Дата документу 26.10.2021 Справа № 333/3484/20
Єдиний унікальний №333/3484/20 Головуючий у 1 інстанції: Круглікова А.В.
Провадження № 22-ц/807/3583/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«26» жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19 квітня 2019 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстровано Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області 19 квітня 2019 року, актовий запис №281.
Від шлюбу сторони дітей не мають. Після одруження сторони переїхали жити до відповідача в Німеччину.
В період шлюбу ОСОБА_3 вів аморальний спосіб життя, принижував її, неодноразово підіймав на нею руку, постійно вживав наркотики.
У зв'язку з відсутністю взаєморозуміння, шлюбні відносини припинено з грудня 2019 року, спільне господарство не ведуть.
На підставі зазначеного просила розірвати шлюбу, укладений між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований 19 квітня 2019 року Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції, актовий запис № 281.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2021 року позов задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 19 квітня 2019 року за актовим записом № 281.
Прізвище позивача після розірвання шлюбу залишено « ОСОБА_4 ».
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи, необґрунтовану відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, просила скасувати рішення суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що стосунки між сторонами припинені, подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача з огляду на зазначені нею в позовній заяві обставини.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 19 квітня 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №281 (а.с.7).
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
У відповідності із ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За приписами ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків
Аналізуючи норми діючого законодавства, слід дійти висновку, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
У позовній заяві позивач зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалося через незадовільну поведінку відповідача. Вказувала, що примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе.
Шлюб - це добровільний союз чоловіка та жінки.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 також зазначив про відсутність наміру зберігати шлюб та продовжувати шлюбні відносини.
Отже, суду першої інстанції не було надано будь-яких заперечень щодо розірвання шлюбу, не спростовано доводи позивача про фактичне припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства.
Встановивши, що шлюб сторін носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання такого шлюбу.
Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до неналежного повідомлення позивача ОСОБА_5 про розгляд справи.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
У ч.ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України передбачено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться згідно з вимогами статей 128-130 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5, 8 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники (ч. 2 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За приписами ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2021 року розгляд справи було призначено на 02 серпня 2021 року.
Згідно з відміткою на конверті судова повістка на адресу ОСОБА_1 була повернута у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що є належним повідомленням відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
В судове засідання 02.08.2021 року позивач ОСОБА_1 не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Розгляд справи було відкладено на 16.08.2021 року.
Згідно з відміткою на конверті судова повістка на адресу ОСОБА_1 була повернута у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що є належним повідомленням відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
16 серпня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 було подано заяву про відкладення розгляду справи з посиланням на відсутність ОСОБА_1 на території України, на підтвердження чого було долучено лист Головного центру з обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №91/В-9364 від 14 липня 2021 року.
В той же час вказаний лист Головного центру з обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с.138) містить інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_1 станом на 14 липня 2021 року, а отже не свідчить про перебування ОСОБА_1 за кордоном 02 серпня 2021 року та 16 серпня 2021 року.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Зміст наведеної норми права дає підстави для висновку, що учасник справи може брати участь у судовому процесі особисто, з участю представника або без участі такого.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша та друга статті 64 ЦПК України).
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судове засідання 16 серпня 2021 року не з'явилась, про причини неявки не повідомила.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, провадження № 61-22682св19 роз'яснив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 в заяві про відкладення розгляду справи не зазначила обставин, які б свідчили про неможливість розгляду справи за відсутності позивача.
Отже, оскільки поважність причин неявки позивача та її представника не встановлена, позивач реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів в позовній заяві, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
В апеляційній скарзі, посилаючись на намір дати особисті пояснення та заявити про наявність майнового спору, ОСОБА_1 не зазначила, які саме пояснення вона хотіла надати та яким чином вказані обставини могли вплинути на результат розгляду справи з огляду на задоволення позову ОСОБА_1 судом першої інстанції.
Окрім того, ОСОБА_1 не заявлялись позовні вимоги щодо майна подружжя, позивач не позбавлена права звернутись до суду з окремим відповідним позовом.
Колегія суддів приймає до уваги ті обставини, що апеляційна скарга ОСОБА_1 фактично не містить доводів щодо незгоди із задоволенням судом першої інстанції її позову, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не скористались правом приймати участь в судовому засіданні особисто або в режимі відеоконференції та надати пояснення.
Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулась до Запорізького апеляційного суду із заявою про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, зазначила, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вживаються заходи щодо примирення.
В той же час втрата позивачем інтересу до розірвання шлюбу не може бути підставою для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права, своїм правом на відмову від позову ОСОБА_1 не скористалась.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи та наявність підстав для задоволення позову.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 29 жовтня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова