02 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/7201/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Волинське ОВ ФСЗІ, позивач) звернулося з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 29 480,00 грн та пені в сумі 536,90 грн, всього 30 016,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до поданого відповідачем звіту за 2020 рік, середньооблікова чисельність працюючих складала 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, а норматив для працевлаштування відповідачем осіб з інвалідністю складає 1 особу, який останнім не виконаний.
Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону №875-ХІІ та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70 від 31.01.2007) відповідачу було нараховану до сплати 29 480,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 536,90 грн., а всього 30 016,90 грн.
Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позов від 09.08.2021 відповідач позовних вимог не визнав. В обґрунтування своє позиції зазначив, що станом до липня 2020 року кількість штатних працівників відповідача складала 6 осіб, що в силу вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не передбачає обов'язку для створення робочого місця для особи з інвалідністю. Водночас, починаючи з липня 2019 року, кількість працюючих у ФОП ОСОБА_1 збільшилась, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок по створенню робочого місця для особи з інвалідністю в кількості 1 посади, що ним і було зроблено. Відтак відповідач дотримав вимоги закону щодо забезпечення працевлаштування однієї особи з інвалдіністю
З наведених підстав просить в задоволені позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач підтримав обґрунтування, викладені в позовній заяві. Додатково зазначив, що як вбачається з рядка 01 Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, поданого відповідачем, особа з інвалідністю - ОСОБА_2 , була працевлаштований у 2020 році у відповідача лише з 15.07.2020 року, тобто працювала у 2020 році лише повних 5 місяців, в той час, коли відповідно до листів Мінсоцполітики від 26.03.2007 року №1/6-172, від 27.01.2009 року №1/6-30/06, правил заокруглення, що ґрунтується на Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 року №286, норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо особа з інвалідністю працювала на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівника відповідатимуть цим шести місяцям звітного року згідно з п. 3.2 ч.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 року №286.
В поданому до суду заперечення на відповідь на відзив відповідач підтримав доводи відзиву. Додатково вказує, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України.
Дослідивши письмові докази, та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 10.01.2012, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:
- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;
- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2021 відповідач подав до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2020 році у відповідача фактично складала 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 1 особа. При цьому, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 1 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2020 році становив 471,675 тис.грн. (а. с. 9).
Як слідує із розрахунку вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 29480,00 грн. та відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 536,90 грн. (а. с. 4).
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов'язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.
Як встановлено судом, відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштував особу з інвалідністю, а саме згідно списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2020 році на посаду продавця продовольчих товарів згідно наказу №14 від 15.07.2020 прийнято ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Як свідчать матеріали справи, відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для осіб з інвалідністю та працевлаштувавши одну особу з інвалідністю.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.
При цьому суд також враховує наступне.
Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316).
Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Відтак, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.
Крім того, суд враховує ту обставину, що як стверджує відповідач, та не заперечує позивач, в період до липня 2020 року кількість штатних працівників відповідача складала 6 осіб, що в силу вимог Закону №875-ХІІ не передбачає обов'язку для створення робочого місця для особи з інвалідністю. Водночас, починаючи із липня 2020 року кількість працюючих у ФОП ОСОБА_1 збільшилась до 8 осіб, внаслідок у відповідача виник обов'язок по створенню робочого місця для особи з інвалідністю в кількості 1 посади, що ним і було зроблено.
Дані обставини підтверджуються звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, повідомленням про прийняття на роботу та наказом про прийняття на роботу.
Також суд не бере до уваги посилання позивача на листи Мінсоцполітики від 26.03.2017 №1/6-172, від 27.01.2009 №1/6-30/06 у яких зазначено, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з частиною другою пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.20015 №286, оскільки вказані листи не є нормативно-правовими актами, які спрямовані на встановлення, зміну або скасування норми права.
Отже, зазначені обставини свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 вчинено необхідні заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 у 2020 році створив робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштував таку особу, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 29480,00 грн. та нарахування пені в сумі 536,90 грн.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 139, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк