про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
29 жовтня 2021 року м. Рівне №460/14693/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
27.10.2021 ОСОБА_1 звернувся в Рівненський окружний адміністративний суд з позовом до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), де третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача визначив Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради.
Згідно з прохальною частиною заяви позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Львів) щодо не зняття (не скасування) арешту з майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н від 15.06.2010 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції Березюк А.С. у межах виконавчого провадження №19791674;
- зняти (скасувати) обтяження - арешт нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 9938189, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 15.06.2010, ВДВС Рівненського районного управління юстиції, держ.вик. ОСОБА_2 , об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
- зобов'язати Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради зняти (скасувати) обтяження - арешт нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження 9938189, підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 15.06.2010, ВДВС Рівненського районного управління юстиції, держ.вик. ОСОБА_2 , об'єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно.
За правилами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
А відповідно до частини другої цієї статті суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За правилами ж частини другої цієї статті, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
В свою чергу, за правилами статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
А за вимогами статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником дій чи бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.
Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній цивільній справі.
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, є одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій. Він передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність відділу ДВС щодо не зняття (не скасування) арешту з майна та зняти (скасувати) таке обтяження - арешт нерухомого майна, в судовому порядку.
Позивач визнає та вказує, що такий арешт був накладений в рамках виконавчого провадження №19791674 з примусового виконання ухвали Рівненського районного суду №2-1548 від 07.06.2010 про забезпечення цивільного позову ПАТ «Укргазбанк», де він мав статус божника.
Оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у цивільній справі та боржником у виконавчому провадженні за ухвалою про забезпечення позову у цивільній справі, то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18, від 29.07.2020 у справі № 161/3171/19, від 20.01.2021 у справі №157/298/19.
Суд також зауважує, що в порядку цивільного судочинства захист майнових прав може здійснюватися, як у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, так і у позовному провадженні.
За правилами частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
В даній конкретній ситуації, арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 був накладений в рамках виконавчого провадження №19791674 з примусового виконання ухвали Рівненського районного суду №2-1548 від 07.06.2010 про забезпечення цивільного позову ПАТ «Укргазбанк».
Відповідно до цього, на сьогоднішній день належною підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна ОСОБА_1 є отримання рішення Рівненського районного суду про скасування заходів забезпечення позову.
За правилами частини третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
А в силу вимог частини п'ятої цієї статті, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналогічні норми вміщувала і стаття 60 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, в силу вимог частини третьої якої, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.
Разом з тим, позивач жодним чином не оспорює ні постанову ВДВС Рівненського РУЮ від 15.06.2010 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ні будь-які дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на його нерухоме майно.
Та обставина, що позивач в прохальній частині своєї позовної заяви зазначив вимогу про визнання протиправною бездіяльності Рівненського районного ВДВС щодо не зняття (не скасування) арешту з його майна, не може свідчити на користь того, що такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, як з огляду на те, що ОСОБА_1 мав статус боржника і відповідача в конкретній цивільній справі, де були вжиті заходи забезпечення позову, так і з огляду на те, що така вимога немає відповідного правового обґрунтування. При цьому покликання ОСОБА_1 на положення статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 є абсурдними, позаяк вказана норма чітко визначає, що правило про зняття арешту, накладеного на майно боржника, у разі закінчення виконавчого провадження не поширюється на випадки закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову.
За наведеного, суд констатує, що позов ОСОБА_1 ні за яких умов не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відсутність, як такої протиправності у рішеннях, діях, чи бездіяльності органу ДВС, свідчить також на користь того, що вимоги ОСОБА_1 швидше за все не підлягають і вирішенню в порядку статті 447 ЦПК України.
Фактично, суть і зміст позовних вимог ОСОБА_1 зводиться лише до вирішення питання про зняття арешту з його нерухомого майна. Окремо слід зауважити, що позивач ще й просить покласти обов'язок по зняттю цього обтяження з Державного реєстру на третю особу, а не на відповідача у справі, що саме по собі є неприпустимим заходом.
Таким чином суд констатує, що позов ОСОБА_1 спрямовано на захист його цивільних прав, позаяк внаслідок обтяження він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним йому нерухомим майном на власний розсуд. Такий позов є різновидом негаторного позову і підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2020 по справі №640/23588/19 наголосив, що спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин не лише тоді, коли підставою позову є наявність спору про право, а й тоді, коли позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права. В порядку адміністративного судочинства може розглядатися лише такий спір, в основу якого покладено неправомірні дії органу ДВС при накладенні арешту на певне майно (та й то лише тоді, коли законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу ДВС).
На цьому було наголошено і Великою Палатою Верховного Суду, яка розглядаючи справу №340/25/19 своєю постановою від 22.01.2020 скасувала рішення окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду та закрила провадження у адміністративній справі, вказуючи на те, що суди помилково розглянули в порядку адміністративного судочинства справу за позовом спадкоємиці особи, яка була боржником у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції, оскільки цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 815/4232/17, від 22.04.2019 у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 643/5597/19.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на суб'єктний склад та предмет спору, суд вважає, що такий спір повинен вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України судом загальної юрисдикції.
Окремо суд констатує, що дійшовши висновку про непідсудність йому даного спору, суд не перевіряв підстави для залишення позовної заяви без руху та/або для її повернення.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтями 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити заявнику, що розгляд даної справи віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 29.10.21
Суддя Н.В. Друзенко