Справа № 500/5801/21
01 листопада 2021 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління ПФУ в Тернопільській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з урахуванням норм статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», викладене у повідомленні № 1900-0304-8/12324 від 21.04.2021;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням норм статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 25 березня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, у зв'язку з досягненням пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії із його зменшенням на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у березні 2021 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач листом від 21.04.2021 відмовив позивачу в призначені пенсії у зв'язку з недостатнім страховим стажем (21 роки) та через відсутність необхідного періоду проживання в зоні безумовного відселення в кількості 6 років.
Ухвалою від 14.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у якій зазначено строк подання учасникам справи відзиву на позовну заяву.
06.10.2021, через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача, зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що на підставі представлених позивачем документів його страховий стаж складає 20 років 02 місяці 03 дні. При обчисленні страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи з 15.05.1996 по 19.05.1997, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою установи, відтиск якої не читається.
Щодо права позивача на призначення пенсії за віком із його зменшенням на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено факт проживання чи робота в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років (арк. справи 28-32).
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, який постраждав внаслідок чорнобильської катастрофи, що підтверджується наступними посвідченнями, долученими до матеріалів судової справи, а саме:
посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи серії (категорія 1) НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 Харківською обласною державною адміністрацією 11.06.1997 (арк. справи 13);
посвідченням № НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_1 24.11.1997 Вовчанським соцзабезом Харківської області, з якого слідує, що позивачу призначено пенсію по інвалідності III група ЧАЕС (арк. справи 13);
посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи серії (категорія 3) НОМЕР_3 , виданого ОСОБА_1 18.04.2002 Харківською обласною державною адміністрацією (арк. справи 14).
Як встановлено судом та не спростовано сторонами, позивач 20.10.1966 року народження (арк. справи 5), 25.03.2021 звернувся до відповідача із заявою та про призначення пенсії за віком, із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, листом №1900-0304-8/12324 від 21.04.2021 (арк. справи 6), повідомлено позивача про те, що згідно поданих ним документів, на момент звернення про призначення пенсії за віком, його загальний страховий стаж складає 20 років 02 місяці 03 дні, що є меншим за необхідний, з огляду на що, відповідачем прийнято рішення про відсутність у ОСОБА_1 права на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (арк. справи 6-7).
Відповідачем вказано, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу при призначенні пенсії у 2021 році необхідний страховий стаж повинен становити не менше 21 рік.
З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0304-8/12324 від 21.04.2021 відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди його роботи:
з 15.05.1996 по 19.05.1997, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою установи, відтиск якої не читається;
з 01.05.2005 по 12.10.2005, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб згідно РНОКППП НОМЕР_4 відсутня інформація про страховий стаж.
Таким чином, страховий стаж позивача, який не врахований при розгляді заяви про призначення пенсії складає 11 місяців та 7 днів. Про не зараховані відповідачем до страхового стажу періоди містяться відповідні записи у трудовій книжці серії НОМЕР_5 , заповненої 26.06.1989, копії якої міститься в матеріалах судової справи (арк. справи 8-10).
Окрім цього, у згаданому листі відповідач вказав, що позивачем документально підтверджено проживання (роботу) в зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 03.03.1990 по 15.06.1994. Однак, довідка про проживання в смт. Вільча по 19.03.1996 - суперечить записам трудової книжки, оскільки з 01.09.1995 по 25.01.1996, позивач працював в будівельному управлінні № 22 (Харківська область). Також відповідач зазначив, що з наданих позивачем документів не підтверджено інформації про проживання (роботу) позивачем на час аварії в зоні безумовного (обов'язкового) відселення (звільнення з роботи 10.04.1986 та військова служба з 14.05.1986 по 14.06.1989).
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся із даним позовом в суд.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон -1058), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 Розділу XV Закон №1058, цей закон набув чинності 01.01.2004 р. До набрання ним чинності відповідні правовідносини регулювались нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
В силу статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що до страхового стажу враховуються періоди роботи, виконуваної до 01.01.2004 на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статті 49 цього Закон визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком передбачені статтею 26 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Так, згідно з частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Системний аналіз норм свідчить, що пенсійне забезпечення осіб є гарантією стабільного та належного життя пенсіонерів. Державою гарантується особливий захист прав та інтересів осіб, які безпосередньо брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або ж постійно проживали чи проживають на території, яка постраждала внаслідок цієї трагедії. Це стосується й пенсійного забезпечення таких осіб. Так, таким особам гарантується право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку. Разом з тим порядок та розміри пенсійних виплат визначаються виключно положеннями чинного законодавства.
Спір між позивачкою і відповідачем фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю та відповідно її права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
З матеріалів справи слідує та не заперечується відповідачем, що до заяви про призначення пенсії за віком позивач додав посвідчення постраждалого від ЧАЕС (Категорія 3), що підтверджує те, що він є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Суд зауважує, що документ, який надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Надання інших документів, що підтверджували б періоди проживання особи на території зони посиленого радіоекологічного контролю чинним законодавством не передбачено.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 року по справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 року по справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 року по справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 року по справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 року по справі № 751/2738/17.
За таких обставин, надання позивачем посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є достатнім для підтвердження факту його постійного проживання на території постраждалої внаслідок Чорнобильської АЕС у спірний період.
Суд критично оцінює покликання відповідача на трудову книжку позивача, у якій зазначено, що у спірний період позивач працював у Харківській області, оскільки, відповідно до частини першої статті 48 Кодексу законів про працю, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Тобто, трудова книжка не належить до документів, які підтверджують період проживання потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні посиленого радіологічного контролю.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 в адміністративній справі № 460/2300/20.
Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (надалі - Інструкція № 162), передбачено (мовою оригіналу) “ 2.17. В трудовые книжки по месту работы вносятся отдельной строкой со ссылкой на дату, номер и наименование соответствующих документов следующих документов следующие записи: а) о времени службы всоставе Вооружонных Сил СССР, в органах Комитета государственной безопасности СССР и Министерства внутренних дел СССР, во всех видах охраны, где на проходящих служб распространяется законодательство о труде и государственное социальное страхование с указанием даты призыва (зачисления) и даты увольнения со службы; б) о времени обучения в профессионально-технических и других училищах, на курсах и в школах по повышению квалификации, по переквалификации и подготовке кадров; в) о времени обучения в высших и средних специальных учебных заведениях (включая и время работы в студенческих отрядах, на производственной практике и при выполнении научно-исследовательской хоздоговорной тематики), партийных школах, профдвижения и о времени пребывание в аспирантуре клинической ординатуре, кроме случаев, указанных в п. 2.15 настоящей Инструкции; г) о работе в качестве члена колхоза - в тех случаях, когда действующим законодательством предусмотрен зачет этой работы в общий трудовой стаж рабочих и служащих. Предусмотренные в настоящем пункте записи вносятся в трудовую книжку до занесения сведений о работе на данном предприятии”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Підпунктом 2.11. пункту 2 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 Інструкції, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Отже, за змістом пунктів 2-3 Порядку №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, а за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період, що визначає їх право на пенсію.
Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи, а саме: з 15.05.1996 по 19.05.1997, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою установи, відтиск якої не читається; з 01.05.2005 по 12.10.2005, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб згідно РНОКППП НОМЕР_4 відсутня інформація про страховий стаж.
Щодо відмови в зарахування до страхового стажу зазначених періодів роботи позивача з підстав того, що окремі періоди роботи впродовж трудової діяльності позивача завірені печатками, які неможливо прочитати, суд вважає за необхідне зазначити, що про всі періоди не зараховані відповідачем до страхового стажу містяться відповідні та належні записи у трудовій книжки серії НОМЕР_5 , копії якої містяться в матеріалах судової справи.
Так, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначених періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку а загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача досліджених в ході судового розгляду періодів його роботи, інформація щодо яких підтверджена записами у трудовій книжці серії НОМЕР_6 , заповненої 26.09.1983
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 15.05.1996 по 19.05.1997 (Вовчанськи лісгосп запис №10 у трудовій книжці) та з 01.05.2005 по 12.10.2005 (ЗАТ «Укр-Рост», запис №16 у трудовій книжці) підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно, стаж позивача становить більше 21-го року, та є достатнім для призначення ОСОБА_1 з 25 березня 2021 року пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із його зменшенням на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи слідує, що позивачем при поданні позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн відповідно до квитанції від 09.09.2021 (арк. справи 1), у зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого ним судового збору.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, викладене у повідомленні №1900-0304-8/12324 від 21.04.2021, про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 25 березня 2021 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із його зменшенням на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 01 листопада 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мірінович У.А.