Рішення від 01.11.2021 по справі 904/7022/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2021м. ДніпроСправа № 904/7022/20 (904/7617/21)

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м.Дніпро, вул.Маяковського, 31, ідентифікаційний номер юридичної особи 05393122)

про стягнення заборгованості

Суддя Суховаров А.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 , м.Дніпро звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" про стягнення заборгованості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.08.2021 матеріали позовної заяви №904/7022/20 (904/7617/21) передано на розгляд судді Суховарову А.В.

Ухвалою суду від 06.09.2021 справу №904/7022/20 (904/7617/21) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу №904/7022/20 (904/7617/21) вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; зобов'язано позивача та відповідача надати відповідні пояснення в порядку статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначеною вище ухвалою суд роз'яснив учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-168 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі. Копії відповідних заяв повинні бути надіслані (надані) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) вказаних заяв до суду.

Станом на 01.11.2021 до суду від учасників справи доказів виконання вимог ухвали суду від 06.09.2021 не надійшло.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 01.11.2021 судом прийнято рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 11.01.2021 відкрито провадження у справі №904/7022/20 про банкрутство.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема, спори про стягнення заробітної плати.

Аналогічні положення містяться у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки в період з 22.12.2010 по 18.08.2020.

Згідно наказу від 18.08.2020 позивача звільнено з роботи за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.

Строки виплати заробітної плати передбачені ст. 115 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч.5 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абз.3 ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Окрім викладеного, абз.6 ч.2 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено право, а не обов'язок кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду спорів стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Як зазначив позивач, в день звільнення йому не виплачена заробітна плата з червня 2017 року по серпень 2020 року, компенсації простою не з вини працівника, компенсації за невикористану відпустку та компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати на загальну суму 68 613,00грн.

Згідно із положеннями ч.1 ст.115 Кодексу законі про працю України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (стаття 34 КЗпП України).

Відповідно до приписів статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може здійснювати робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.

У відповідності до ч.1. ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч.1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до абз.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтями 1,2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що підприємства установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів, у тому числі заробітної плати, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація проводиться у разі затримки виплати на один і більше календарних місяців.

Відповідно п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001р. компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з врахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, пільгової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства, та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Так під час розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід застосовувати не тільки Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000, а ще й Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159.

Відповідно до ч. 4 зазначеного порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно розрахункового листа позивача за серпень 2020 року та довідки відповідача №49-р/136 від 18.08.2021 розмір заборгованості по заробітній платі за період з червня 2017 року по серпень 2020 року, компенсації простою не з вини працівника та компенсації за невикористану відпустку та компенсації, який підлягає стягненню з відповідача за прострочення виплати заробітної плати становить загальну суму 68 613,00грн.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 та докази щодо спростування вимог, заявлених позивачем, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації простою не з вини працівника та компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати на загальну суму 68 613,00грн.

Окрім викладеного позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за період з 19.08.2020 по день винесення рішення по справі.

Згідно зі ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тому і після відкриття провадження у справі про банкрутство у відповідача існує обов'язок своєчасно розраховуватись із звільненими працівниками, а у випадку непроведення остаточного розрахунку при звільненні, нести майнову відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі №607/14495/16-ц.

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2020 - дата видача наказу про звільнення, у зв'язку з чим, кількість робочих днів затримки виплати заробітної плати за період з 18.08.2020 по 01.11.2021 складає 301 день.

Згідно довідки відповідача за №49-р/136 від 18.08.2021 розмір середньоденного заробітку позивача складає суму 247,62грн.

З врахуванням положень ч.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.08.2020 по 01.11.2021 становить 74 533,62грн. (247,62грн. * 301 день).

Відповідачем станом на 01.11.2021 не надано доказів виплати позивачу заробітної плати, що належить йому від підприємства та середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на що, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача загальної суми 143 146,62грн., що складається з:

* сума 68 613,00грн. - невиплачена заробітна плата, компенсація за прострочення виплати заробітної плати, компенсація простою не з вини працівника, компенсація за прострочення виплати заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку;

* сума 74 533,62грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку.

Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

Окрім викладеного, звертаючись з даним позовом до суду позивачем заявлено майнову вимогу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак останній звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 270,00грн. слід віднести на відповідача, стягнувши його на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 47, 94, 115-116 КЗпП, ст.ст. 20, 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 7, 41 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м.Дніпро, вул.Маяковського, 31, ідентифікаційний номер юридичної особи 05393122) про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі, компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати, компенсації простою не з вини працівника та компенсації за невикористану відпустку на загальну суму 68 613,00грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.08.2020 по 01.11.2021 у розмірі 74 533,62грн. та 2 270,00грн. судового збору

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України.

Суддя А.В. Суховаров