м. Вінниця
02 листопада 2021 р. Справа № 120/7538/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, б. 63, м. Вінниця, 21027)
про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ та зобов'язання відповідача повторно розглянути електронне клопотання позивача від 01.07.2020 року та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл. за межами населеного пункту.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл., за межами населеного пункту. Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, наказом від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою з мотивів того, що зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження КМУ від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме: № 2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020 року, № 2-7985/15-19-СГ, № 2-7979/15-19-СГ, № 2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 року. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки мотиви наведені в оскаржуваному рішенні не ґрунтуються на вимогах закону, адже підставою відмови у наданні такого дозволу згідно Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 14.07.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно цією ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію клопотання позивача із відповідними додатками.
04.08.2021 року за вх. № 47038/21 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. Зазначає, що позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл.. За результатами розгляду даного клопотання, відповідачем прийнято наказ № 2-548/15-21-СГ від 30.03.2021 року, яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження КМУ від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме: № 2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020 року, № 2-7985/15-19-СГ, № 2-7979/15-19-СГ, № 2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 року. Також відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
02.07.2021 року за вх. № К-16349/0/9420 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для 01.05 «Для індивідуального садівництва» орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл..
За результатами розгляду вказаного клопотання, відповідачем наказом «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» № 2-54/15-21-СГ від 30.03.2021 року відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної, оскільки зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження КМУ від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме: № 2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020 року, № 2-7985/15-19-СГ, № 2-7979/15-19-СГ, № 2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 року.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної, до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки зазначена земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження КМУ від 19.08.2015 року № 898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва.
У цьому контексті суд вказує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Таким чином, суд вказує, що спірна відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним ст. 118 ЗК України, відповідно така відмова є незаконною. Між тим, чинним законодавством не передбачено й право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Аналогічна правова позиція міститься у висновках Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 0840/2979/18.
Таким чином, прийняття рішення відповідним органом державної влади щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не позбавляє права іншу особу звернутися із таким клопотанням та отримати відповідний дозвіл.
Крім того, відповідач не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.
В даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що вказує на протиправність наказу відповідача від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ, і як наслідок, на задоволення позовних вимог у цій частині.
Що стосується позовної вимоги про скасування наказу відповідача від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним наказу відповідача від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ, відповідно позовна вимога про скасування вказаного наказу також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути електронне клопотання позивача від 01.07.2020 року та надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,0600 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького р-ну Вінницької обл. за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.
Так, 27.05.2021 року набув чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено п. 24, яким передбачено:
З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
Отже, з 27.05.2021 року інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Відтак, відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою, оскільки на час вирішення спору та прийняття рішення дане питання не належить до його повноважень, а тому в задоволені цієї частини вимог слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. . 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 454 грн. 00 коп..
Водночас позивачем у позовній заяві заявлено про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення у даній справі. Позивач вказує, що його витрати на правову допомогу складаються з надання усної консультації, вивчення документів, складання та подання позовної заяви у сумі 3 000 грн. 00 коп.
На підтвердження вказаних витрат позивач надав суду договір про надання правової допомоги № 14 від 27.05.2021 року, довідка № 8 від 08.07.2021 року, розрахунок часу витраченого на надання правової допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000680 від 05.06.2020 року, ордер серії ВН № 150191 від 08.07.2021 року.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, змістовний аналіз зазначених вище норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим…Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
На переконання суду, стороною позивача надано належні та допустимі докази, що підтверджують реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката, а також надання тих послуг, з яких складаються понесені витрати.
З огляду на викладене та на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Крім цього, при вирішенні питання щодо суми стягнення коштів, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності та типовою, щодо спірних правовідносин існує усталена судова практика, зважаючи на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
За наведених обставин та враховуючи позицію відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу наданим адвокатом послуг, суд при визначенні суми відшкодування приходить до висновку зменшити розмір заявлених сум витрат на професійну правничу допомогу та присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу частково, у сумі 1 000 грн. 00 коп.
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про охорону земель», Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про особисте селянське господарство" та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» від 30.03.2021 року № 2-548/15-21-СГ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в сумі 1 000 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, б. 63, м. Вінниця, 21027)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.11.2021 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна