально описує вжиття компетентними органами заходів щодо ідентифікації та документування іноземців та передбачає, що:
- у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу);
- у разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС
- у разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно
У відповідності до пункту 3 частини 2 статті 371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи, або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 19, 72 -77, 246, 250, 271, 272, 289, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
Адміністративний позов представника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів), без постійного місця проживання, про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні строком на 6(шість) місяців та примусове видворення з України- задовольнити частково.
Затримати (зі слів) громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зі слів), без постійного місця проживання з метою ідентифікації терміном до шести місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України Державної міграційної служби.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На підставі частини 1 статті 295 КАС України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: