Справа № 617/1627/20
Провадження № 2/617/76/21
21 жовтня 2021 року Вовчанський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Глоби М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,
представника позивача - Дєдова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вовчанську Харківської області в загальному порядку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вовчанської міської ради Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області,
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулась до суду із позовом до Різниківської сільської ради Вовчанського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області, в обґрунтування якого зазначила, що 01.04.1996 року вона була прийнята в члени колективного сільськогосподарського підприємства «8 Марта» (далі - КСП «8 Марта»), яке 21.02.2000 року було реорганізоване в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «8Березня» (далі - СТОВ «Агрофірма «8Березня»). Працювала у колгоспі та була його членом по 27.03.2006 року. Постановою господарського суду Харківської області від 05.09.2005 року СТОВ «Агрофірма «8Березня» визнано банкрутом.
Відповідно до рішення Вовчанської районної ради народних депутатів за № 625 від 06.11.1996 року КСП «8 Марта» був виданий державний акт на право колективної власності на землю у розмірі (площею) 4393 га. і з цього часу у неї виникло право на земельну частку (пай). У додатку до державного акту вона не зазначена. Середній розмір земельної частки (паю) складає 12,01 умовних кадастрових гектарів. Було проведено паювання земель підприємства між його членами та надано дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Оскільки вона не була внесена до списку осіб - членів підприємств, які мають право на земельну частку (пай), для видачі відповідних сертифікатів, вона не отримала належного їй сертифікату. При зверненні до КСП «8 Марта» їй усно повідомили, що вона, як неповнолітня на той час, не має права на земельну частку (пай). Про своє порушене право вона дізналась випадково в 2019 році з відповіді відділу Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області. Після уточнення позовних вимог просила поновити пропущений строк позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного земельного права та визнати за нею право власності на земельну частку (пай) розміром 12,01 умовних кадастрових гектарів, розташовану на землях запасу Вовчанської міської ради Харківської області.
Ухвалою суду від 28.01.2021 року відповідача Різниківську сільську раду Вовчанського району Харківської області замінено на належного відповідача Вовчанську міську раду Харківської області.
Позивач в судове засідання не з'явилась, сповіщалась судом про час та місце судового розгляду завчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила.
Представник позивача під час судового розгляду уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені у позові.
Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з'явились, повідомлялись про час та місце його проведення завчасно та належним чином. Представник відповідача надав суду телефонограму про відмову у задоволенні позовних вимог в зв'язку із пропуском строку позовної давності, просив проводити судовий розгляд за його відсутності.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні й суспільні інтереси в спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено під час судового розгляду, згідно фотокопії трудової книжки ОСОБА_1 , остання 01.04.1996 року була прийнята в члени КСП «8 Марта» в якості телятниці, 27.03.2006 року звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства (а.с. 19).
Вовчанською районною радою народних депутатів на підставі рішення від 06.11.1996 року за № 625 був виданий 03.04.1996 року КСП «8 Марта» державний акт серії ХР 08-00-000428 на право колективної власності на землю, згідно якого було передано у колективну власність 4393 гектарів землі в межах згідно з планом (а.с. 9-11).
Відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі головного управління Держгеокадастру у Харківській області у листі № 29-20-0.23, 16-9/107-20 від 10.01.2020 року повідомив, що відповідно до розпорядження Вовчанської районної державної адміністрації від 19.07.1996 року за № 403 «Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах КСП «8Марта» розмір земельної частки (паю) складав 13,17 умовних кадастрових гектарів. Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації від 24.03.2000 року за № 117 «Про внесення змін та доповнень до розпоряджень голови райдержадміністрації від 19.07.1996 року за № 403 «Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) по КСП «8Марта» та від 16.02.2000 року за № 72» був затверджений уточнений розмір земельної частки (паю) по КСП «8Марта», а саме: 12,01 умовних кадастрових гектари (з них: 9,96 умовних кадастрових гектари - рілля; 0,07 умовних кадастрових гектари - сіножаті; 1,98 умовних кадастрових гектари - пасовища);
Грошова оцінка земельної частки (паю), розміром 12,01 умовних кадастрових гектари по КСП «8Марта», станом на 01.01.2020 року становить 319450 грн. 85 коп.
В додатку до державного акту на право колективної власності на землю виданого КСП «8Марта» (серія ХР № 08-00-000428) та відповідно до «Справи по паюванню земель колективної власності КСП «8Марта» Вовчанського району Харківської області» (зі змінами та доповненнями) ім'я ОСОБА_1 відсутнє.
Згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «8Марта» інформація щодо реєстрації сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім'я ОСОБА_1 відсутня (а.с. 8).
Голова виконавчого комітету Різниківської сільської ради Вовчанського району Харківської області у довідці № 75 від 15.03.2004 року зазначив, що ОСОБА_1 була пропущена в основному та додатковому списку на розпаювання землі (а.с. 13).
Як зазначив голова Різниківської сільської ради Вовчанського району Харківської області від 15.01.2020 року за № 12, сертифікати на право на земельну частку (пай) по КСП «8Марта» були видані та зареєстровані в 1996 році (а.с. 14).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року).
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ч. 1 ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» за № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року (далі - ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року), колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року, об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.
Статтею 1 Указу Президента України від 03.12.1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено здійснення заходів щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування).
Це право, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Згідно з положеннями ч. ч. 9, 10 ст. 5 ЗК України 1990 року, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч. ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.
Частинами 6, 7 ст. 6 ЗК України 1990 року передбачено, що при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (ч. 2 ст. 23 ЗК України 1990 року).
Згідно з п. 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Також документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ від 08.08.1995 року за № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до п. 2 Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року) та Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах Колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання Колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16.04.2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай).
Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_1 в період з 01.04.1996 року перебувала у трудових правовідносинах та була членом КСП «8марта», реорганізованого 21.02.2000 року у СТОВ «Агрофірма «8Березня», була звільнена 27.03.2006 року.
Таким чином, враховуючи що ОСОБА_1 , станом на час видачі 03.04.1996 року КСП «Нива» державного акту серії ХР 08-00-000428 перебувала членом КСП, суд приходить до висновку, що не включення її до списку, доданого до вказаного державного акту, неможна вважати правомірним.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з вимогами ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено позовна давність, встановлюється в три роки.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як встановлено під час судового розгляду, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року.
З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивачка звернулася лише у вересні 2020 року, жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об'єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивачки, які унеможливлювали її звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку, вона не надала.
Обґрунтовуючи звернення до суду лише у 2020 році ОСОБА_1 вказувала, що лише у 2019 році вона довідалась з відповіді Держгеокадастру, що вона не була включена до списку, що додавався до державного акту.
Разом з тим, суд не може визнати зазначені причини пропуску строку на звернення до суду поважними, виходячи з наступного.
Представник відповідача зазначила про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «дізналась» та «повинна була дізнатись», що містились в ст. 76 ЦК УРСР, так само, як і термінів «довідався» і «міг довідатись», застосованих у ст. 261 чинного ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулась за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинна також довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності нею не наведено.
Аналогічна правова позиція є незмінною, викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 року (справа № 147/294/18, провадження № 61-20292св19) та від 04.08.2021 року (справа № 617/537/19, провадження № 61-14184св20).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судовий збір на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вовчанської міської ради Харківської області про визнання права на земельну частку (пай), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Строк на подання апеляційної скарги продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Вовчанський районний суд Харківської області до Харківського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , іден. номер НОМЕР_1 .
Представник позивача - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Вовчанська міська рада Харківської області, адреса: Харківська обл., Чугуївський район, м. Вовчанськ, вул. Соборна, 73, іден. код юр. особи 04058663.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області, адреса: 62503, Харківська обл., Чугуївський район, м. Вовчанськ, вул. Короленка, 26.
Суддя -