Справа №751/5382/20
Провадження №2/751/413/21
18 жовтня 2021 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Яременко І. В.
секретаря Випинашко Г.Р.,
з участю позивача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Чернігова у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_3 , в якому з урахуванням збільшення позовних вимог (а.с. 139), просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі з 01.10.2018 по 01.02.2021 в сумі 180000 грн та судові витрати в розмірі 9000 грн.
Заявлені вимоги мотивує тим, що 01.10.2018 уклав з відповідачем трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, згідно якого був прийнятий на роботу в якості продавця непродовольчих товарів. Однак, з 01.10.2018 виплата заробітної плати йому не здійснювалась, тому її заборгованість станом на 01.02.2021 становить 168000,00 грн, компенсація за невикористані відпустки за 2019 і 2020 роки становить 12000,00 грн, виходячи з мінімальної заробітної плати станом на день розгляду позову в 6000,00 грн.
Ухвалою судді від 04.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
30.09.2020 представник відповідача подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та закрити провадження у справі. Зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір 01.10.2018. ОСОБА_1 було прийнято на посаду продавець непродовольчих товарів за умовами праці, згідно трудового договору. Наказом від 18.09.2020 ОСОБА_1 було звільнено за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення, з позивачем проведений розрахунок по заробітній платі та відпускних у повному обсязі в розмірі 2874,00 грн. Дані кошти надіслані поштовим переказом, який позивачем отримано 24.09.2020. Крім того, розрахунки з позивачем щодо виплати заробітної плати проводились завжди своєчасно та без нарікань з боку останнього, що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями заробітної плати/відпускних, починаючи з жовтня 2018 і до серпня 2020 року, квитанціями про сплату обов'язкових платежів і зборів у відношенні позивача за весь час його роботи. Інформація про розмір заробітної плати, відрахування, тощо повідомлялась позивачу в день отримання заробітної плати, яку останній отримував безпосередньо на руки. Отже, ФОП ОСОБА_3 не були порушені жодні права ОСОБА_5 у сфері трудових відносин, оскільки позивачу було виплачено належну йому заробітну плату. Тому вважає вимоги безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення. Просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу (а.с. 30-34).
12.10.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач підтвердив сплату ЄСВ, але не спростував твердження, що він виплачував йому заробітну плату, не надав відповідні квитанції про переказ коштів по пошті або на банківський рахунок, або видаткову касову книгу з його підписами про щомісячне отримання заробітної плати (а.с. 112)
У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі з підстав, викладених у ньому. Показав, що влаштувався на роботу до ОСОБА_3 через ОСОБА_6 .. Уклали трудовий договір, відповідач обіцяв заробітну плату 6 коп за кг. З договором ознайомлювався, але, що в ньому написано, не пам'ятає. У листопаді 2020 року зробили переоблік, виникла нестача товару на суму 230000 грн. Акт нестачі не підписував, матеріально-відповідальною особою не був і договір про матеріальну відповідальність не підписував. Підписав розписку, що заборгував 230000 грн, які повинен був повернути влітку 2021 року. Відповідач запропонував перевести борг іншим особам. Поїхали в ліс, що в районі Подусівки, де він пересів з автомобіля відповідача до іншого автомобіля, в якому було чотири особи (відповідача не було), йому запропонували відпрацювати борг наступним чином: йому буде нараховуватись заробітна плата в розмірі 20000грн, з яких 15000 грн буде відраховуватись на сплату боргу, а 5000грн заробітної плати він буде отримувати, - і він погодився. За весь період роботи у ОСОБА_3 заробітну плату не отримував, у відомостях не розписувався. Заробітну плату отримав у вересні 2020 року один раз у сумі 2874 грн, коли пішов з роботи. Доповнив, що 20.09.2020 написав заяву про звільнення, але ОСОБА_7 не підписав і з того дня він припинив виходити на роботу, оскільки не було на що жити. Про те, що раніше судимий, роботодавця не повідомляв.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов, просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому та відповіді на відзив.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, підтримав викладені у відзиві заперечення. Показав, що ОСОБА_1 прийшов до нього на роботу по рекомендації ОСОБА_6 (тепер померлий), який пропрацював у нього 8 років. У березні 2020 року, коли почався карантин, виявилась нестача на суму близько 280000 грн. Інвентаризацію проводили раз на місяць, актів не складали, працювали на довірі. Позивач брав з каси гроші, оскільки брав в оренду машину, яку розбив, і гроші йому потрібні були на ремонт, на дружину. Пізніше дізнався, що ОСОБА_8 раніше судимий за грабіж. Про це він при працевлаштуванні не повідомляв. У жовтні 2020 року, коли ОСОБА_8 вже не було, на його робочому місці знайшов позитивну характеристику, яку він склав на себе начебто від його (Купрієнка) імені. Хоча таку характеристику він йому не давав. Доповнив, що у ОСОБА_8 був помічник ОСОБА_9 , якого він сам собі запросив. Про те, що нестача може бути ОСОБА_6 він не припускає.
Представник відповідача - адвокат Сагаль С.В. у судовому засіданні заперечив проти позову в повному обсязі, підтримав викладені у відзиві заперечення та зазначив, що позивач з 01.10.2018 працював у відповідача, який виплачував йому заробітну плату, боргу по заробітній платі немає. 18.09.2020 позивача було звільнено за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, в день звільнення з ним був проведений повний розрахунок. Протягом трудових відносин позивач не оскаржував дії відповідача щодо порушення трудового законодавства.
Суд, заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 01.10.2018 був прийнятий на посаду продавця непродовольчих товарів у ФОП ОСОБА_3 за умовами праці згідно трудового договору, укладеного від 01.10.2018 (а.с. 3, 4, 35-37)
01.06.2019 між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено додаток до трудового договору між працівником та фізичною особою від 01.10.2018, відповідно до якого з 01.06.2019 розмір заробітної плати становить суму 1/2 від мінімальної заробітної плати згідно чинного законодавства; час виконання робіт встановлюється 20 годин на тиждень за графіком.
Наказом № 3 від 18.09.2020, ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин. У вказаному наказі зазначено про необхідність проведення повного розрахунку на момент звільнення (а.с. 39-43)
18.09.2020 на адресу ОСОБА_1 поштовим переказом відправлено грошові кошти в сумі 2874,00 грн з додатками, з ціллю проведення розрахунку по заробітній платі та відпускних. Переказ отриманий 24.09.2020 (а.с. 44-51)
Згідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
З матеріалів справи вбачається, що за період з жовтня 2018 року по вересень 2020 року ФОП ОСОБА_3 було повністю виплачено ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі, передбаченому умовами трудового договору та додатку до нього, що підтверджено розрахунково-платіжними відомостями заробітної плати/відпускних (ас. 52-75), а також сплачував за нього усі необхідні обов'язкові платежі для зарахування страхового і трудового стажу (а.с. 76-95)
Положеннями ст. 94 КЗпП України, передбачено, що заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють уповноважені органи, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Згідно п. 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної
політики України 27.03.2015 № 340, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. До основних завдань Управління Держпраці належить реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (п. 3 Положення),
Згідно п.п.5 п.4 Положення, Управління Держпраці здійснює, зокрема, державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Відповідно до п.п. 46, 47 п. 4 Положення Управління Держпраці видає в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні або за кордоном, наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, фондам загальнообов'язкового державного страхування, виконавчим органам міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад, а також центральним органам виконавчої влади обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань, які належать до компетенції Держпраці, та вносить пропозиції щодо накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства; складає у випадках, передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про такі правопорушення і накладає адміністративні стягнення;
Позивачем не надано до суду жодних доказів щодо встановлення уповноваженими органами порушення відповідачем законодавства про працю, що також узгоджується з показаннями свідків, які зазначили, що за період роботи позивач скарг щодо невиплати заробітної плати не висловлював.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що вона є дружиною ОСОБА_6 , який працював у ОСОБА_3 та порекомендував ОСОБА_1 . Її чоловік працював у ОСОБА_3 офіційно, за 8 років була своєчасна заробітна плата, якщо не вистачало, то не відмовляли у допомозі в жодному разі. Від ОСОБА_1 скарг ніяких не було, навпаки казав, що допомагають, не скаржився і на заробітну плату. Раз у місяць, а може і два був переоблік. У її чоловіка нестач не було. Про нестачі у ОСОБА_1 їй не відомо.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 знає з червня 2020, разом працювали у ОСОБА_3 на одній торговій точці. Працевлаштована офіційно згідно трудового договору. Заробітну плату отримує готівкою згідно відомості, заборгованості не було. Яку заробітну плату отримував ОСОБА_1 вона не знає, але отримував згідно відомості як і вона. Підписувала акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі 18.09.2020, оскільки він не вийшов на роботу без попередження. І коли вона йому після цього телефонувала, він не відповідав. Інвентаризація проходить кожен місяць і на момент прийому товару. Відповідальною особою був ОСОБА_1 , але вона договору про його повну матеріальну відповідальність не бачила. Свій договір вона уклала 20.08.2020.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 78, 79 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, аналізуючи сукупність досліджених доказів та наведені норми, суд вважає хибними доводи позивача, що відповідач складав акти про нестачу товару і звинувачував позивача у фактах нестачі товару; залякував і примушував працювати без оплати, нібито відпрацьовуючи нестачу товару; вивозив позивача до лісу із друзями та погрожував побити до каліцтва, якщо той не відпрацює нестачу, також, нібито під погрозами позивач написав розписку, що позичив у відповідача 236 000,00 грн, і як наслідок у відповідача існує заборгованість перед позивачем по заробітній платі, оскільки вони спростовуються наданими відповідачем доказами та показами свідків.
Таким чином, оцінюючи наведені обставини, суд доходить, що при розгляді даної справи, не знайшов свого підтвердження факт наявності заборгованості по заробітній платі позивача, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
За приписами ст.ст. 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідачу правничу допомогу надавав адвокат Сагаль С.В. на підставі договорів про надання правничої допомоги від 19.08.2020 та від 23.09.2020 (а.с. 38, 97).
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № б/н від 29.09.2021 відповідач ОСОБА_3 сплатив адвокату 10 000 грн (а.с. 102)
Суд, з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати співмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг, що є підставою для визначення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвокату позивач у порядку ч.5 ст.137 ЦПК України не подавав.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 3, 21, 36, 38, 94, 115, 116, 233 КЗпП України, ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 315, 355 ЦПК України суд -
У задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
Рішення може бути оскаржено до Чернігівської апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, протягом того ж строку з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 22.10.2021.
Головуючий - суддя І. В. Яременко