Постанова
Іменем України
19 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 676/1592/17
провадження № 51-1994км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013240050000216, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кам'янця-Подільського Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 травня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_6 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення: з 19 грудня 2010 року по 01 листопада 2011 року включно, з 05 квітня 2012 року по 11 квітня 2012 року включно, з 25 квітня 2012 року по 26 квітня 2012 року включно, з 21 червня 2017 року по 24 травня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі; з 24 лютого 2017 року по 25 лютого 2017 року включно,
з 11 травня 2017 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов не заявлено.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, 19 грудня 2010 року близько 01:30 у приміщенні квартири
АДРЕСА_2 , після конфлікту зі своєю матір'ю ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин з метою вбивства останньої зайшов до кімнати, де вона лежала на ліжку поряд
з ОСОБА_9 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 умисно завдав декілька ударів руками по обличчю ОСОБА_8 , після чого взяв руками за халат та стягнув потерпілу на підлогу. Продовжуючи свої умисні злочинні дії, спрямовані на вбивство ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання її смерті, ОСОБА_6 продовжив завдавати удари лівою рукою по обличчю потерпілої, внаслідок чого заподіяв їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
При цьому ОСОБА_6 під час завдання ударів ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел до кінця, схопив пальцями правої руки останню за шию і, застосувавши фізичну силу, стиснув органи шиї потерпілої та утримував до того часу, поки ОСОБА_8 перестала подавати ознаки життя, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння і мають прямий причинний зв'язок із настанням смерті потерпілої, та механічну асфіксію, від чого настала смерть ОСОБА_8 на місці події.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 04 березня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 скасував та провадження у справі закрив у зв'язку з відсутністю події даного кримінального правопорушення.
Апеляційний суд визнав, що докази, покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1
ст. 115 КК, як кожен окремо, так і в сукупності між собою не містять жодних даних, які б поза розумним сумнівом доводили удушення обвинуваченим ОСОБА_8 шляхом удавлення руками шиї останньої, від якої настала смерть (механічна асфіксія), і, відповідно, його винуватість
в умисному вбивстві потерпілої.
У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня 2013 року ОСОБА_6 визнано невинним і виправдано
у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 вересня 2013 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 скасовано, а справу направлено прокурору Хмельницької області на додаткове розслідування.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ч. 3
ст. 419, ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не обґрунтував, чому він взяв до уваги саме суперечливі показання ОСОБА_6 , які той давав у судах першої та апеляційної інстанцій, та висновки судово-медичних експертиз від 12 жовтня 2011 року та від
29 березня 2013 року, відповідно до яких причиною смерті ОСОБА_8
є отруєння етиловим алкоголем. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно не врахував показання ОСОБА_6 на досудовому слідстві в присутності захисника та висновки судово-медичних екпертиз, якими однозначно встановлено, що причиною смерті ОСОБА_8 є механічна асфіксія. Зазначає, що суд першої інстанції правильно послався на зізнавальні показання ОСОБА_6 , показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки вони зібрані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, а отже,
є допустимими.
У запереченнях захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни. Вважає ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу прокурора.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку щодо
ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вище вимог закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається у разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.
У силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
З матеріалів кримінального провадження колегія суддів убачає, що суд першої інстанції обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_6 наданими у судовому засіданні показаннями потерпілих, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , висновками судово-цитологічних експертиз, судово-медичної експертизи № 253, судово-гістологічної експертизи № 1923, комісійних судово-медичних експертиз № 32 та № 37/12, додаткових судово-медичних експертиз № 12 та № 409/15, показаннями експертів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , даними, які містяться в протоколах відтворення обстановки та обставин події, явки з повинною ОСОБА_9 , а також
в протоколах допиту обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які вони давали під час досудового розслідування.
Однак під час розгляду кримінального провадження в судах першої
та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 заперечував свою вину, повідомляв, що
з матір'ю напередодні події у нього був словесний конфлікт, у ході якого він вдарив її долонею по щоці, однак більше жодних тілесних ушкоджень їй не завдавав. Після конфлікту матір пішла до себе в кімнату, а він відповідно пішов у свою. Про смерть останньої дізнався зранку від батька, після чого викликав працівників поліції.
Потерпіла ОСОБА_19 повідомляла, що про смерть ОСОБА_8 вона дізналася від племінника. Будь-яких ознак, характерних для удушення (синців тощо), на трупі ОСОБА_8 не бачила.
Потерпілий ОСОБА_9 повідомляв, що з ОСОБА_8 вони пішли до своєї кімнати спати. Прокинувшись наступного дня, він побачив свою дружину мертвою. Стверджував, що не бачив, щоб його син бив чи душив матір.
Свідок ОСОБА_11 , який у момент події перебував у квартирі сім'ї ОСОБА_20 , повідомив, що не бачив і не чув конфліктів між ОСОБА_6
і ОСОБА_8 , про смерть останньої дізнався від ОСОБА_6 зранку.
Свідок ОСОБА_10 повідомила, що посеред ночі прокинулася разом
з ОСОБА_6 від того, що батьки останнього голосно сперечалися. Тоді ОСОБА_6 , привідкривши двері, крикнув до батьків, щоб ті заспокоїлись, після чого вони лягли спати. Свідок не бачила, щоб ОСОБА_6 виходив вночі зі своєї кімнати та бив матір.
Аналогічні показання надали потерпіла та вищезазначені свідки і в суді апеляційної інстанції.
Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції повідомив, що жодних конфліктів між ОСОБА_6 та його матір'ю не було.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 97 КПК у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Апеляційний суд правильно вказав, що, пославшись у вироку на показання свідка ОСОБА_13 (слідчого СВ ГУНП в Хмельницькій області) про те, що ОСОБА_6 під час його допиту пояснював, що в ході конфлікту зі своєю матір'ю неодноразово бив її по обличчю, а також душив її, поки потерпіла не замовкла, суд першої інстанції не врахував цих вимог закону.
Частиною 4 ст. 95 КПК передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції, пославшись на зізнавальні показання ОСОБА_6 , а також на показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 під час досудового слідства, не дотримався цих вимог КПК.
У матеріалах кримінального провадження міститься декілька висновків експертів щодо причин смерті потерпілої ОСОБА_8 , які істотно різняться між собою, зокрема, у частині причин смерті потерпілої.
Зокрема, згідно із первинним висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 від 04 лютого 2011 року за № 253 причиною смерті потерпілої стала механічна асфіксія внаслідок стиснення органів шиї пальцями рук. До такого висновку експерт прийшов з огляду на виявлені на шиї потерпілої загальноасфіксичні ознаки смерті (т. 2, а.к.п. 118-121).
Згідно з даними висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа
ОСОБА_8 від 28 квітня 2011 року за № 12 через розбіжності між даними, зафіксованими у висновку експерта № 253 та протоколі огляду місця події, дати оцінку описаним тілесним ушкодженням на шиї і встановити причину смерті ОСОБА_8 неможливо (т. 3, а.к.п. 5-9).
Висновком комісійної судово-медичної експертизи від 08 липня 2011 року
№ 32 підтверджено, що тілесні ушкодження, наведені у первинному висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 , заподіяні тупими твердими предметами з обмеженою травмуючою поверхнею, якими могли бути
і кулаки, і пальці, і нігті кистей. Поєднання наявності крововиливів, саден
у м'яких тканинах шиї, на думку експерта, свідчать про механічну асфіксію від стиснення шиї пальцями кистей рук як причину смерті, яка настала на фоні алкогольної інтоксикації (т. 3, а.к.п. 48-56).
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від
12 жовтня 2011 року № 143 смерть ОСОБА_8 настала не відразу після отримання нею тілесних ушкоджень (у тому числі й тих, що виявлені в ділянці шиї), а через певний, досить тривалий (десятки хвилин, години) проміжок часу; причиною смерті стало гостре отруєння етиловим спиртом. Концентрація етанолу в крові та сечі ОСОБА_8 при токсилогічному дослідженні - 5,7 % та 9,58 % відповідно (т. 3, а.к.п. 128-144).
Згідно з висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи від
29 березня 2012 року № 37/12 причиною смерті ОСОБА_8 стала механічна асфіксія в результаті удавлення руками. При цьому комісія експертів у даних висновках зазначила, що концентрація етилового спирту в крові та сечі потерпілої відповідно 5,7% та 9,58% може відповідати умовній смертельній дозі, однак не обов'язково призводить до настання смерті від отруєння (т. 3, а.к.п. 241-265).
Як убачається з висновку повторної комісійної судово-медико-білогічної експертизи від 29 березня 2013 року № 63, смерть потерпілої ОСОБА_8 настала від отруєння етиловим алкоголем у стадії елімінації (стадія виведення алкоголю в крові). Виявлені тілесні ушкодження на трупі потерпілої спричинені прижиттєво, приблизно за 30-40 хвилин до настання смерті, і не знаходяться у причинному зв'язку з настанням смерті. При цьому експерти відкинули можливість механічної асфіксії з огляду на відсутність ознак удушення, а саме переломів хрящів трахеї, переломів під'язикової кістки, її ріжків, хрящів гортані (т. 5, а.к.п. 33-81).
Згідно з даними висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 06 травня 2016 року № 409/15 смерть ОСОБА_8 настала саме від механічної асфіксії, а не від отруєння алкоголем (т. 7, а.к.п. 34-72).
У судових засіданнях експерти ОСОБА_14 , ОСОБА_16 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 дали показання
з приводу проведених ними експертиз та підтримали їх.
Проаналізувавши зазначені висновки експертів, апеляційний суд вважав дані висновку комісійної судово-медичної експертизи від 12 жовтня 2011 року
№ 143 та висновку повторної комісійної судово-медико-білогічної експертизи від 29 березня 2013 року № 63 обґрунтованими, логічними і такими, які не викликають сумнівів, оскільки вони повністю узгоджуються з дослідженими під час апеляційного розгляду доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, зокрема і з показаннями допитаного в суді апеляційної інстанції експерта ОСОБА_21 .
Експерт ОСОБА_21 пояснив, що при механічній асфіксії повністю перекривається доступ повітря через дихальну трубку мінімум на 3 хвилини
і такі дії залишають після себе ушкодження, зокрема ушкодження дихальних шляхів, яких при огляді і подальшому дослідженні трупа потерпілої виявлено не було. У свою чергу виявлена в крові загиблої концентрація етилового спирту в кількості 5,7% та відповідно в сечі 9,58% є смертельною для людини.
Висновки експертиз, покладені в основу обвинувального вироку суду першої інстанції, відповідно до яких причиною смерті ОСОБА_8 стала механічна асфіксія в результаті удавлення руками, апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вони суперечать іншим наявним у матеріалах провадження та дослідженим доказам, зокрема показанням потерпілих, свідків, експертів ОСОБА_21 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , висновкам експертиз № 143 та № 63, речовим доказам.
Інші докази, надані стороною обвинувачення, на які послався суд першої інстанції у своєму вироку, а саме дані протоколу огляду речових доказів, дані судово-гістологічної експертизи від 03 лютого 2011 року № 1923, не можуть свідчити як про причетність ОСОБА_6 до смерті потерпілої, так і про те, що смерть останньої настала від механічної асфіксії.
При цьому слід зазначити, що в ході судового та апеляційного розгляду так і не знайдено переконливої однозначної відповіді щодо причин виникнення великої кількості крові ОСОБА_8 на ній та оточуючих предметах, що за поясненням експертів ОСОБА_17 , ОСОБА_21 було б неможливим, якби події розвивалися у спосіб, зазначений обвинуваченням, тобто якщо б відразу після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 задушив потерпілу. Крім того, виникають сумніви і щодо можливого заподіяння смерті шляхом удушення і за відсутності судово-медичних даних, які б свідчили, що здавлення шиї відбулося протягом достатнього часу (за поясненнями експерта ОСОБА_21 протягом 4-7 хвилин) та із застосуванням достатньої сили (відсутність переломів хрящів трахеї, переломів під'язикової кістки, її ріжків, хрящів гортані).
Суд апеляційної інстанції проаналізував матеріали провадження та дійшов правильного висновку, що докази, покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку, за яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК, не є достатніми для висновків про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_8 та обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції і закрив кримінальне провадження згідно з підставою, зазначеною у ст. 284 КПК.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а доводи касаційної скарги прокурора про порушення цих норм закону є неспроможними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог прокурора немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3