Дата документу 26.10.2021 Справа № 937/2310/21
Єдиний унікальний №937/2310/21 Головуючий у 1 інстанції: Іваненко О.В.
Провадження № 22-ц/807/3259/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«26» жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Семенчук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району, третя особа: Приватний нотаріус Мелітопольського районного нотаріального округу Запорізької області Сєдов Віталій Владленович, про надання додаткового строку для прийняття спадщини,
В березні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району, третя особа: Приватний нотаріус Мелітопольського районного нотаріального округу Запорізької області Сєдов В.В., про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 30 липня 1960 року вона одружилася із ОСОБА_4 , від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 червня 1965 року шлюб між нею та ОСОБА_4 був розірваний. ОСОБА_4 помер у 1983 році.
Зазначала, що її син ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Вашингтоні США, був громадянином України, але 17 років до смерті проживав в США.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 , який у 2015 році вона переоформила на сина на підставі договору купівлі-продажу.
Вона є пенсіонеркою, на день смерті сина проживала та була реєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 1963 року та по теперішній час
Після відкриття спадщини вона чекала більше року апостильоване свідоцтво про смерть із ОСОБА_6 , а тому пропустила шестимісячний строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
05 листопада 2020 року нотаріус виніс постанову про відмову у відкритті спадщини за законом у зв'язку з пропуском строку на прийняття спадщини.
На підставі зазначеного просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду, судові витрати покласти на неї.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 червня 2021 року позов задоволено.
Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, залишеної після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , до нотаріальної контори терміном 3 (три) місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що зазначені позивачем причини пропуску строку не є поважними, позивач звернулась за отриманням свідоцтва про смерть сина після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, судом допущені порушення норм процесуального права, зокрема, суд безпідставно відмовив в залученні її до участі у справі в якості третьої особи, оскільки вона є спадкоємцем першої черги після батька ОСОБА_5 та звернулась до суду із заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, просила скасувати рішення суду та хвалити постанову про залишення позову без задоволення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 пропустила строк для подачі заяви про прийняття спадщини з поважних причин, пов'язаних з об'єктивними, істотними труднощами. Зокрема, судом зазначено, що тривалий строк для отримання апостильованої копії свідоцтва про смерть сина, який помер в Сполучених Штатах Америки із перекладом на українську мову фактично позбавив ОСОБА_3 можливості вчасно у шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 уклали шлюб 30 липня 1960 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,21).
ОСОБА_4 , 1938 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.7).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується відповідними документами про смерть особи від 08.02.2019 року, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Вашингтоні Сполучених Штатів Америки (а.с.16-20).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2015 року, реєстраційний №1827 (а.с.12-15).
З 1963 року та по день смерті спадкодавця позивач проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №1887, виданою Костянтинівським сільським головою Горбань Т.П. (а.с.11).
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.
Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. З указаним висновком погодився й Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц.
Таким чином, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалим відрядженням, в тому числі закордонним; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховний Суд від таких висновків не відступав, про що свідчить практика застосування норм права у подібних правовідносинах, викладена у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16, від 1 лютого 2018 року у справі № 712/656/15, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, від 18 травня 2021 року № 615/1337/19 тощо.
У справі, яка переглядається, установивши, що позивач пропустила строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_5 з об'єктивних поважних причин, зокрема через тривалий строк для отримання апостильованої копії свідоцтва про смерть сина, який помер в Сполучених Штатах Америки із перекладом на українську мову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення ОСОБА_3 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .
Вказані висновки суду першої інстанції не спростовані.
При цьому, апеляційний суд крім зазначеної обставини, враховує похилий вік позивача (81 рік), запровадження карантинних заходів, в тому числі як на території України, так і на території Сполучених Штатів Америки на час прийняття спадщини ОСОБА_3 , що також фактично вплинуло на пропущення строку звернення до нотаріуса.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 82 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звернулась за отриманням свідоцтва про смерть сина після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки на підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 не надала належних доказів ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
За приписам п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, на які посилається ОСОБА_1 не спростовують правильних по суті висновків суду, та на є тими порушеннями, з якими положення ч.3 ст.376 ЦПК України пов'язує обов'язкове скасування судового рішення.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 червня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_7 - ОСОБА_2 про залучення ОСОБА_1 , ОСОБА_8 в якості третіх осіб, оскільки заявниками не надано належних доказів родинних відносин із спадкоємцем ОСОБА_9 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на той факт, що 23 липня 2021 року вона звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом про встановлення родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_9 , а отже визнає відсутність підтвердження родинних відносин між нею та спадкодавцєм на час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 про надання додаткового строку.
Крім того, посилаючись на відсутність поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 вказує на те, що вона також пропустила строк на прийняття спадщини та лише у серпні 2021 року звернулась до суду з відповідною заявою про поновлення строку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дав належну оцінку обставинам, на які посилалась позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у неї об'єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_5 .
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 жовтня 2021 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: О.М. Кримська
І.В. Кочеткова