26.10.2021м. СумиСправа № 920/971/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/971/21 в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 41884537),
до відповідача: Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23, ідентифікаційний код 40108777),
про стягнення 393 370,92 грн,
за участі представників учасників справи:
позивача: Лобченко І.І. за довіреністю від 28.10.2020 № 7-12/7-Д/111,
відповідача: не з'явився.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 393 370,92 грн за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та договором про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1) на підставі заяв-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 5 900,56 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ним відповідачу поставлено електричну енергію за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та договором про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1) на підставі заяв-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021, відповідачем електричну енергію було прийнято, однак за неї не сплачено в повному обсязі, що є порушенням умов договору. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача боргу.
До позовної заяви представником позивача додано клопотання від 03.09.2021 б/н (вх. № 3305 від 07.09.2021), де посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд визнати справу малозначною та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Також у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 5 900,56 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.09.2021 у справі № 920/971/21 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/971/21; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання; призначити розгляд справи по суті в судове засідання на 26.10.2021, 11:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 20.10.2021; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 22.10.2021.
Копію ухвали від 09.09.2021 про відкриття провадження у справі № 920/971/21 судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 13.09.2021.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд даної справи Господарським судом Сумської області.
22.09.2021 представником відповідача подано до суду відзив б/д, б/н (вх. № 8202/21 від 22.09.2021), де представник відповідача посилаючись на вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» зазначає, що відповідач не мав правових підстав для укладення договору з фінансовими зобов'язаннями, а відповідно і підстав для сплати за ті обсяги електричної енергії, які були спожиті понад договірний обсяг, а також за обсяги спожитої електричної енергії, які постачалися позивачем на підставі заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії без укладення договору з визначеними фінансовими зобов'язаннями.
30.09.2021 представником позивача подано суду відповідь на відзив від 28.09.2021 б/н (вх. № 8421/21), де представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідачем визнано наявність заборгованостей за спожиту активну електричну енергію, а саме, по особовому рахунку № НОМЕР_1 - 33 387,60 грн, по особовому рахунку № НОМЕР_2 - 359 983,32 грн, на загальну суму 393 370,92 грн. Постачання електричної енергії відповідачу здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та договору про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1), приєднання до умов яких відбулося шляхом підписання заяв-приєднання, що також не заперечується відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні по суті 26.10.2021 позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання по суті не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином.
Станом на 26.10.2021 від відповідача на адресу суду не надходило письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
У судовому засіданні 26.10.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
У зв'язку з реформуванням ринку електричної енергії, на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) з 01.01.2019 забезпеченням споживачів електричною енергією займаються різні суб'єкти ринку електричної енергії, зокрема, оператори системи розподілу та електропостачальники, одним з яких є позивач, яке діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 червня 2018 року № 429.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.10.2018 № 1268, єдиним постачальником універсальних послуг на території Сумської області є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ».
Пунктом 3.1.9 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Постанова) «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (далі - Правила) передбачено, що споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.
Відповідно до частини другої пункту 1.2.15 Правил, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
На виконання вимог Постанови позивачем направлено на адресу відповідача заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з 01.01.2019. Вказана заява-приєднання підписана представником відповідача, що підтверджує факт приєднання відповідача до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. В результаті приєднання відповідача до умов договору, позивачем відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Окремо, по об'єктах: «Адмінбудівля ГУНП м. Суми» за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 25/1 та «Відділ забезпечення автотранспортом» за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 1 відповідачем підписана заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021. В результаті приєднання відповідача до умов договору про постачання електричної енергії споживачу окремо по об'єктах: «Адмінбудівля ГУНП м. Суми» за адресою: м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 25/1 та «Відділ забезпечення автотранспортом» за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 1, позивачем присвоєний відповідачеві особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Вищезазначений факт підтверджується копіями договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та договору про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1) на підставі заяв-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021 (а.с. 14-35) та не спростовується відповідачем.
Сторонами суду не надано доказів, що зазначені договори визнавалися недійсним у судовому порядку, а тому підлягають обов'язковому виконанню сторонами.
Відповідно до пункту 2.1 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та договору про постачання електричної енергії споживачу за цим договором позивач продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача, а відповідач оплачує вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Позивач належним чином виконує умови договорів та здійснює постачання електричної енергії споживачу, а відповідач здійснює споживання електричної енергії, що підтверджується листом № 53/13124 від 11.08.2021 про обсяги споживання електричної енергії, яке на ринку електричної енергії України виконує функції адміністратора комерційного обліку (АКО), відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, а саме: здійснює надання сертифікованих даних комерційного обліку (остаточного набору даних комерційного обліку за встановлений період для точки комерційного обліку, що використовується всіма учасниками для розрахунків на ринку електричної енергії). Так, по особовому рахунку № НОМЕР_1 (вільні ціни) в липні 2021 відповідачем було фактично спожито 9360 кВт*год; по особовому рахунку № НОМЕР_2 (універсальна послуга) в липні 2021 відповідачем було фактично спожито 90587 кВт*год.
У відповідності до пп. 1 п. 6.2 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та договору про постачання електричної енергії споживачу, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату активної електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Згідно з пунктом 4.13 Правил для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій формі. В свою чергу споживач, у відповідності з обраними комерційними пропозиціями, має здійснити оплату рахунка постачальника за договором за фактично спожиту електричну енергію у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Так, по особовому рахунку № НОМЕР_1 : за липень 2021 відповідачу за спожиту електричну енергію було нараховано 33 387,60 грн, що підтверджується рахунком № НОМЕР_1 /122366/1 від 31.07.2021; по особовому рахунку № НОМЕР_2 : за липень 2021 відповідачу за спожиту електричну енергію було нараховано 359 983,32 грн, що підтверджується рахунком № НОМЕР_3 від 23.07.2021.
Порушуючи свої договірні зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за активну електричну енергію, відповідач нараховані суми не оплатив.
Таким чином, на момент звернення до суду із позовною заявою, відповідачем не сплачено на користь позивача заборгованість за спожиту активну електричну енергію: по особовому рахунку № НОМЕР_1 - 33 387,60 грн та по особовому рахунку № НОМЕР_2 - 359 983,32 грн, на загальну суму 393 370,92 грн.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому вказані вище обставини є такими, що встановлені судом на підставі належних та допустимих доказів, які надані позивачем.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві твар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки.
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та договір про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1) на підставі заяв-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2021. Позивачем відповідачу було поставлено у серпні 2021 року електричну енергію за договорами на загальну суму 393 370,92 грн. Відповідачем електричну енергію було прийнято, однак за неї не сплачено в повному обсязі, що є порушенням умов укладених між сторонами договорів та вищезазначених норм матеріального права. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача боргу.
Отже, відповідачем порушені права позивача та враховуючи доведеність факту заборгованості відповідача перед позивачем за договорами про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (по о/р № 301015) та про постачання електричної енергії споживачу (по о/р № НОМЕР_1) на загальну суму 393 370,92 грн, заявлена позовна вимога позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5 900,56 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23, ідентифікаційний код 40108777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» (вул. Реміснича, буд. 35, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 41884537) на рахунок НОМЕР_4 в АБ «Укргазбанк» заборгованість за спожиту електричну енергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 в сумі 33 387,60 грн (тридцять три тисячі триста вісімдесят сім гривень 60 коп.); на рахунок НОМЕР_5 в АБ «Укргазбанк» заборгованість за спожиту електричну енергію по особовому рахунку № НОМЕР_2 в сумі 359 983,32 грн (триста п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три гривні 32 коп.); та відшкодування витрат по сплаті судового збору на рахунок НОМЕР_6 в АБ «Укргазбанк» в сумі 5 900,56 грн (п'ять тисяч дев'ятсот гривень 56 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 01 листопада 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа