29 жовтня 2021 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючого: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря: ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні в рамках кримінального провадження № 12021152030001409 від 17.10.2021р. за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.10.2021 року відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Миколаївської області, українця, громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
- застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 грудня 2021 року включно.
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_7
обвинувачений: ОСОБА_6
захисник: ОСОБА_5
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відносно підозрюваного застосувати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, в тому числі цілодобовий домашній арешт, із забороною залишати житло або особистого зобов'язання, покласти на підозрюваного обов'язки передбачені ч.5 ст..94 КПК України. У разі залишення міри запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, визначити мінімальний розмір застави для підозрюваного згідно положень КПК України.
Провадження: № №11-сс/812/904 /21 Слідчий суддя: ОСОБА_8
Категорія: оскарження ухвали Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1
про обрання запобіжного заходу
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою слідчого судді відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15 грудня 2021 року включно.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Захисник вказує, що були відсутні підстави для затримання ОСОБА_6 та повідомлення його про підозру.
Наголошує на тому, що слідча не вручила підозрюваному повідомлення про підозру, а також клопотання про обрання запобіжного заходу.
Стверджує, що органом досудового розслідування не вірно кваліфіковані дії підозрюваного за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Захисник вважає недоведеними прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Твердить, що слідчий суддя не врахував те, що підозрюваний має сім'ю, соціальні зв'язки, є людиною похилого віку та має хронічні захворювання.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Слідчого відділення Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021152030001409 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.10.2021, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст.115 КК України.
ОСОБА_6 підозрюється у тому, що 16.10.2021 приблизно о 21:30 годині, перебуваючи за адресою: м. Миколаїв просп. Центральний, 21, зустрів раніше незнайомого йому чоловіка, а саме потерпілого ОСОБА_9 .
В подальшому, на розі будинку № 21 по пр. Центральному, між ОСОБА_6 та потерпілим ОСОБА_9 на грунті раптово-виниклих особистих неприязних стосунків, виник конфлікт. У ході вказаного конфлікту у ОСОБА_6 виник умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , перебуваючи у вказаному місці о 21:30 годині, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх намірів та бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, дістав із кишені куртки предмет зовні схожий на пістолет та здійснив один постріл в область тулуба потерпілого. Після чого, продовжуючи свій злочинний умисел направлений на заподіяння смерті ОСОБА_9 , дістав з кишені ніж та наніс не менше 3-ти ударів потерпілому ОСОБА_9 в область тулуба.
В результаті своїх злочинних протиправних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого вогнепального поранення в передній брюшній стінці в правому підребер'ї та тілесні ушкодження у виді проникаючого колото-різаного поранення брюшної порожнини з пошкодженням селезінки, внутрішньочеревна кровотеча, геморагічний шок 2-3 ступеня, однак не зміг довести свій злочинний умисел, направлений на заподіяння смерті потерпілого, до кінця, з причин, що не залежали від його волі та не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, так як його дії були зупинені сторонньою особою.
17.10.2021 на підставі ст.208 КПК України, за підозрою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, затримано ОСОБА_6 .
17.10.2021 ОСОБА_6 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України.
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя зазначив, що з огляду на дані про особу підозрюваного, є обґрунтованими доводи прокурора про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, у вигляді можливості підозрюваним переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначено, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не достатні для запобігання наявним ризикам.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав, ухвалу суду законною та обґрунтованою, пояснення підозрюваного та захисника на підтримку апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд визнає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 194 КПК України, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Ці вимоги закону дотримані слідчим суддею при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Так, належним чином та з достатньою повнотою досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання відносно такого запобіжного заходу як тримання під вартою.
Є правильним висновок слідчого судді про те, що надані прокурором докази, а саме: рапорт; протокол огляду місця події від 17.10.2021; протокол допиту свідка ОСОБА_10 ; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.10.2021року; протокол затримання особи; протокол обшуку, є достатніми для висновку про причетність підозрюваного ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя у висновках, які зробив орган досудового слідства відносно ОСОБА_6 чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановив. Не виявлено таких обставин і апеляційним судом.
Як зазначає в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
П. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 35615/06 від 13.11.07 р. - Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то слідчий суддя, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, дійшов висновку про причетність ОСОБА_6 до вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, з чим погоджується і апеляційний суд.
З огляду на наведене, не є слушними доводи апелянта щодо невірної кваліфікації дій підозрюваного саме за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.
Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначив причетність підозрюваного до вчинення вищевказаного злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувальних заходів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні по справі «Летелье проти Франції» від 26.06.1991р. Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі « W. Проти Швейцарії» вд 26.01.1993р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до пункту 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України» Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєнню іншого злочину.
Подібна орієнтаціє законодавців та правозастосувачів зістрічається в міжнародному праві. Так, у ст.5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 27.06.1980р. «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст.9 КПК України, суд приймає до уваги висновки викладені в рішеннях Європейського суду з прав людини, з урахуванням практики якого застосовується кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема у рішеннях «В. проти Швейцарії» від 26.01.1993р., «Мамедова проти Росії» від 01.06.2006р., виходячи з яких наявність ризиків переховування від правосуддя оцінюється не тільки залежно від суворості можливого покарання та тяжкості злочину. Їх треба зазначати з урахуванням низки інших ре валентних факторів, які можуть або підтвердити наявність такого ризику, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою, якими є характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки з державою.
Оскільки матеріали провадження свідчать про те, що ОСОБА_6 раніше судимий, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до п'ятнадцяти років, відповідно до вимог п.5 ч.2 ст. 183 КПК України стосовно нього може бути обраний запобіжний з ахід у вигляді тримання під вартою.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливого тяжкого злочину. Отже усвідомлюючи значний строк покарання, який може бути його призначений судом у разі визнання винним ( від 10 до 15 років позбавлення волі) підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності,незаконно впливати та потерпілого та свідків, з метою надання останніми показів, які спростовують його винуватість.
Окрім того, матеріали провадження вказують на те, що підозрюваний не працює, постійних джерел для існування не має, раніше судимий. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
З огляду на наведене, слідчий суддя обґрунтовано вважав доведеним наявність ризиків, передбачених п. п. 1,2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, доводи захисника щодо недоведеності вказаних ризиків є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами провадження.
Враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 та особу підозрюваного, апеляційний суд погоджується з рішенням слідчого судді, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Посилання апелянта на те що, підозрюваний має сім'ю, міцні соціальні зв'язки, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, вказані факти не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Твердження захисника що підозрюваний є особою похилого віку не відповідає дійсності, оскільки матеріали провадження свідчать про те, що ОСОБА_6 , 1981 року народження, отже має досить молодий вік.
Окрім того, не є слушними посилання апелянта на незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, як на підставу для обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально- профілактична і протиепідемічна робота в слідчих ізолятарах організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього в СІЗО створюється медична частина, яка є її структурним підрозділом.
20 червня 2018 року створено Миколаївську міську медичну частину філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Миколаївській області.
Отже, необхідна медична допомога підозрюваному може бути надана у зазначеній установі.
Надання ув'язненим і засудженим невідкладної медичної допомоги, що не може бути надана у вказаній установі, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 212/20525.
Крім того, в матеріалах провадження відсутні відомості щодо неможливості підозрюваного за станом здоров'я перебувати в умовах СІЗО, не надано таких відомостей і захисником.
Захисник також в апеляційній скарзі посилається на незаконне затримання та не вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру.
Як вбачається з протоколу затримання підозрюваного у вчиненні злочину від 17.10.2021 року ОСОБА_6 було затримано в порядку ст.ст. 208-211 КПК України. Підставою затримання вказано п. 2 ч.1 ст. 208 КПК України - якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Отже, підозрюваний був затриманий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді і жодних підстав для визнання затримання неправомірним слідчим суддею, за вказаних обставин не знайдено.
З матеріалів провадження вбачається, що 17 жовтня 2021 року слідчим СВ Миколаївського Миколаївського районного управління поліції ГУПП в Миколаївській області ОСОБА_11 було повідомлено ОСОБА_6 про підозру у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.15, ч.1 ст.115 КК України. У зазначеному процесуальному документі зазначено, що ОСОБА_6 відмовився в присутності понятих отримувати зазначене повідомлення про підозру.
Отже, посилання захисника на неналежне вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру є необґрунтованими і не підтверджуються матеріалами провадження.
Окрім того, слідчий суддя відповідно до вимог п.1 ч.4 ст.183 КПК України не визначав розмір застави, оскільки кримінальне правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_6 вчинене із застосуванням насильства.
Слідчим суддею при розгляді клопотання не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на правильність прийнятого ним рішення. Отже, ухвала слідчого судді не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 376, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.10.2021 року відносно ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: