Дата документу 20.10.2021 Справа № 336/7585/20
Єдиний унікальний №336/7585/20 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/2774/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
20 жовтня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Крилової О.В.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,-
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
В обґрунтування позову зазначено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено договір про надання банківських послуг від 29.08.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості.
Відповідач карткою скористався, отримавши кошти, але умови договору не виконав, грошові кошти не повернув.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Оскільки спадкоємці померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживали разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняли спадщину, просять стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором про надання банківських послуг від 29.08.2006 року в сумі 13918,67 грн. та судові витрати.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_3 , що такі особи є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину у порядку, передбаченому чинним законодавством, а вартість успадкованого ним майна дорівнює або перевищує суму зобов'язань ОСОБА_3 за договором від 29.08.2006 року.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 29.08.2006 року між ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 був укладений договір про надання банківських послуг, який складається з Анкети-заяви, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_3 отримав кредитну картку з встановленим лімітом, якою згодом скористався, зобов'язавшись щомісяця сплачувати банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, ОСОБА_3 належним чином зобов'язання з повернення грошових коштів не виконував, в результаті чого станом на дату смерті позичальника ОСОБА_3 , тобто на ІНФОРМАЦІЯ_1 виникла заборгованість в загальній сумі 13918,67 гривень, з яких 3718,37 гривень заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10200,30 гривень пені.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
23 березня 2020 року АТ «КБ «ПриватБанк» направило до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України.
16 квітня 2020 року нотаріус П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори надала повідомлення про те, що заява-претензія кредитора до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за вихідним № SAMDN34000008883906 від 23.03.2020 року, надійшла 14.04.2020 року та зареєстрована за №404 (вхідний №1731/02-14/144-2019) та приєднано до спадкової справи 144 за 2019 рік. Згідно зі ст. 1281, 1282 ЦК України, спадкоємці були попереджені про необхідність задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Доказів того, що спадкоємці звертались до нотаріуса П'ятої ЗДНК для отримання спадщини матеріали справи не містять.
12 червня 2020 року АТ «КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листи-претензії з вимогою сплати заборгованість в сумі 13918,67 гривень.
Відомостей про отримання відповідей матеріали справи не містять.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов'язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Позивач вказував, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_3 , проживали на момент смерті спадкодавця разом із ним та прийняли спадщину в такий спосіб.
Водночас будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачі є родичами або членами сім?ї ОСОБА_3 , не зазначено ступеню спорідненості відповідачів із спадкодавцем та, відповідно, не зрозуміло до якої черги спадкоємців за законом такі особи відносяться у разі, якщо вони є спадкоємцями.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не доведено, що відповідачі прийняли спадщину в установленому законом порядку.
При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому відповідальність спадкоємця обмежена вартістю отриманого у спадок майна.
Встановивши також, що позивачем не вказано обсягу спадщини та не надано доказів на підтвердження того, що вартість спадкового майна дорівнює або перевищує суму заявлених вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду про необґрунтованість позову банку до спадкоємців боржника.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_3 , що такі особи є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину у порядку, передбаченому чинним законодавством, а вартість успадкованого ним майна дорівнює або перевищує суму зобов?язань ОСОБА_3 за договором від 29.08.2006 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не витребував від держаних органів відомості щодо наявності у спадкодавця майна, що є порушенням процесуальних вимог, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст 13 ЦПК України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З матеріалів справи встановлено, що позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів в суді першої інстанції, не скористався, оскільки його представник в судові засідання не з'являвся та подав заяву про розгляд справи без виклику сторін (а.с. 54).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).
Враховуючи, що предметом спору у цій справі є вимоги кредитора до спадкоємця про стягнення заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язано було довести ті обставини, на які воно посилалося як на підставу свої вимог, тобто подати суду докази наявності у спадкодавця майна та його вартості, а у випадку неможливості надати такі докази - заявити клопотання про їх витребування, з дотриманням правил та процедур, встановлених ЦПК України.
Враховуючи недоведеність позивачем заявлених вимог, наявності та об'єму спадкового майна після смерті ОСОБА_3 у межах вартості якого спадкоємець останнього несе відповідальність перед кредитором, колегія судів погоджується із висновками суду про необґрунтованість позову банку до спадкоємців боржника.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2021 року.
Головуючий
Судді: