26.10.2021м. СумиСправа № 920/676/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/676/21
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ЛАН” (42315, Сумська область, Сумський район, с. Кіндратівка, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 30811351)
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Суми-Стройінвест” (42343, Сумська область, Сумський район, с. Сад, вул. Селекційна, 84, код ЄДРПОУ 34878645)
про стягнення 684010,62 грн.,
представники сторін:
позивача - адвокат Касьяненко Д.С.;
відповідача: адвокат Коваленко О.І.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 684010,62 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.06.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.07.2021.
19.07.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що відповідачем надано документи, які підтверджують про своєчасність виконання зобов'язання з поставки товару (видаткові накладні, податкові накладні, листування з позивачем).
19 та 30.07.2021 представник відповідача подав до суду заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
30.07.2021 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що не погоджується з доводами викладеними представником відповідача у відзиві, вважає їх необґрунтованими, а докази додані до відзиву неналежними та недопустимими.
30.07.2021 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій відповідей на адвокатські запити.
Ухвалою суду від 03.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 13.09.2021.
30.08.2021 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що не погоджується з доводами позивача.
13.09.2021 представник позивача подав до суду додаткові пояснення на заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що надані відповідачем докази не спростовують ті обставини, що фактично позивач не отримував оплачений товар від відповідача, підпис на видаткових накладних зроблений не встановленою особою.
У судовому засіданні 13.09.2021 оголошено перерву до 17.09.2021.
17.09.2021 представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію протоколу інвентаризаційної комісії від 23.09.2019; копію висновку експерта М.Є. Півень від 28.09.2020 за результатами судової економічної експертизи.
Ухвалою від 17.09.2021 суд призначив розгляд справи по суті на 05.10.2021.
У судовому засіданні 05.10.2021 оголошено перерву до 26.10.2021.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, враховуючи наступне.
Відповідно до платіжних доручень від 31.05.2017 на суму 43500,00 грн, № 5692 від 31.08.2017 на суму 80004,60 грн, № 5824 від 13.09.2017 на суму 160000,00 грн, № 5973 від 27.09.2017 на суму 244006,02 грн, № 6318 від 01.11.2017 на суму 50000,00 грн, № 6427 від 15.11.2017 на суму 100000,00 грн, № 6636 від 01.12.2017 на суму 50000,00 грн позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 727510,62 грн., з призначенням платежу: «оплата за будівельні матеріали».
Позивач наполягає, що відповідачем товар не поставлено.
У зв'язку з наявною дебіторською заборгованістю, ТОВ «Агрофірма Лан» листом від 04.07.2019 звернулось до ТОВ «Суми-Стройінвест» з вимогою повідомити про час та місце відвантаження/поставки на адресу позивача оплачених будівельних матеріалів та/або надати копії підтверджуючих виконання зобов'язання документів на загальну суму 727510,62 грн.
У свою чергу листом № 71 від 15.08.2019 ТОВ «Суми-Стройінвест» було надіслано копії видаткових накладних на підтвердження передачі товарів на загальну суму 727510,62 грн, а саме: № 2565 від 12.06.2017, № 4213 від 31.08.2017, № 4420 від 13.09.2017, № 4788 від 29.09.2017, № 5765 від 21.11.2017, № 5582 від 09.11.2017, № 6476 від 27.12.2017.
Як зазначає позивач, після звірки виявилось, що товар на загальну суму 684010,62 грн підприємством не отримувався, в бухгалтерському обліку підприємства не обліковується, що підтверджується матеріалами інвентаризації розрахунків.
Видаткові накладні № 4213 від 31.08.2017, № 4420 від 13.09.2017, № 4788 від 29.09.2017, № 5765 від 21.11.2017, № 5582 від 09.11.2017, № 6476 від 27.12.2017 на загальну суму 684010,62 грн були підписані від імені агрофірми колишнім директором ТОВ «Агрофірма Лан» Чепуренком М.І.
У зв'язку з наявністю на копіях видаткових накладних підпису колишнього директора та відсутністю товару на підприємстві, учасники ТОВ «Агрофірма Лан» звернулися з позовною заявою до Чепуренка М.І. про відшкодування збитків у розмірі 684010,62 грн, заподіяних юридичній особі діями посадової особи.
Проте ОСОБА_1 у своїх поясненнях та в судовому засіданні у справі №920/47/21 повідомив, що вищезазначені видаткові накладні не підписував та зазначений у видаткових накладних товар особисто не отримував.
З метою проведення судової почеркознавчої експертизи в справі № 920/47/21 було подано клопотання про витребування оригіналів видаткових накладних у ТОВ «Суми-Стройінвест». Останнє повідомило про неможливість надання їх оригіналів.
Враховуючи неможливість проведення експертизи, на підставі заяви учасників ТОВ «Агрофірма Лан» позов у справі № 920/47/21 ухвалою суду від 19.04.2021 залишено без розгляду.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає що відповідач, надсилаючи копії видаткових накладних супровідним листом № 71 від 15.08.2019, надав недостовірні дані щодо виконання обов'язку з передачі товарів.
Однак суд вважає, що такі твердження позивача не підтверджено належними та допустимими доказами в цій справі, дана обставина не встановлена та не доведена в іншій справі, зокрема №920/47/21, тобто особисті пояснення колишнього директора позивач вважає більш вірогідними, ніж позиція відповідача та надані останнім копії видаткових накладних.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку, що між сторонами було укладено договори купівлі-продажу товарів у спрощений спосіб.
Отже позивач, укладаючи з відповідачем правочини у спрощений спосіб, мав на меті отримати товар - будівельні матеріали, а відповідач - грошові кошти.
З наданих позивачем копій видаткових накладних № 4213 від 31.08.2017, № 4420 від 13.09.2017, № 4788 від 29.09.2017, № 5765 від 21.11.2017, № 5582 від 09.11.2017, № 6476 від 27.12.2017 вбачається, що в графі Отримав(ла) проставлений підпис з розшифровкою - прізвище директора "Чепуренко М.І." та відтиск печатки позивача.
При цьому відповідність відтиску печатки на видаткових накладних тій печатці, що перебуває у розпорядженні позивача, останнім не заперечується.
Суд вважає, що печатка відноситься до даних, які надають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Як вбачається із матеріалів справи, позивач використовував печатку, якою здійснював підписання видаткових накладних, як в період коли було підписано накладні, так і надалі.
Отже, встановивши наявність відбитку печатки позивача на вищенаведених документах, суд вважає, що позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, позивачем не надавались в ході розгляду справи доказів, що печатка була загублена позивачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Також суд виходить з того, що позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка позивача використовувалася проти його волі.
Як вбачається з матеріалів справи, після проведення документальної планової перевірки податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018 ТОВ «Суми-Стройінвест» працівниками ГУ ДФС у Сумській області, на підставі акту № 6 від 02.03.2021 про вилучення та знищення документів, протоколом № 5 від 02.03.2021 ТОВ «Суми-Стройінвест» зафіксовано факт вилучення та знищення документів за 2017 рік, строки зберігання яких закінчилися, в тому числі спірних видаткових накладних.
Суд зауважує, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україіні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (далі Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
На підставі п.6.6 зазначеного Положення строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства.
Згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884 (далі Перелік), який є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі на постійне та тривале (понад 10 років) зберігання (далі - архівне зберігання) або для знищення, первинні бухгалтерські документи мають зберігатися 3 роки.
У відповідності до п.1.7. Переліку строки зберігання документів, визначені в цьому Переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати. Продовження в організаціях строків зберігання документів, передбачених цим Переліком, допускається у випадках, якщо ця потреба спричинена специфічними особливостями роботи конкретної організації.
При цьому, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених п.44.1 ст. 44, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Отже, відповідно до вимог Податкового кодексу України, період зберігання документів відраховується з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи поставки.
За таких обставин, безпідставним є посилання позивача на те, що видаткові накладні могли бути знищені відповідачем у кінці грудня 2020 року або на початку 2021 року.
ТОВ «Суми-Стройінвест» є платником податку на прибуток, тому відповідно до пп. 49.18.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація на прибуток подається - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Таким чином, позиція позивача про те, що податкові накладні складаються в односторонньому поряку, а отже не підтверджують волевиявлення іншої сторони договору, є необґрунтованою.
Крім того доводи позивача спростовуються його ж податковими деклараціями з податку на додану вартість за період з серпня по грудень 2017 року, в яких відображено операції з придбання будівельних матеріалів у відповідача.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином суд, зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, для реалізації зазначеного стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Матеріали справи містять документи, які у їх сукупності підтверджують передачу відповідачем позивачу товарів загальною вартістю 684010,62 грн.
Враховуючи викладене, за вірогідністю доказів суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів та не доведено факту, що товар не поставлявся і відповідно ним не приймався.
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом обставини та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 684010,62 грн, а отже і про відмову в їх задоволенні.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами в справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування в цій справі.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 02.11.2021.
Суддя В.В. Яковенко