Справа № 638/4512/20
Провадження № 2/638/846/21
26.10.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді Штих Т.В.
за участі секретарки Овчаренко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офіса Генерального прокурора третя особа прокурор Харківської місцевої прокуратури № 1 Яровий Р.О. про стягнення суми,-
встановив:
Позивач звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Держава України в особі Офісу Генерального прокурора, третя особа процесуальний прокурор Харківської місцевої прокуратури № 1 Яровий Р.О. про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною тривалою бездіяльністю відповідача по кримінальному провадженню №12012220480000010.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у провадженні СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №12012220480000010 за ч.2 ст. 190 КК України, в якому позивач визнаний потерпілим, проте процесуальним керівником, на його думку, умисно не виконує ст.36 КПК України.
Так, 21.08.2018 слідчий Рябцева А.С., розглянувши матеріали кримінального провадження №12012220480000010 за ч.2 ст. 190 КК України, встановивши наявність достатніх доказів для пред'явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_2 та направила для погодження процесуальному керівнику Яровому Р.О., яка останнім не погоджено.
В подальшому постановою слідчого Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області Рябцевою А.С. від 05.09.2018 закрито кримінальне провадження № 12012220480000010 від 21.11.2012 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 постанову про закриття скасовано.
12.11.2018 слідчим знову винесено постанову про закриття кримінального провадження, 11.12.2018 рішення слідчого про закриття кримінального провадження Дзержинським районним судом м. Харкова скасовано.
В подальшому за скаргами позивача ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 31.05.2019, 13.06.2019, 11.07.2019 скасовувалися постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотань в порядку КПК.
Позивач зазначає, що незважаючи на вказані вище ухвали суду, його клопотання, докази по кримінальному провадженню, слідчі навмисно продовжують свою бездіяльність і не проводять досудове розслідування у розумні строки, а процесуальний керівник - прокурор Харківської місцевої прокуратури №1 Яровий Р.О. не виконує ст.2, 36 КПК України, що спричиняє йому моральні страждання.
Посилаючись на вищевказані обставини, а також положення ст. 1174 ЦК України, позивач вважає, що вищевказаними рішеннями слідчих та їх бездіяльністю процесуального прокурора Ярового Р.О. йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 1 133 520 грн.
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 квітня 2020 у даній справі відкрито провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, про що міститься розписка в матеріалах справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.
Відповідач в особі Офісу Генерального прокурора до суду не з'явився, надав відзив на позовну заяву, згідно якої вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, виходячи з того, що прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором), оскарження їх позивачем до суду у порядку ст.ст.303-307 КПК України, скасування судом окремих процесуальних рішень не може свідчити про спричинення позивачу будь-якої моральної шкоди, а лише вказує на їх правову позицію, яка в силу особливостей кримінального процесуального законодавства, не може бути перевірена в апеляційному порядку, крім того питання відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 бездіяльністю слідчих Національної поліції України, прокурорів та слідчих прокуратури Харківської області у кримінальному провадженні № 12012220480000010 було предметом розгляду в судах, а Офіс Генерального прокурора (Генеральна прокуратура України) у кримінальному провадженні № 12012220480000010 від 21.11.2012 нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва не здійснював, його дії (бездіяльність) позивачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися та незаконними судом не визнавалися.
Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини.
21.08.2018 слідчий Рябцева А.С., розглянувши матеріали кримінального провадження №12012220480000010 за ч.2 ст. 190 КК України, встановивши наявність достатніх доказів для пред'явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_2 та направила для погодження процесуальному керівнику Яровому Р.О., яка останнім не погоджено.
В подальшому постановою слідчого Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області Рябцевою А.С. від 05.09.2018 закрито кримінальне провадження № 12012220480000010 від 21.11.2012 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 постанову про закриття скасовано.
12.11.2018 слідчим знову винесено постанову про закриття кримінального провадження, 11.12.2018 рішення слідчого про закриття кримінального провадження Дзержинським районним судом м. Харкова скасовано.
В подальшому за скаргами позивача ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 31.05.2019, 13.06.2019, 11.07.2019 скасовувалися постанови слідчого про відмову в задоволенні клопотань в порядку КПК.
Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.
Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Обставинами, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, є ухвали слідчих суддів Дзержинського районного суду м.Харкова, якими задовольнялись скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчих та прокурора у кримінальному провадженні №№ 12012220480000010.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він змушений був звертатися до суду для оскарження бездіяльності посадових осіб прокуратури області, внаслідок чого втратив відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено його психологічне благополуччя.
Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовуєтьсядержавою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.
Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.
Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазналау зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Жодної з переліченої у ч.2 ст.23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, Харківською обласною прокуратурою не допущено.
Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та правоохоронними органами прокуратурою врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
Відповідні скарги ОСОБА_1 розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України, а питання правомірності дій посадових осіб прокуратури області взагалі судом не розглядалося, оскільки за ч.2 ст.307 КПК Українице не входить до повноважень слідчого судді.
Таким чином, позивач поновив своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст.303, 307 КПК України.
Реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.
Вказані ухвали слідчого судді відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку лише тому, що вона не підлягає оскарженню відповідно до ст.ст.307, 309 КПК України. Такі ухвали є остаточними не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а задля забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви про скоєння злочину і відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання.
Суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому звязку з негативним наслідками для позивача.
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобовязані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України, у редакції, чинній на час винесення слідчим суддею ухвал, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди.
Таким чином, оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, зокрема відшкодування моральної шкоди, тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц (провадження № 61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (провадження № 61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі № 686/27965/19 (провадження № 61-8293св20).
Крім того, фактів вчинення посадовими особами органів Генеральної прокуратури (Офісу Генерального прокурора) будь-яких протиправних дій стосовно позивача, доказів протиправності їх дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування чи вчинення посадовими особами процесуальних дій, які б обмежували його права, позивачем не надано, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою при здійсненні посадовими особами своїх повноважень відсутня.
Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю. Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом повязувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного, ст.ст.23, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Офіса Генерального прокурора третя особа прокурор Харківської місцевої прокуратури № 1 Яровий Р.О. про стягнення суми - залишити без задоволення.
Судові витрати покласти на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення складений 29 жовтня 2021 року.
Суддя: Штих Т.В.