Провадження № 22-ц/803/8928/21 Справа № 205/3248/21 Суддя у 1-й інстанції - Ісаєва Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
29 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Лаченкової О.В., Городничої В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2021 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Акцент-Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - АТ "Акцент-Банк", банк) про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору.
Позовна заява мотивована тим, що 25.10.2019 року він звернувся до відділення АТ "Акцент-Банк" з проханням надати йому споживчий кредит на суму 100 000,00 грн. Після того як кредит йому було погоджено він отримав копію паспорту банківського продукту «Швидка готівка 2.0» та Заяву про приєднання до Умов та Правил надання кредиту «Швидка готівка 2.0» № АВНОСТ15510695736, ця Заява разом з Умовами та Правилами складають кредитний договір. Вважав зазначений кредитний договір незаконним, оскільки порушує його права як споживача, а його зміст не відповідає вимогам Закону України "Про споживче кредитування". Крім того, позивач не підписував даний кредитний договір. При укладанні спірного кредитного договору позивачу була надана неповна інформація щодо графіку платежів за весь період, розмір платежів із зазначенням тіла кредиту та відсотків.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір № АВНОСТ15510695736 від 25.10.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ "Акцент-Банк" з моменту укладання.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про дотримання процедури укладення договору, адже відповідач не надав позивачу достатньо відомостей, котрі потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Крім того, зазначав, що кредитний договір він не підписував.
Також, вважає, що умова договору про сплату позивачем щомісячно винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 4,5 % є дискримінаційною щодо позичальника, порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, а отже суперечить положенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що тягне за собою її недійсність.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідач у встановлений законом строк не звернувся до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції установлено, що 25.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "Акцент-Банк" за наданням банківських послуг, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Анкета-заява не містить інформації про те, що відповідач звернувся за отриманням саме кредитних послуг. У цьому документі зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві також зазначено про те, що примірник договору відповідач згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з сайту банку. Ця обставина підтверджується наданою представником відповідача на виконання ухвали суду про витребування доказів оригіналом анкети-заяви на ім'я ОСОБА_1 , на якій міститься підпис позивача.
Як зазначає позивач та відповідач в своєму відзиві, ОСОБА_1 скористався додатковою послугою банку - «Швидка готівка». Відповідно до умов якої, позивач уклав в електронній формі з АТ "Акцент-Банк" кредитний договір № АВНОСТ15510695736 від 25.10.2019 року на суму 100 000,00 грн. на строк 36 місяців, зі сплатою процентів в розмірі 0,12 % річних, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 грн. одноразово при отриманні кредиту та 4,50 % щомісячно. Щорічний платіж складає 7 282,99 грн. Кредит надається банком шляхом зарахування грошових коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 .
Відповідно до Заяви про приєднання до Умов та Правил надання кредиту «Швидка готівка 2.0» сторони узгодили, що для укладання цього договору створюється електронний підпис, а саме - дзвінок через IVR-сервіс чи одноразовий пароль (ОТР-пароль), який надсилається Банком на фінансовий телефон Клієнта, та введенням якого на сайті Банку або повідомленням працівнику Банка у відділенні Клієнт підтверджує прийняття прав та обов'язків за даним Договором.
Факт виконання банком своїх зобов'язань за даним кредитним договором та користування відповідачем кредитною карткою і здійснення витрат кредитних коштів підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором № АВНОСТ11510695736 від 25.10.2019 року станом на 25.05.2021 року.
Вказана обставина підтверджена позивачем в поданій позовній заяві.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та недоведеності, прийшовши до висновку, що спірний кредитний договір укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, а позивачу була надана повна, всебічна та чітка інформація щодо умов кредитування. В свою чергу, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини щодо введення його в оману, та не надав доказів ведення відповідачем нечесної підприємницької практики.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України).
У даному випадку правовідносини між сторонами стосувались би укладання та виконання договору кредиту в електронному вигляді в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача.
Особливості укладання договору споживчого кредиту в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Як слідує з частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" у цьому Законі нижченаведені терміни зазначені в пунктах 6, 7 і 12 вживаються в такому значенні:
- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;
- електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
- одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Відповідно до Заяви про приєднання до Умов та Правил надання кредиту «Швидка готівка 2.0» сторони узгодили, що для укладання цього договору створюється електронний підпис, а саме - дзвінок через IVR-сервіс чи одноразовий пароль (ОТР-пароль), який надсилається Банком на фінансовий телефон Клієнта, та введенням якого на сайті Банку або повідомленням працівнику Банка у відділенні Клієнт підтверджує прийняття прав та обов'язків за даним Договором.
Таким чином до відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття, передує стадія ідентифікації особи в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом створення Особистого кабінету заявника.
За статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону України "Про електронну комерцію" ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Отож, згідно аналізу положень статей 1046, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" істотними умовами договору фінансового кредиту є розмір кредиту, строк та порядок його повернення, розмір процентів за користування ним, відповідальність сторін за невиконання зобов'язань, передбачених договором.
Крім того, з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему відповідача, необхідною умовою для його укладання є також підтвердження ідентифікації особи, яка прийняла пропозицію та укладала договір.
Так, частина четверта статті 8 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що фізична особа (споживач) послуг у сфері електронної комерції повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
З аналізу положень пункту 6, 12 частини першої статті 3, статтей 11, 12, частини четвертої статті 14 Закону України "Про електронну комерцію", та роз'яснень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що містяться за електронною адресою https://www.nfp.gov.ua/ua/Holovni-podii/27162.html, слід дійти висновку, що клієнт має бути ідентифікований одразу при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що саме позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку задля отримання кредитних коштів.
Отже, кредитний договір укладений між сторонами у формі електронного документу з відповідним електронним підписом позичальника не суперечить вимогам закону.
А тому, доводи позивача про те, що укладений договір є недійсним, тому що він не був підписаний є спростованими.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Доводи позивача про те, що при укладенні договору він не був ознайомлений з усією інформацією про умови кредитування, надана неповна інформація щодо графіку платежів за весь період, розмір платежів із зазначенням тілу кредиту та відсотків, як того вимагає Закон України "Про споживче кредитування", колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, звернувшись до АТ "Акцент-Банк" із заявкою на отримання кредиту та, підписавши договір, позивач засвідчив той факт, що він обізнаний з Правилами, які включають в себе і умови кредитування.
Статтею 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Статтею 1 Закону України "Про споживче кредитування" (тут і надалі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування").
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування").
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
Статтею 20 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено вичерпний перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), за які Банк має право отримувати (стягувати) комісію що пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Цією ж статтею передбачено, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Відповідно до статті 230 ЦК України, у взаємозв'язку зі статтею 12 ЦПК України, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України та Законом України "Про захист прав споживачів", позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Проте, ОСОБА_1 не надав, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".
Заявляючи позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним, позивач посилався на те, що при укладанні кредитного договору банком було порушено вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" в частині ненадання банком позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування. Також, позивач наголошував на тому, що умови укладеного кредитного договору є несправедливими у зв'язку з істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а при укладанні кредитного договору не було додержано передбачених законодавством істотних умов. Крім того, при укладенні кредитного договору відповідач використовував нечесну підприємницьку практику та ввів позивача по справі в оману.
Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує, що відповідно до положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
Нормою статті 230 ЦК України встановлено правові наслідки оспорюваного правочину, вчиненого під впливом обману.
Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", що не суперечить практиці Верховного Суду, судам було роз'яснено, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Отже, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону).
Аналізуючи норми статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак, якщо: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.
Частиною шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що недійсними є правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.
Нечесна підприємницька практика включає наступне: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (частина перша статті 19 Закону).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Отже, нечесність підприємницької діяльності, порушення принципу добросовісності в діях відповідача, наявність умислу та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, як й сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Суд враховує, що, при укладанні оспорюваного кредитного договору № АВНОСТ15510695736 від 25.10.2019 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, процентних ставок, порядку оплати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
При цьому, при укладанні кредитного договору позичальник ОСОБА_1 був обізнаний про вищезазначені договірні умови і свідомо погодився з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов.
Вказаний договір не містить дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивачки, а види відповідальності позичальника покликані забезпечити своєчасне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань, а отже не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів.
Кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрав АТ "Акцент-Банк" для укладення з ним кредитного договору.
Позивач як під час укладення кредитного договору, так і протягом усього часу його виконання жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо непроведення з ним переддоговірної роботи не мав, незгоду з окремими пунктами кредитного договору не висловлював, не здійснював дій щодо відмови від договору і, відповідно, не вважав веденим себе в оману банком.
Згідно з частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проте, позивач не довів наявність умислу в діях відповідача та обставини щодо яких, як він вважає, його було введено в оману, як і сам факт обману з боку відповідача при укладанні кредитного договору.
Таким чином, жодного доказу на підтвердження того, що на момент укладення кредитного договору позивач був не згоден із його умовами, вважав їх відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими або такими, що не відповідають закону, суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений із умовами договору, про що свідчить його підпис у кредитному договорі. Неналежність позивачу підпису на цьому документі під час судового розгляду не була доведена.
Колегія суддів звертає увагу, що якщо позивач був не згоден із кредитним договором, вважав його умови несправедливими, такими, що не відповідають його інтересам, то міг би не підписувати і не укладати договір, але матеріали справи свідчать, що волевиявлення позивача було направлене саме на укладення договору та отримання кредиту на визначених у ньому умовах.
Оскільки кредитний договір № АВНОСТ15510695736, який був укладений між сторонами 25.10.2019 року, на момент його укладення відповідав вимогам закону, кредитний договір не містить умов, які є несправедливими і наслідком яких є істотний дисбаланс прав та обов'язків споживача, колегія суддів вважає, що підстави для визнання зазначеного договору недійсним відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , пославшись на відсутність підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним, не встановлення обставин протиправної поведінки АТ "Акцент-Банк", намір банку на порушення конституційних прав і свобод позивача, які були б підставою для визнання дій відповідача агресивною підприємницькою практикою.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що на момент укладення договору, користуючись необізнаністю позивача у фінансових питання та складністю кредитних правовідносин, відповідач не надав інформації з приводу істотних умов кредитного договору, які позивач мав виконувати за обопільною згодою, оскільки матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку відповідача, який був би спрямований на введення споживача в оману. Позивачем по справі не спростовано, що під час підписання ним 25.10.2019 року кредитного договору він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. При цьому, нерозуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, в даному випадку, не свідчить про укладення договору під впливом обману.
Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі провадить нечесну підприємницьку діяльність, оскільки вводить в оману споживачів, оскільки, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору, АТ "Акцент-Банк" не надав йому всю необхідну, своєчасну і достовірну інформацію перед укладанням договору, не надано належних та допустимих доказів ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що умова договору про сплату позивачем щомісячно винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 4,5 % є дискримінаційною щодо позичальника, порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, а отже суперечить положенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", що тягне за собою її недійсність, колегія суддів до уваги не приймає.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Проте, в позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на недійсність умови договору про сплату щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту, вимог про визнання окремих положень кредитного договору на заявляв.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Таким чином, з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору у разі залишення позову без задоволення судовий збір компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2021 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: О.В. Лаченкова
В.С. Городнича