21.10.2021 Справа № 756/15768/21
Справа № 756/15768/21
1-кп/756/1409/21
21.10.2021 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
провівши відкрите підготовче судове засідання на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні №12021100070001145 від 16.06.2021 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Поліське Київської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , офіційно непрацюючого, неодруженого, такого, що в силу ст. 89 КК України судимості немає,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
18.10.2021 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями до провадження судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі вказаного обвинувального акта. Також просив застосувати запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не перестали існувати, а застосування більш м'якого запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
Захисник ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні вважав, що обвинувальний акт підлягає призначенню до судового розгляду. Щодо заявленого прокурором клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 , то захисник заперечив проти його задоволення, оскільки, на його переконання, ризики у кримінальному провадженні є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, його підзахисний має міцні соціальні зв'язки, має на утриманні тяжкохворого батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір пенсійного віку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якими проживає і які потребують його піклування. Крім того, ОСОБА_3 має незадовільний стан здоров'я, на підтвердження чого надав відповідні документи, й просив застосувати щодо його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Обвинувачений ОСОБА_3 не заперечував проти призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта та просив призначити такий розгляд. Щодо заявленого прокурором клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів з визначенням розміру застави, то ОСОБА_3 також заперечив проти його задоволення, оскільки він немає намірів переховуватись від суду, вину свою визнає, а тому просив застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, суд вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні підлягає призначенню до судового розгляду з наступних підстав.
Згідно ст. 32 КПК України кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 підсудне Оболонському районному суду міста Києва.
Підстав для закриття провадження, передбачених пунктами 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 цього Кодексу, немає.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.
В силу вимог статей 27 та 31 цього Кодексу судовий розгляд кримінального провадження слід здійснювати одноособово у відкритому судовому засіданні.
Вирішуючи заявлене в судовому засіданні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу обвинуваченому у вигляді тримання під вартою суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 16.09.2021 стосовно ОСОБА_3 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22.10.2021.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, майновий стан.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Слід зазначити, що відповідно до рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив, що: «… існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справах «Бойченко проти Молдови» від 11.07.2006, «Худоєров проти Російської Федерації» від 08.11.2005, «Биков проти Російської Федерації»10.03.2009).
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (позиція ЄСПЛ у рішеннях по справах «Белевитський проти Росії» від 01.03.2007, «Харченко проти України» від 10.01.2011).
Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У той же час, суд у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив прокурор у своєму клопотанні, з огляду на наступне.
Так, прокурор у клопотанні зазначає про те, що обвинувачений, усвідомлюючи невідворотність реального покарання за вчинене у виді позбавлення волі, вживатиме заходів до уникнення від кримінальної відповідальності шляхом зміни місця проживання, неявки на виклики слідчого, прокурора та суду чи взагалі може залишити межі міста Києва, що, на переконання, сторони обвинувачення повністю підтверджує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Однак суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.
Так, у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03.10.2006 ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
При оцінці позбавлення свободи будь-кого Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (рішення у справах «Боцано проти Франції» від 18.12.1986, «Ходорковський проти Росії» від 31.05.2011).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.03.2015 «Котій проти України» зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства, він також має бути необхідним за конкретних обставин (аналогічна позиція висвітлена в рішеннях у справах «Хайредінов проти України» від 14.10.2010, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Таран проти України» від 17.10.2013, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007). Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним» в разі, коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, має місце недобросовісність або введення в оману органами влади або коли органи влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015). Для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (рішення по справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012).
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).
Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов'язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ дійшов у рішеннях по справах «Буров проти України» від 17.03.2011, «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, «Смірнова проти Російської Федерації» від 24.07.2003, «Вренчев проти Сербії» від 23.09.2008. Ці та інші обставини повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин особи, які виправдовують його тримання під вартою (рішення у справі «Алексанян проти Російської Федерації» від 22.12.2008), мати конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справах «Клішин проти України» від 20.06.2012, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).
Оцінюючи заявлений стороною обвинувачення ризик переховування від суду, суд з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ відмічає, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_3 вчинялись дії направлені на переховування від органу досудового розслідування на стадії досудового слідства, з огляду на це такі доводи є формальними та сумнівними, ґрунтуються на припущеннях, а встановлені в ході судового розгляду обставини не дають підстав однозначно стверджувати, що вказаний ризик має настільки високий ступінь ймовірності, який слугував би підставою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність, ризику ймовірного впливу на свідків у кримінальному провадженні.
З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
Суд відмічає, що з огляду на початкову стадію судового провадження такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку обвинувачення можливо уникнути шляхом покладення на нього обов'язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ, у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних.
Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Обгрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (рішення у справах «Ідалов проти Російської Федерації» від 13.12.2016, «Барило проти України» від 16.05.2013, «Галь проти України» від 16.04.2015, «Кущ проти України» від 03.12.2015, «Корнійчук проти України» від 30.12.2018.
Подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (рішення у справах «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Гораль проти Польщі» від 30.10.2003, «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001, «Мамедова проти Російської Федерації» від 01.06.2006.
У рішенні «Ноймер проти Австрії» від 27.06.1968 вказано, що Судом може бути вирішено питання про зміну запобіжного заходу на більш м'який з метою не допустити перетворювання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого в майбутньому вироку про позбавлення свободи. У рішенні по справі «Калашников проти Російської Федерації» від 15.07.2002 констатовано, що тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі, яка сформульована у ст. 5 Конвенції, та на національному рівні у ст. 29 Конституції України.
За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у обвинуваченого наміру перешкоджати ходу судового розгляду у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.
Враховуючи викладене, беручи до уваги тяжкість інкримінованих злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , суворість можливого покарання, дані про особу останнього (вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, те, що останній має на утриманні тяжкохворого батька, матір пенсійного віку, що у своїй сукупності свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків), зважаючи на цілі та принципи кримінального провадження, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, з огляду на те, що за результатами судового розгляду стороною обвинувачення частково доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зважаючи на позицію ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії» від 02.08.2001, відповідно до якої за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі для цілей ст. 5 § 1 (с) Конвенції, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк 2 (два) місяці з покладенням на обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що такий вид запобіжного заходу буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Керуючись статтями 31, 177, 178, 181, 183, 194, 196, 314, 315, 395, 532, 534 КПК України, суд, -
Призначити судовий розгляд кримінального провадження на підставі обвинувального акта стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України у відкритому судовому засіданні в приміщенні Оболонського районного суду міста Києва за участю учасників судового провадження на 01 листопада 2021 року о 14:00.
Клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва задовольнити частково.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 2 (два) місяці, а саме до 21.12.2021 включно, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги, зобов'язавши ОСОБА_3 прибувати за кожною вимогою до Оболонського районного суду міста Києва.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Києва без дозволу суду;
2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;
3) утримуватись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Ухвалу про тримання обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під цілодобовим домашнім арештом передати для виконання Оболонському УП ГУНП у м. Києві.
Оболонському УП ГУНП у м. Києві негайно поставити на облік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
У разі невиконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
ОСОБА_3 негайно доставити до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 і звільнити з-під варти.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду в частині обрання запобіжного заходу протягом семи днів з моменту проголошення ухвали.
Суддя ОСОБА_1