Справа № 307/68/19
Іменем України
12 жовтня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі :
головуючого судді : Джуги С.Д.
суддів : Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.
за участю секретаря: Кекерчень М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року у складі судді Данко В.Й., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги ,-
У січні 2019 року Приватне акціонерне товариство «ВФ України» (далі ПрАТ«ВФ Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги.
Позов мотивований тим, що 27.02.2006 року між ЗАТ «Український мобільний зв'язок», правонаступником якого є ПрАТ «ВФ Україна» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 2734885/1.11384933 про надання послуг мобільного зв'язку номеру телефону НОМЕР_1 (контракт № 395368620207), відповідно до умов якого абоненту надано послуги мобільного зв'язку з межах України. Міжнародний телефонний зв'язок здійснюється з країнами, що визначаються за вибором UMS. Пунктом п.1.3 Додаткової угоди № 2470781 від 27.02.2006 року до Договору про надання послуг мобільного зв'язку № 2734885/1.11384933 від 27.02.2006 року після закінчення 730 календарних днів з моменту підписання цієї Додаткової угоди, Договір про надання послуг мобільного зв'язку № 2734885/1.11384933 від 27.02.2006 року вважається продовженим на невизначений строк і кожна із сторін має право припинити його в односторонньому порядку в будь - який час, письмово попередивши про це другу сторону не пізніше ніж за 7 календарних днів до такого припинення.
Для обліку переліку й обсягу спожитих послуг відповідачем використовується білінгова cистема_FORIS OOS, факт відповідності її державним стандартам у період отримання відповідачем послуг мобільного зв'язку підтверджується Сертифікатом відповідності № UA1.153.0006388-15 від 06.02.2015. З метою нарахування тривалості і тарифікації розмов та здійснення розрахунків за послуги зв'язку відповідачу у білінговій системі було присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_2 . З технічних причин, у зв'язку з переходом ПрАТ «ВФ Україна» на нову білінгову систему (автоматизовану систему розрахунків за телекомунікаційні послуги) особовий рахунок абонента було замінено на № НОМЕР_3
Позивач вказує на те, що ПрАТ «ВФ Україна» свої зобов'язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало Боржнику послуги мобільного зв'язку, що підтверджується Звітом по історії балансу за заданий період від 09.01.2018р. по особовому рахунку № НОМЕР_3 абонента сформованим за допомогою Автоматизованої системи розрахунків за телекомунікаційні послуги FORIS OOS та рахунком за телекомунікаційні послуги, який був надісланий Боржнику, а саме рахунок № НОМЕР_4 від 30.09.2015р. на загальну суму 5 755,81 грн.
Відповідач ОСОБА_1 (боржник) мав оплатити даний борг до 15.10.2015. Оскільки, даної оплати не відбулося, на адресу боржника 27.07.2016р. була направлена претензія № С 295368596687 про погашення заборгованості у розмірі 5755,81 грн., яка залишилася без відповідного реагування.
11.09.2018 позивач звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 5755,81 грн. із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВФ Україна».
Однак, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.09.2018 по справі № 307/2825/18 відмовлено на підставі ч.9 ст.165 ЦПК України у зв'язку з тим, що не вдалось встановити зареєстроване місце проживання боржника.
Оскільки, відповідач ОСОБА_1 не виконує належним чином взятих на себе зобов'язань, позивач вказує на те, що у нього виникло право на передбачені ст.625 ЦК України відшкодування інфляційний втрат в розмірі 2365,06грн., а також 3 % річних в розмірі 553,03грн.
У зв'язку з наведеним, просив суд задовольнити даний позов та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВФ Україна» суму заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 8673,90грн., з яких 5755,81грн.- заборгованість за надані послуги, 553,03грн.-3% річний та 2363,05грн.- інфляційні втрати, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1762 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року заявлений позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на корить Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 8673грн. 90 коп., з яких: 5755грн.81коп -основна заборгованість за надані телекомунікаційні послуги; 553грн. 03коп.-3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; 2363грн.05коп.-інфляційні втрати та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1762грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гончаров В.В., просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким у заявленому позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд неправомірно, після відкриття провадження у справі, взяв до уваги наданий позивачем доказ, зокрема звіт білінгової системи Foris OSS «Довідкова інформація про надані послуги (до тарифікації подій у роумінгу 20.08.2015)» та ухвалив рішення про задоволення позову; суд не врахував, що відповідач за умовами договору не замовляв послуги міжнародного роумінгу і не має будь - яких зобов'язань щодо їх сплати.
У поясненнях на апеляційну скаргу представник ПрАТ «ВФ Україна» просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інтенції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.
Представник ПрАТ «ВФ Україна» Семенюк М.О. заперечила апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення. В останнє судове засідання представник не з'явилася, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлена. Розгляд справи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України закінчено у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, згідно з укладеним договором відповідач замовив мобільний GPRS - інтернет. Відповідно до даних звіту білінгової системи відповідач 20.08.2015 року у період з 02год. 50хв. до 12год. 16хв. 5 разів користувався послугами мобільного GPRS та здійснив 2 вихідні дзвінки у міжнародному роумінгу, чим фактично дистанційно замовив послуги міжнародного роумінгу, за які своєчасно не здійснив оплату.
З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що 27.02.2006 року між ЗАТ «Український мобільний зв'язок», правонаступником якого є ПрАТ «ВФ Україна» та ОСОБА_2 було укладено Договір № 2734885/1.11384933 про надання послуг мобільного зв'язку номеру телефону НОМЕР_1 (контракт № 395368620207), відповідно до умов якого абоненту надано послуги мобільного зв'язку з межах України. Міжнародний телефонний зв'язок здійснюється з країнами, що визначаються за вибором UMS. Відповідно до умов договору позивачем обрано тарифний пакет «UMC 30 хвилин Олімпійський» та наступні послуги: SMS; переадресування дзвінка; голосова пошта; UMC WAP GPRS; вам дзвонили; є зв'язок; додатковий пакет мережі; мобільний GPRS - інтернет. До даного договору укладена Додаткова угода № 2470781 від 27.02.2006 року
30.09.2015 року відповідачу надіслано рахунок № НОМЕР_4 від 30.09.2015р. про сплату 5 755,81 грн. за надані телекомунікаційні послуги, які відповідач повинен був сплатити до 15.10.2015.
27.07.2016року відповідачу була направлена претензія № С 295368596687 про погашення заборгованості у розмірі 5755,81 грн., яка залишилася без відповідного реагування.
11.09.2018 року позивач звернувся до Тячівського районного суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 5755,81 грн. із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВФ Україна».
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.09.2018року по справі № 307/2825/18 відмовлено на підставі ч.9 ст.165 ЦПК України у зв'язку з тим, що не вдалось встановити зареєстроване місце проживання боржника.
Згідно розрахунку позивача за відповідачем наявна заборгованість за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 8673,90грн., з яких 5755,81грн.-заборгованість за надані послуги, 553,03грн.-3% річних за період з 16.10.2015року по 28.12.2018 року та 2363,05грн.-інфляційні втрати за період з жовтня 2015 року по листопад 2018 року.
Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.(ч.1 ст. 638 ЦК України).
Згідно приписів ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У статтях 1, 32, 37 Закону України «Про телекомунікації» № 1280-IV (далі - Закон № 1280-IV) визначено, що абонент - це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі; оператор телекомунікацій - суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.
Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на: державний захист своїх прав; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; оскарження неправомірних дій операторів, провайдерів телекомунікацій шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів; відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли.
Правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є пріоритет інтересів споживачів телекомунікаційних послуг, що кореспондує загальному змісту законодавства про захист прав споживачів.
Статтею 39 Закону № 1280-IV визначено, що оператори телекомунікацій зобов'язані: здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій відповідно до законодавства; надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві.
Відповідно до вимог частин першої та дев'ятої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII (далі - Закон № 1023-XII) споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Статтею 21 Закону № 1023-XII визначено, що крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
У пункті 3 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року (далі - Правила), наведено ряд визначень, відповідно до яких: послуги рухомого (мобільного) зв'язку - це послуги, які надаються оператором рухомого (мобільного) зв'язку і під час отримання яких кінцеве обладнання абонента може вільно переміщатися в межах телекомунікаційної мережі такого оператора або його роумінг-партнера із збереженням абонентського номера або мережевого ідентифікатора споживача.
Договором про надання послуг вважається правочин, укладений між споживачем і оператором, провайдером, за яким оператор, провайдер зобов'язується на замовлення споживача надавати послуги, а споживач - їх оплачувати (якщо інше не передбачено договором).
Згодою споживача є волевиявлення, виражене споживачем у будь-який спосіб, у тому числі вчинення дій, які можуть бути зафіксовані обладнанням оператора, провайдера (голосове, текстове повідомлення, використання сигналів тонового набору тощо).
Роумінгом, у розумінні Правил, є послуга, яка забезпечує можливість абонентові одного оператора рухомого (мобільного) зв'язку отримувати послуги в мережі іншого оператора із збереженням початкової реєстрації абонента в телекомунікаційній мережі свого оператора, а роумінг-партнери - оператори, що уклали договір про роумінг.
Припинення надання послуг - остаточне припинення оператором, провайдером надання споживачеві послуг внаслідок припинення дії чи зміни умов договору в частині скорочення переліку послуг, а також у випадках, встановлених законом.
Згідно пункту 15 Правил до укладення договору оператор, провайдер зобов'язаний безоплатно надати споживачеві для ознайомлення вичерпну інформацію про зміст, якість, вартість та порядок надання послуг, зокрема: тарифи, тарифні плани на послуги із зазначенням мінімального строку їх дії, пільги з надання та оплати послуг; умови і порядок оплати послуг; перелік країн, з якими організований міжнародний телефонний зв'язок та в яких надається роумінг; порядок розгляду звернень споживачів.
У пункті 35 Правил зазначено, що споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на: вибір виду та кількості послуг та відмову від оплати послуги, яку вони не замовляли.
Відповідно до пунктів 27, 39 Правил оператори, провайдери зобов'язані повідомляти абонентові під час першої реєстрації його кінцевого обладнання в мережі роумінг-партнера для отримання міжнародного роумінгу про суму коштів на особовому рахунку абонента (за наявності технічної можливості), вартість послуг телефонного зв'язку з абонентами країни перебування та України, з передачі текстових повідомлень, доступу до Інтернету, а також додатково повідомляти абонентові, з яким укладений договір у письмовій формі, про технічну неможливість припинення надання послуг у разі відсутності коштів на його особовому рахунку.
Таким чином, правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є пріоритет інтересів споживачів, які під час замовлення та /або отримання телекомунікаційних послуг мають право на захист своїх прав; вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; відмову від оплати телекомунікаційної послуги, яку вони не замовляли.
Зазначені права споживачів телекомунікаційних послуг передбачені п.35 Правил і прямо кореспондують обов'язкам оператора щодо дотримання законодавства у процесі надання послуг; надання споживачам вичерпної інформації, необхідної для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають ;ведення достовірного обліку телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві (п.36 Правил).
Тарифи за користування телекомунікаційними послугами у роумінгу договором не врегульовані. Можливе значення тарифів на підставі окремо розміщених на сайті позивача внутрішніх правил, які не були підписані відповідачем, як споживачем, під час укладення договору, не вважається погодженими сторонами, як складова договору, оскільки відомості та ціни мають мінливий характер, змінюються одноособово держателем сайту, тому визначити, яка саме редакція діяла на момент укладення договору, є неможливим, а доказів їх незмінності позивачем не надано.
Аналогічний правовий висновок щодо неможливості віднесення розміщених на сайті установи певних умов до частини договору зі споживачем викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №442/4198/16-ц.
Таким чином саме оператор телекомукацій повинен надати належні і достатні докази на підтвердження того, що споживач був ознайомлений (отримав повну і достовірну інформацію) із порядком і умовами надання послуги міжнародного роумінгу, її вартістю та погодився із запропонованими таким оператором умовами. Право користування послугою міжнародного роумінгу виникає у споживача телекомунікаційних послуг лише у випадку замовлення ним такої послуги, і якщо така послуга не замовлялася, оператор/провайдер не має права стягувати плату за цю послугу, а споживач має право на відмову від її плати.
Відповідно до абзацу 2 ч.11 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції діючій на момент виставлення позивачем рахунку) будь - які додаткові роботи(послуги), виконані (надані) виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача будь - яких зобов'язань щодо їх сплати. Тобто, відповідач повинен був оплачувати за укладеним договором лише ті послуги, які ним були замовлені, а не ті, які надані позивачем без згоди відповідача і без його інформування про додаткові послуги.
Відповідно до п.1.1договору сторони погодили, що позивач надає абоненту (відповідачу) послуги стільникового радіотелефонного зв'язку в межах України. Міжнародний телефонний зв'язок здійснюється з країнами, що визначається за вибором оператора.
Підпунктом 2.3.1 п.2.3 договору передбачено, що абонент (відповідач) має право користуватися послугами, що надаються за цим Договором, в межах регіонів України, зазначених на карті зон дії мереж мобільного зв'язку UMS, а у разі замовлення абонентом (відповідачем) послуги міжнародного роумінгу- користуватися цією послугою, у країнах, з операторами яких UMS уклало договори з роумінгу.
На першій сторінці підписаного відповідачем договору зазначено перелік послуг, які відповідач бажає замовити у позивача. Біля кожної із замовлених послуг поставлено відмітки у відповідній графі. Натомість біля граф: «міжнародна лінія», «міжнародний роумінг» будь - які відмітки відсутні, що свідчить про те, що відповідач такі послуги не замовляв і на нього не може бути покладено обов'язок по їх сплаті.
Відповідно до ч.3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є: змагальність сторін; диспозитивність.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12, ч.2 ст. 13, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч.6 ст.81 ЦПК України).
Позивачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт замовлення відповідачем послуги «міжнародний роумінг», та доказів, які б свідчили про те, що відповідачу, як споживачу телекомунікаційних послуг, було завчасно надано всю вичерпну інформацію про послугу, на підставі якої споживач замовив таку послугу, тобто, що відповідач був обізнаний з умовами, тарифами,і правилами надання позивачем відповідних послуг.
Зі змісту укладеного договору вбачається, що позивач взагалі не бажав замовляти і не замовляв послугу «міжнародний роумінг».
Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймається, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. (ч.8 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем, після відкриття провадження у справі надіслано до суду клопотання від 19.02.2019 року про долучення доказів по справі, до якого додано звіт білінгової системи Foris OSS «Довідкова інформація про надані послуги (до тарифікації подій у роумінгу 20.08.2015 року). Відповідного клопотання про поновлення строку для подання доказів з обґрунтуванням неможливості його подання разом з позовною заявою позивачем не подано.
З прослуханого звукозапису судових задінь під час розгляду справи судом першої інстанції вбачається, що суд першої інстанції, у встановленому процесуальним законом порядку, не вирішив клопотання про долучення вказаного доказу до матеріалів справи. Про те, на даний доказ суд неправомірно послався у рішенні суду і поставив його в основу обґрунтування висновків про задоволення заявленого позову.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищевказані норми матеріального та процесуального права, неправильно встановив фактичні обставини, повно і всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки, та безпідставно задовольнив заявлений позов.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в заявленому позові з вищенаведених підстав.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем за подачу апеляційної скарги сплачено 2643 грн. судового збору, а також понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 5 000 грн. Такі витрати повністю підтверджуються матеріалами справи. Зокрема, квитанцією про сплату судового збору; копією договору з адвокатом від 01.02.19 №03/с; детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; квитанцією від 04.02.19 №01 про оплату послуг адвоката (а.с.31-36,140).
Сума в розмірі 5 000 грн. витрат на правову допомогу, з врахуванням того, що провадження у справі відкрито 18.01.2019 року, розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції з участю адвоката, який надавав правовому допомогу відповідачу тривав до 12 10.2021року, на думку колегії суддів, є співмірною із складністю справи та наданими адвокатами послугами, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, і підстав для її зменшення не вбачає.
З врахуванням наведеного з позивача на користь відповідача підлягає до стягнення сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2643 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2020 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення.
У позові Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь ОСОБА_1 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні сплаченого судового збору та 5000 (п'ять тисяч) гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: