ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.11.2021Справа № 910/13912/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Істейт" (м. Запоріжжя)
до Приватного підприємства "Меткон" (м. Київ)
про стягнення 494.217,28 грн
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "МД Істейт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Меткон" про стягнення 494.217,28 грн, з яких: 411.847,73 грн основного боргу та 82.369,55 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 559/ОД/КВ/20 від 04.02.20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.21. відкрито провадження у справі № 910/13912/21, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
11.10.21. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що зобов'язується сплатити суму основного боргу до кінця листопада 2021 року та заперечує проти стягнення з нього штрафу з підстав карантину, що триває в Україні з 12.03.20.
Відповідач до відзиву на позовну заву додає клопотання про зменшення розміру штрафу на 90%.
18.10.21.позивачем подано відповідь на відзив, в якому вказано, що сума основного боргу відповідача становить 356.185,01 грн, оскільки відповідачем здійснено часткові оплати, а сума штрафу залишилась незмінною 82.369,55 грн. також позивач заперечує проти зменшення розміру штрафу.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
04.02.20. між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 559/ОД/КВ/20 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця металопрокат (Товар), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар від Постачальника згідно умов Договору.
Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 11.1 з дати підписання та діє до 31.12.20. У випадку якщо жодна зі сторін за місяць до припинення дії Договору не дасть письмове повідомлення про припинення ді Договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, але строк дії договору складає не більше 2 років з моменту укладення.
Сторонами не заперечувалось, що строк дії Договору було продовжено до 31.12.21. за відсутності письмового повідомлення жодної зі сторін про його припинення.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у третьої особи та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
За своїм змістом та правовою природою Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Товар, вказаний в п. 1.1 Договору поставляється партіями на умовах FCA франко-перевізник (склад Постачальника, м. Київ, вул. Промислова,4/7) відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Товар переходить у власність Покупця з моменту виписки Постачальником документів на відвантаження. У випадку виникнення розбіжностей між текстом Договору та термінологією Інкотермс, перевага надається Договору (п. 3.1 Договору).
Пунктом 3.2 Договору сторони погодили наступне.
На кожну партію Товару поставленого згідно умов п. 3.1 Договору Постачальник передає разом із Товаром або направляє документи поштою протягом 5 робочих днів з дати поставки: рахунок-фактуру (оригінал), видаткову накладну (оригінал), сертифікат якості.
У відповідності до наявних в матеріалах справи видаткових накладних: № РН1-003389 від 01.07.21., № РН1-003390 від 01.07.21., № РН1-003558 від 08.07.21. складених на виконання зобов'язань за Договором, позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 411.847,73 грн.
Вказані видаткові накладні підписані позивачем і відповідачем без зауважень чи заперечень.
Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача наявні в матеріалах справи.
Також позивачем подано товарно-транспортні накладні по спірним поставкам на загальну суму 411.847,73 грн, та рахунки-фактури на вказані суми поставок.
Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки Товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Жодних заперечень з приводу отримання Товару відповідачем суду надано не було.
Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з передання Товару на суму 411.847,73 грн.
Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі Товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки Товару на суму 411.847,73 грн в межах Договору здійснено належним чином.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Умови оплати 100% попередня оплата вартості кожної партії Товару. Покупець здійснює оплату протягом 1 банківського дня з дати виписки Постачальником рахунку-фактури, якщо інше не передбачене у цьому рахунку-фактурі (п. 4.4 Договору).
Сторони в п. 4.5 Договору домовились, що підписуючи документи про тримання Товару (зокрема видаткову накладну), вони підтверджують факт отримання Покупцем відповідного рахунку-фактури на оплату цього Товару.
Згідно умов Договору та фактичних обставин справи строк оплати є таким, що настав:
- за видатковою накладною на суму 219.328,09 грн з 02.07.21.
- за видатковою накладною на суму 16.662,72 грн з 02.07.21.
- за видатковою накладною на суму 175.856,92 грн з 09.07.21.
Видаткову накладну № РН1-003389 від 01.07.21. на суму 219.328,09 грн було оплачено відповідачем на загальну суму 25.000,00 грн: платіжним дорученням № 59 від 21.09.21. на суму 10.000,00 грн та платіжним дорученням № 2998 від 07.10.21. на суму 15.000,00 грн.
Видаткову накладну № РН1-003390 від 01.07.21. на суму 16.662,72 грн повністю було оплачено відповідачем 16.09.21. платіжним дорученням № 2959.
Видаткову накладну № РН1-003558 від 08.07.21. на суму 175.856,92 грн було оплачено відповідачем 16.09.21. на суму 14.000,00 грн платіжним дорученням № 2960.
Всі означені оплати мали місце після звернення позивача 19.08.21. з даним позовом до суду.
Таким чином, спір в даній справі частково припинив своє існування в частині суми основного боргу в розмірі 55.662,72 грн під час розгляду справи в зв'язку зі сплатою відповідачем означеної суми, що підтверджено позивачем.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на вищенаведене, в зв'язку з тим, що відповідач сплатив позивачу суму основного боргу в розмірі 55.662,72 грн після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в зв'язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача 55.662,72 грн основного боргу.
Суд роз'яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача (за клопотанням позивача).
З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 356.185,01 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача.
Також позивачем пред'явлено до стягнення 82.369,55 грн штрафу.
Сторонами в пункті 7.2 Договору узгоджено, що у випадку невиконання зобов'язань з оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від несвоєчасно сплаченої суми.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За перерахунком суду розмір штрафу становить 82.369,55 грн.
Щодо доводів відповідача про те, що він звільняється від відповідальності за неплату товару з підстав карантину, що триває в Україні з 12.03.20., суд відзначає наступне.
Верховна Рада 17 березня 2020 року ухвалила Закон № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19)», яким карантин визнається «форс-мажорною обставиною».
Відповідні зміни були внесені до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Поняття форс-мажорних обставин закріплено в Регламенті ТПП, відповідно до якого, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу визначає, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, будь-які обставини що перешкоджають виконанню обов'язків за договором внаслідок введення карантину є форс-мажорними, якщо вони прямо негативно впливають на виконання конкретного обов'язку.
Сам факт наявності такої обставини ще не є самостійною підставою для звільнення від обов'язків за договором, адже доведенню підлягає причинно-наслідковий зв'язок між карантином та неможливістю виконання Договору.
При цьому, доказом настання форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової плати України або регіональної палати.
Натомість відповідачем відповідного сертифікату не надано, як і не надано жодних доказів неможливості виконання ним свого обов'язку за Договором, та доказів і обставин на доведення причинно-наслідкового зв'язку між карантином та неможливістю виконання Договору.
Таких обставин не встановлено і судом.
Далі, щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 90% судом встановлено наведене далі.
Клопотання обґрунтовано тим, що позивачем не було заявлено про нанесення збитків та не наведено їх розміру, в зв'язку з простроченням оплати послуг відповідачем. Також Приватне підприємство "Меткон" вказує на карантин, що триває на території України з 12.03.20. та на те, що з підстав такого карантину прибуток відповідача було значно зменшено.
Суд зауважує, що відповідачем прострочено не оплату послуг, а оплату поставленого позивачем Товару.
Доводи відповідача щодо карантину на території України досліджено судом вище.
Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів зменшення його прибутку, в тому числі у період, в який він мав розрахуватись з позивачем, та, в тому числі, саме з підстав карантину на території України.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Відсутність чи зменшення доходів боржника не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Судом враховано, що нарахування штрафу є засобом розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що останнім не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши розмір несвоєчасно виконаного зобов'язання та розмір нарахованого штрафу, майновий стан позивача та відповідача, суд не знаходить підстав для зменшення суми нарахованого штрафу.
За викладеного в сукупності клопотання Приватного підприємства "Меткон" про зменшення розміру пред'явленого до стягнення штрафу на 90% задоволенню не підлягає.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума штрафу в розмірі 82.369,55 грн, а витрати по сплаті судового збору в цій частині також покладаються на відповідача.
На підставі викладеного в сукупності суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 55.662,72 грн основного боргу та задоволення в іншій частині позову повністю і стягненню з відповідача на користь позивача 356.185,01 грн основного боргу та 82.369,55 грн штрафу.
Отже, витрати по сплаті судового збору в сумі 7.413,26 грн відповідно до ст. 129 ГПК України, як відзначалось судом вище, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. В частині стягнення 55.662,72 грн основного боргу провадження у справі закрити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Меткон" (03037, м. Київ, вул. Петра Радченка, б. 27-29; ідентифікаційний код 30867645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МД Істейт" (69006, м. Запоріжжя, вул. Валерія Лобановського, б. 6-А; ідентифікаційний код 32040840) 356.185 (триста п'ятдесят шість тисяч сто вісімдесят п'ять) грн 01 коп. основного боргу, 82.369 (вісімдесят дві тисячі триста шістдесят дев'ять) грн 55 коп. штрафу, 7.413 (сім тисяч чотириста тринадцять) грн 26 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко