м. Вінниця
01 листопада 2021 р. Справа № 120/5974/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах», постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 «Об утверждении списков производств, работ, профессий, должностей и показателей, дающих право на льготное пенсионное обеспечение» та постанови Кабінету міністрів України від 11 березня 1994 p. № 162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах ".
Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2021 року № 025150003349 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що відсутній необхідний стаж роботи зі шкідливими та важкими умовами праці. Також відповідач зазначив, що до загального стажу не було зараховано наступні періоди роботи заявника згідно записів у трудовій книжці, з огляду на їх внесення з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993 року, зокрема: з 21.10.1981 року по 21.04.1982 року згідно записів №1-2, огляду на те, що відтиск печатки підприємства, яким завірені внесені записи про трудову діяльність є нечіткий, розмитий, що унеможливлює ідентифікацію підприємства; з 06.08.1987 року по 25.02.1988 року згідно записів №8-9, з огляду на наявність виправлення в даті наказу про прийняття; з 28.06.1989 року по 18.06.2002 року, згідно записів №12-14, з огляду на відсутність документального підтвердження правонаступництва підприємства, яке засвідчило внесені записи; в уточнюючій довідці №33/1 від 29.01.2019 року наявна інформація про прийняття на роботу, відомості про звільнення - відсутні.
На переконання позивача, рішення від 25.02.2021 року № 025150003349 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку із чим, він звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 29.07.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказала, що страховий стаж позивача, згідно наданих ним документів, складає 25 років 9 місяців 5 днів. З огляду на те, що позивачем не були надані уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, накази про проведення й результати проведення атестації робочих місць, будь-які інші документи, що підтверджували б шкідливі умови праці, для обчислення пільгового стажу в Головного управління законні підстави відсутні. Разом з тим, відповідач вважає, що спірні періоди роботи позивача обґрунтовано не зараховано до стажу позивача з підстав, викладених у рішенні.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 23.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення йому пільгової пенсії за Списком №1.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.02.2021 року № 025150003349 позивачу відмовлено в призначенні відповідної пенсії, у зв'язку з тим, що у нього відсутній необхідний стаж роботи зі шкідливими та важкими умовами праці. Разом з тим, даним рішенням до загального стажу не було зараховано наступні періоди роботи заявника згідно записів у трудовій книжці, з огляду на їх внесення з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993 року, зокрема: з 21.10.1981 року по 21.04.1982 року згідно записів №1-2, огляду на те, що відтиск печатки підприємства, яким завірені внесені записи про трудову діяльність є нечіткий, розмитий, що унеможливлює ідентифікацію підприємства; з 06.08.1987 року по 25.02.1988 року згідно записів №8-9, з огляду на наявність виправлення в даті наказу про прийняття; з 28.06.1989 року по 18.06.2002 року, згідно записів №12-14, з огляду на відсутність документального підтвердження правонаступництва підприємства, яке засвідчило внесені записи; в уточнюючій довідці №33/1 від 29.01.2019 року наявна інформація про прийняття на роботу, відомості про звільнення - відсутні.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із статтею 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Із наданих відповідачем доказів судом встановлено, що до пільгового стажу позивача за Списком № 1 не зараховано періоди трудової діяльності з 21.10.1981 року по 21.04.1982 року, з огляду на те, що відтиск печатки підприємства, яким завірені внесені записи про трудову діяльність є нечіткий, розмитий, що унеможливлює ідентифікацію підприємства; з 06.08.1987 року по 25.02.1988 року, з огляду на наявність виправлення в даті наказу про прийняття; з 28.06.1989 року по 18.06.2002 року, з огляду на відсутність документального підтвердження правонаступництва підприємства, яке засвідчило внесені записи.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд зазначає наступне.
Згідно п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Згідно п. 10 вказаного Порядку, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Положенням статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій є трудова книжка. Така ж норма міститься і в п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Разом з тим, для підтвердження пільгового стажу лише на підставі трудової книжки існує певна вимога, визначена в абз.4, 5 п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, а саме: якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У відповідності до п.2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірних періодів роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці запис є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись відповідні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду роботи позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Що стосується документів про підтвердження атестації робочих місць, відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці», пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442, роботодавці зобов'язані проводити атестацію робочих місць за умовами праці.
