Справа № 454/806/19 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.
Провадження № 22-ц/811/1734/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія:70
25 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М.,
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) із суми несплачених аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат на утримання сина, аліментів на дитину , що продовжує навчання та додаткових витрат один раз на рік на оплату навчання,-
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) із суми несплачених аліментів.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ухвалою Сокальського районного суду від 20.01.2016 року по справі № 454/2991/15-ц визнано мирову угоду між ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей. Станом на 01.03.2019 року встановлено наявність заборгованість по аліментах у ОСОБА_3 у розмірі 28677 грн.58 коп. Позивач зазначає, що на підставі ст. 196 СК України, він має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, а тому просив суд стягнути з відповідачки на його користь неустойку за прострочення сплати аліментів за період з 01.11.2016 року по 28.02.019 року. Спонукати виконання мирової угоди укладеної між сторонами щодо стягнення аліментів. Просить стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.03.2019 року до досягнення повноліття щомісяця у розмірі 1000 грн. Судові витрати покласти на відповідачку.
ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат на утримання сина, аліментів на дитину, що продовжує навчання та додаткових витрат один раз на рік на оплату навчання, який обґрунтувала тим, що обов'язок її по утриманню сина ОСОБА_5 та мирова угода припинила дію в цій частині 22.01.2017 року. Після цього син ОСОБА_5 припинив проживання з батьком та поступив на навчання у коледжі . З цього часу витрати на його навчання несе вона. За період з 2016 року по 2019 рік вона понесла витрати на навчання сина та його потреби 7745 євро, що по курсу становить 237854 грн.
За наявності таких обставин ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 126677 грн. 50 коп. понесених витрат на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 за період з 2016 року по 2019 року. Крім того просить стягувати з ОСОБА_2 на її користь на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 4500 грн. щомісяця на період навчання та 7000 грн. додаткових витрат один раз на рік на оплату навчання.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2020 року первісний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) у розмірі 50556 грн. 82 коп. у зв'язку з порушенням строку виплати аліментів на утримання спільних дітей .
В зустрічному позові - відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Звертає увагу, що ОСОБА_2 на протязі 2020 року не працював. Окрім цього, звертає увагу на погашену нею заборгованість в 2020 році в сумі 38597 грн. Звертає увагу на те, що суд може зменшити розмір неустойки, а також, що ОСОБА_2 доходів не отримував. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2020 року і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
01 вересня 2021 року від ОСОБА_6 , представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки таке є законним та обгрунтованим. Окрім цього, в поданому відзиві ОСОБА_6 просить витребувати докази в підтвердження наявності доходів у ОСОБА_7 , сина сторін, проте, колегія суддів в задоволенні такого клопотання відмовляє, оскільки таке клопотання в суді першої інстанції не заявлялося.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 13 жовтня 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 25 жовтня 2021 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що ОСОБА_3 допустила заборгованість зі сплати аліментів, і загальний розмір пені становить 330215 грн., однак стягненню підлягає пеня в розмірі не більшому ніж 100% суми заборгованості за відповідний період, в якому ця заборгованість мала місце, тобто - 50556,82 грн. Окрім цього, суд виходив з тих обставин, що аліменти стягувалися з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 , а також що нею вживалися заходи , щодо одержання аліментів, але вона не змогла їх отримати у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати, в зв'язку з чим, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти за минулий рік та додаткові витрати на утримання повнолітнього.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, що у сторін народилися в шлюбі діти син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження.
Ухвалою Сокальського районного суду від 20.01.2016 року по справі № 454/2991/15-ц визнано мирову угоду між ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей .
Судом в судовому засіданні встановлено та ці обставини не заперечуються сторонами, що станом на 01.03.2019 року наявність заборгованість по аліментах у ОСОБА_3 у розмірі 28677 грн.58 коп.
Згідно з ч.1 ст.196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Такий правовий висновок, викладений у Постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 572/1762/15-ц від 25 квітня 2018 року та у справі № 333/6020/16-ц від 03 квітня 2019 року.
Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Таким чином, розмір неустойки (пені) по аліментах здійснено належним чином.
Із розрахунком позивача по первісному позову загальна сума пені за порушення ОСОБА_3 аліментних зобов'язань становить 330 215 грн.
Разом з тим, у відповідно до ч.1 ст. 196 СК України, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 може бути стягнута пеня за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 50556 грн. 82 коп., що є не більше 100 відсотків заборгованості.
Сплата відповідачки частково заборгованості по аліментам не впливає на визначення розміру пені (неустойки), оскільки сплата заборгованості не звільняє її від сплати неустойки (пені) за період, в який ця заборгованість мала місце.
Окрім цього, слід звернути увагу на доводи скаржника про те, що нею здійснено заборгованість зі сплати аліментів, в підтвердження чого остання долучала фотокопії квитанцій, однак, суд звертає увагу, що такі квитанції не містять жодних застережень, що такі кошти були перераховані в рахунок погашення заборгованості по аліментах. ( том 1, а.с. 242-243).
Згідно ч. 4 ст. 195 Сімейного кодексу України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 166 та ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною другою статті 197 Сімейного кодексу України визначено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості
Відповідно до ч.1 ст. 185 СК України вбачається, що той з батьків з кого присуджено стягнення аліментів на дитину , а також той з батьків , до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину , що викликані особливими обставинами ( розвитком здібностей дитини, її хворобою , каліцтвом тощо). Однак згідно ст. 199 СК України вбачається, що обов'язок батьків утримувати повнолітнього сина, які продовжують навчання, за умови , що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Норми глави ст. 16 СК України не встановлюють самостійного окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на повнолітнього сина. Правильність цього висновку підтверджується судовою практикою Верховного суду України, зокрема у постанові від 24.02.2016 року по справі № 6-1296цс15. Враховуючи встановлені обставини справи, вимога позивачки за зустрічним позовом є безпідставною та необґрунтованою, оскільки на її користь не присуджувалися аліменти.
За змістом ст.. 191 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені , якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Позивач ці обставини має довести в суді. Правильність цього висновку підтверджується практикою Верховного суду, зокрема згідно постанови від 07.08.2019 року по справі № 522/12416/17.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 за зустрічним позовом ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодних доказів, що свідчили б про те, що нею вживалися заходи, щодо одержання аліментів, але вона не змогла їх отримати у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати, в зв'язку з чим, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2020 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 25 жовтня 2021 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник