Справа № 169/760/18
Провадження № 2/169/87/21
19 жовтня 2021 року смт Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Хвіц Г.Й.
за участю: секретаря Мисюка П.З.
представника позивача
ОСОБА_1 - адвоката Мурая В.А.
представника відповідача
автобусного парку №5
КП «Київпастранс» - Розума О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в режимі відеоконференціїцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Автобусного парку №5 Комунального підприємства «Київпастранс» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Автобусного парку № 5 Комунального підприємства«Київпастранс» (далі - Автобусний парк № 5 КП «Київпастранс») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 23 березня 2016 року він працював на посаді контролера - касира Відділу з організації збору та обліку виручки Автобусного парку № 5 КП «Київпастранс». Відповідно до наказу № 256-К від 22 серпня 2018 року позивача звільнено із вказаної посади за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Вказуючи, що жодного прогулу він не допускав, оскільки мав дев'ять невикористаних відгулів за період роботи з травня до липня 2018 року включно, а з 08 до 23 серпня 2018 року перебував на амбулаторному лікуванні; в порушення вимог статті 149 КЗпП України відповідач, прийнявши рішення застосувати до нього дисциплінарне стягнення, не зажадав надання письмових пояснень, то просив поновити його на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суддя Турійського районного суду Волинської області Тітівалов Р.К. своєю ухвалою провадження у справі відкрив та розгляд справи постановив проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач - Автобусний парк № 5 КП «Київпастранс» подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити, вказуючи, що підставою для видачі наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади за прогул стала відсутність позивача на роботі без поважних причин з 01 до 22 серпня 2018 року. Так, відповідно до листка непрацездатності, про який позивач не повідомляв, останній перебував на амбулаторному лікуванні з 08 до 23 серпня 2018 року. Жодних поважних причин відсутності на роботі з 01 до 07 серпня 2018 року позивач не навів, оскільки заяви про надання йому відпустки (відгулів) на вказаний період до відділу кадрів не подавав та згоди роботодавця на це не отримував, а самовільне, без дозволу адміністрації, використання днів відгулу не є поважною причиною для відсутності на роботі. Відповідач зазначив, що з метою отримання пояснень від позивача щодо причин відсутності його на робочому місці комісія у складі його працівників виходила за місцем проживання позивача у гуртожитку, де він також був відсутній, про що складені відповідні акти. Лише 04 вересня 2018 року позивач з'явився на роботі, де ознайомився із наказом про звільнення та відмовився надати письмові пояснення.
Позивач ОСОБА_1 у відповіді на відзив, вважаючи акти про його відсутність за місцем проживання та про відмову надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі сфальсифікованими та вказуючи на те, що його звільнення мало місце в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, просив позов задовольнити.
Відповідно до розпорядження Турійського районного суду Волинської області від 14 травня 2019 року №55 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді та справу розподілено судді Хвіц Г.Й.
Суддя Турійського районного суду Волинської області Хвіц Г.Й. своєю ухвалою прийняла справу до провадження та призначила судове засідання.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мурай В.А. у судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Представник відповідача Автобусного парку № 5 КП «Київпастранс» - Розум О.В. позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, свідка, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Як установив суд, що позивач ОСОБА_1 з 23 березня 2016 року працював на посаді контролера - касира Відділу з організації збору та обліку виручки Автобусного парку №5 КП «Київпастранс», що підтверджується відомостями про роботу у його трудовій книжці, наказом (розпорядженням) №98-К від 22 березня 2016 року (Т.1 а. с. 8, 34).
Відповідно до рапорту начальника Відділу з організації збору та обліку виручки ОСОБА_2 від 22 серпня 2018 року ОСОБА_1 з 01 серпня до 22 серпня 2018 року був відсутнім на роботі без поважних причин (Т.1, а. с. 42).
Наказом (розпорядженням) №256-К від 22 серпня 2018 року позивача звільнено з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Підставою звільнення зазначено, зокрема, рапорт від 22 серпня 2018 року начальника Відділу з організації збору та обліку виручки ОСОБА_2 , акти відвідування за місцем проживання від 02, 08, 13, 20 серпня 2018 року (Т.1. а. с. 47).
Згідно з актом від 04 вересня 2018 року, що складений комісією у складі провідних інженерів та ревізора, ОСОБА_1 з'явився на підприємстві після тривалої відсутності. Надати письмові пояснення причин відсутності відмовився (Т.1. а. с. 60).
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Факт відсутності позивача ОСОБА_1 на роботі з 01 до 22 серпня 2018 року підтверджується наданими відповідачем та дослідженими судом під час розгляду справи доказами, зокрема, табелем обліку робочого часу контролерів - касирів за серпень 2018 року (Т.1. а. с. 203), рапортом начальника Відділу з організації збору та обліку виручки ОСОБА_2 від 22 серпня 2018 року про відсутність на роботі (Т.1. а. с. 42).
Сам факт відсутності на робочому місці у вказаний період не заперечував і сам позивач. При цьому останній вказував на поважність причин відсутності на роботі, оскільки мав дев'ять невикористаних відгулів за період роботи з травня до липня 2018 року включно, а з 08 до 23 серпня 2018 року перебував на амбулаторному лікуванні.
Так, частиною першою статті 72 КЗпП України та статтею 107 КЗпП України передбачено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Позивач у позовній заяві вказує на те, що подавав заяву провідному інженеру ОСОБА_3 про надання йому днів відпочинку та остання йому їх погодила.
Проте такі доводи позивача не підтверджені жодними доказами.
Так, письмова заява ОСОБА_1 , наказ про надання йому відпустки в матеріалах справи відсутні.
Допитана в якості свідка ОСОБА_3 суду пояснила, що ОСОБА_1 із заявами про надання йому днів відпочинку у спірний період до неї не звертався.
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його відсутності на роботі з 01 до 07 серпня 2018 року, тобто останній допустив прогул без поважних причин, що є підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Крім того, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності за відсутність на роботі без поважних причин (Т.1. а. с. 35, 39, 147, 149, 152, 155), тому застосування саме такого виду стягнення як звільнення в цьому випадку є виправданим.
Разом з тим, як установив суд, позивачу видано листок тимчасової непрацездатності на період з 08 до 23 серпня 2018 року (а. с. Т.1, а. с. 9), та позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності.
Так, відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 22 серпня 2018 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.
Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
Аналогічний за змістом висновок висловлений також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 16 червня 2020 року у справі № 750/8456/17 (провадження № 61-22946св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20 (провадження № 61-3055св21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц. Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Отже, доводи позивача про те, що звільнення під час його тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення його на роботі, суд до уваги не приймає.
Вказані обставини є підставою для часткового задоволення позову шляхом зміни дати звільнення позивача на 24 серпня 2018 року.
Також не заслуговують на увагу суду посилання позивача на те, що в порушення вимог статті 149 КЗпП України відповідач, прийнявши рішення застосувати до позивача дисциплінарне стягнення, не зажадав від нього надання письмових пояснень.
Так, у статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.
Водночас, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2020 року у справі №761/33628/16.
Крім того, згідно з актом від 04 вересня 2018 року, що складений комісією у складі провідних інженерів та ревізора, ОСОБА_1 надати письмові пояснення причин відсутності відмовився (Т.1. а. с. 60).
За правилами статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п'ята статті 235 КЗпП України).
За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.
Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі №266/2636/17.
Крім того, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100св20), від 22 грудня 2020 року у справі № 501/330/18 (провадження № 61-8411св19), від 13 січня 2021 року у справі №263/9049/17 (провадження № 61-20326св19) та від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20 (провадження № 61-3055св21).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилався у позовній заяві, зокрема, щодо поважності причин його відсутності на роботі у період з 01 до 07 серпня 2018 року, а тому у роботодавця були правові підстави для його звільнення з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а правові підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 40, 139, 147, 149 КЗпП України, статтями 12, 13, 81, 89, 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Автобусного парку №5 Комунального підприємства «Київпастранс» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади контролера - касира Відділу з організації збору та обліку виручки Автобусного парку №5 Комунального підприємства«Київпастранс» відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 22 серпня 2018 року на 24 серпня 2018 року.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Ім'я позивача - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Турійським РВ УМВС України у Волинській області 01 лютого 1996 року.
Ім'я представника позивача - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Любомльським РВ УМВС України у Волинській області 31 березня 1998 року.
Найменування відповідача - Автобусний парк №5 Комунального підприємства «Київпастранс», місцезнаходження: вул. Туполева, 21, м. Київ, код ЄДРПОУ: 31725604.
Ім'я представника відповідача - Розум Олег Вікторович, місце перебування: вул. Туполева, 21, м. Київ, реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Козелецьким РВ УМВС України в Чернігівській області 18 квітня 2000 року.
Головуючий /підпис/
Повне рішення складено 29 жовтня 2021 року.