При цьому законодавець поклав відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, організацій.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
У той же час, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Окрім того, роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Виходячи з викладеного, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у наведеній вище постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Слід зазначити, що згідно з вимогами статті 13 Закону № 1788 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Зазначені положення Закону № 1788 надають право позивачу отримати пенсію за віком на пільгових умовах з огляду на характер праці, який виконувався позивачем під час трудової діяльності. При цьому, у разі відсутності необхідних 10 років пільгового стажу особа все одно має право на пенсію за віком на пільгових умовах при одночасному дотриманні таких вимог: наявності у неї не менше ніж половини пільгового стажу (більше 5 років), наявності у неї загального страхового стажу 25 років, досягнення відповідного віку в залежності від наявного у особи пільгового стажу.
Крім цього, вказані вище норми мають бланкетний характер, тобто фактично відсилають до підзаконного нормативно-правового акту, яким визначаються виробництва, роботи, професії, посади та показники, що надають право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах.
В свою чергу, займані позивачем посади коваля (з 28 червня 1989 року по 15 вересня 1990 року) та коваля ручного кування (з 15 вересня 1990 року по 18 червня 2002 року) були передбачені Списками №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 та постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 відповідно.
Разом з тим, наведені відповідачем мотиви щодо не зарахування вказаних періодів до пільгового стажу позивача за Списком № 1 у силу встановлених обставин та правової позиції Великої Палати Верховного Суду є протиправними, оскільки в трудовій книжці останнього наявні усі необхідні відомості, які визначають його право на зарахування вказаних періодів саме до пільгового стажу за Списком № 1.
Стосовно доводів відповідача щодо ненадання позивачем уточнюючих довідок, що підтверджують пільговий характер роботи, суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2 пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В ході розгляду справи судом встановлено, що протягом спірних періодів позивач працював на посадах зі шкідливими та важкими умовами праці, робота на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, а тому наявні підстави для зарахування спірних періодів до пільгового стажу позивача.
Крім того, факт роботи позивача у спірні періоди на зазначених посадах підтверджено записами трудової книжки, яка в силу приписів статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Посилання відповідача у відзиві на те, що надані позивачем довідки видані на тимчасово окупованій території, а тому довідки не відповідають вимогам діючого законодавства є безпідставними, оскільки відомості, відображені в довідках, підтверджені записами трудової книжки, яка в силу приписів статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.01.2018р. (справа №583/392/17), від 30.10.2018р. (справа №234/3038/17) та від 11.12.2018р. (справа №360/1628/17), від 12.04.2021р. (справа № 235/2925/17).
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Тобто, діючим законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком № 22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч. 1 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пільгової пенсії, періоди роботи з 21.10.1981 року по 21.04.1982 року згідно записів №1-2, огляду на те, що відтиск печатки підприємства, яким завірені внесені записи про трудову діяльність є нечіткий, розмитий, що унеможливлює ідентифікацію підприємства; з 06.08.1987 року по 25.02.1988 року згідно записів №8-9, з огляду на наявність виправлення в даті наказу про прийняття; з 28.06.1989 року по 18.06.2002 року, а відтак, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 25.02.2021 року № 025350003349 слід визнати протиправним та скасувати.
Водночас, визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що у даній справі оскаржується рішення від 25.02.2021 року № 025350003349 про відмову у призначенні пенсії за віком, яке прийнято за наслідками розгляду заяви від 23.02.2021 року про призначення пенсії.
Позивачем не заявлено позовних вимог щодо визнання протиправним рішення, яке прийняте за наслідками розгляду заяви від 23.02.2021 року про призначення пенсії.
При цьому, суд зазначає, що до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та обрати належний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 25.02.2021 року № 025350003349.
Разом з тим, з метою ефективного та повного захисту прав позивача суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2021 року про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 29.05.2021 року, Акт наданих послуг від 04.06.2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 26 від 31.05.2021 року про сплату гонорару адвоката в розмірі 5000 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги обставини даної справи, зважаючи на значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд приходить до висновку, що вказаний розмір витрат в сумі 5000 грн. відповідає вимогам розумності та співмірності.
Судом також встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією від 07.06.2021 року №0.0.2152003804.1.
В той же час, суд враховує, що згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено частково, на користь позивача необхідно стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.02.2021 року № 025350003349 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2021 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення в повному обсязі виготовлене: 01.11.2021 року.
Суддя Чернюк Алла Юріївна