Справа № 159/406/21
Провадження № 2/159/424/21
(додаткове)
29 жовтня 2021 року м. Ковель
Ковельський міськрайсуд Волинської області в складі:
головуючого - судді Логвинюк І.М.,
при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Ковелі Волинської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом державного підприємства «Укрветсанзавод» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Укрветсанзавод" про зобов"язання до вчинення дій, пов"язаних з обрахуванням ЄСВ з його як фізичної особи доходу,
19.01.21 р. позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, що надійшов до суду 22.01.21 р.. Позивач просить стягнути з відповідача на його як податкового агента користь суму 18 % ставки податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в розмірі 15 608 грн, 58 коп.; 1, 5 % як військовий збір в розмірі 1 300 грн, 72 коп..
02.04.21 р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (з назвою «Відповідь на позовну заяву»), обґрунтований тим, що він позовних вимог не визнає у повному обсязі.
Тоді ж відповідачем подано до суду зустрічну позовну заяву про зобов'язання позивача до вчинення дій, а саме:
- здійснити нарахування стягненої на його користь за ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. та від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16 компенсації за порушення строків виплати зарплати в сумі 128 481 грн, 29 коп. як зарплати, без її виплати, включивши її до фонду оплати праці підприємства;
- нарахувати на суму його зарплати в розмірі 128 481 грн, 29 коп. за період з 12.07.16 р. по 28.09.18 р. єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соцстрахування в порядку ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку;
- надати до Державної податкової інспекції за місцем обліку звітність у зв'язку з донарахуванням єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соцстрахування. Позовна заява обгрунтована відповідачем тим, що він впродовж 2009 - 2016 р. р. працював у Ковельській філії ДП «Укрветсанзавод» і 11.07.16 р. звільнився за власним бажанням. Однак при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку. У провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа про банкрутство позивача за заявою ініціюючого кредитора ПАТ НАК «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод» тому і він звернувся до цього ж суду із заявою про стягнення з підприємства зарплати за весь час затримки її виплати. Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили, було стягнуто з ДП «Укрветсанзавод» на його користь нараховану, але не виплачену зарплату на дату звільнення - 12.07.16 р. - у розмірі 9 261 грн, 24 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75 488 грн, 40 коп. за період з 12.07.16 р. по 31.12.17 р., та компенсацію втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 11 225 грн, 96 коп.. Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р., що набрала законної сили, стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня погашення заборгованості, з урахуванням податків та зборів складає 32 130 грн, 96 коп. за період з 31.01.18 р. по 28.09.18 р., та компенсацію втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 374 грн, 73 коп.. Він у теруправлінні Пенсійного фонду України дізнався за формою ОК - 5, що позивач не здійснив нарахування податків і зборів до бюджету із стягнутих за судовими рішеннями сум зарплати, а саме: не включив її до фонду оплати праці і не обрахував та не сплатив єдиного соціального внеску до бюджету. Тому з вини позивача індивідуальні відомості про нього як застраховану особу не відображають страхового періоду та сплати єдиного соціального внеску за період з 12.07.16 р. по 28.09.18 р., що є порушенням його прав. Покликаючись на Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 67, 46 Конституції України, абз. абз. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 2 ст. 20, ч. ч. 4, 5 ст. 7, ч. ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 5 ст. 9 Закону України «Про облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пп. 14.1.48 ПК України, судову практику, зазначає, що позивач як роботодавець у разі стягнення судом нарахованої, але не виплаченої зарплати, компенсації за порушення строків виплати зарплати, зобов'язаний включити стягнену суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши це у бухобліку підприємства, та сплатити у встановленому законом порядку єдиний соціальний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів. Просить зустрічний позов задовольнити.
За ухвалою суду від 02.04.21 р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним.
Копію вказаної вище ухвали суду з копією зустрічної позовної заяви та доданими до неї документами позивачем було отримано під розпис 23.04.21 р..
01.04.21 р. позивачем подано до суду та 23.04.21 р. надійшов до суду відзив позивача на зустрічну позовну заяву, обґрунтований тим, що зустрічного позову він не визнає у повному обсязі. Зазначив, що щодо вимоги відповідача про нарахування стягненої на його користь за ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. та від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16 компенсації за порушення строків виплати зарплати в сумі 128 481 грн, 29 коп. як зарплати, без її виплати, із включенням її до фонду оплати праці підприємства, то суми середньої зарплати за час затримки розрахунку при звільненні працівника, нарахованої за судовим рішенням є іншими доходами відповідно до пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, так як між сторонами трудові відносини вже відсутні. З такого виду доходу також утримується військовий збір за ставкою 1, 5 % відповідно до п. 161 Перехідних положень ПК України. А ставка податку на доходи ФО за ст. 167 ПК України становить 18 %. З такого виду доходу також утримуються обов'язкові податкові платежі. Покликаючись на судову практику, зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Гл. 83 ЦК України - ч. 1 ст. 1 212, ст. 1 215 ЦК України, ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», пп. 14.1.48 ПК України, рішення КС України від 15.10.13 р. № 8 - рп/2013 у справі № 1 - 13/2013. Він на виконання судового рішення примусово сплатив відповідачеві всю суму боргу, однак, без відрахування податків і зборів, що і викликало потребу у надісланні претензії про повернення коштів. Щодо вимоги відповідача про нарахування на суму зарплати в розмірі 128 481 грн, 29 коп. за період з 12.07.16 р. по 28.09.18 р. єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соцстрахування, то, з покликанням на ст. ст. 67, 46 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 2 ст. 20, ч. ч. 4, 5 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про оплату праці», зазначає, що доход у вигляді суми середньої зарплати, нарахованої за судовим рішенням, за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівникові, не є пов'язаним з трудовими відносинами, обкладається ПДФО за ставкою 18 %, військовим збором за ставкою 1, 5 % як інший доход. Підприємство, що виплачує такий доход для платника податку є податковим агентом і повинно утримати ПДФО, військовий збір із суми такого доходу; перерахувати їх до бюджету і відобразити виплату у формі 1 ДФ. Таке відшкодування не є базою нарахування єдиного соціального внеску за положеннями ч. 7 ст. 7 Закону України про єдиний соціальний внесок. Просить у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.
Копію відзиву позивача на зустрічну позовну заяву відповідачем отримано під розпис 23.04.21 р..
Відповідач не скористався правом надання відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву.
За рішенням Ковельського міськрайсуду Волинської області від 29.09.21 р. у задоволенні первісного позову було відмовлено у повному обсязі; зустрічний позов було задоволено частково. Судом за зустрічними позовними вимогами було зобов'язати державне підприємство «Укрветсанзавод» оподаткувати єдиним соціальним внеском кошти у вигляді:
- заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 9 261 грн, 24 коп., що нарахована підприємством за станом на дату його звільнення - 11.07.16 р.;
- компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 11 225 грн, 96 коп., що встановлена судом - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили 24.05.18 р., - існуючою за станом на 11.07.21 р.,
що стягнуті з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 за судовим рішенням - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили 24.05.18 р. як встановлені існуючими за станом на 11.07.16 р., і сплатити такий внесок у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», включивши вказані вище грошові кошти до фонду оплати праці підприємства, а також - у зв'язку з цим - зобов'язати також - надати до Державної податкової інспекції за місцем обліку підприємства звітність про донарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. В решті зустрічного позову - відмовлено.
За ухвалою Ковельського міськрайсуду Волинської області від 08.10.21 р. у цій же справи виправлено описки у вказаному вище рішенні суду в частині судових витрат.
За ініціативою суду вирішується питання про ухвалення додаткового рішення у справі щодо невирішеної судом вимоги зустрічного позову, так як відповідачем було закладено до суду позовну вимогу про зобов'язання позивача до вчинення дій з врахуванням Ухвали Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили, що судом вирішена не була.
У судове засідання представник позивача, відповідач не з'явились, хоча належно повідомлялись. Попередньо позивачем подано до суду заяву про розгляд справи у відсутності його представника, із зазначенням про те, що зустрічного позову не визнає та просить у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.
У судове засідання відповідач також не з'явився, хоча належно повідомлявся. Про причини неявки суду не повідомив. Попередньо подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.
На думку суду розгляд справи по порушеному судом питанню можливий у відсутності осіб, які не з'явились.
Суд, що ухвалив рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
У зв'язку з тим, що судом при ухваленні вище зазначеного рішення не було вирішено питання за однією з позовних вимог зустрічного позову, щодо якої сторони подавали докази і давали пояснення, відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України слід ухвалити додаткове рішення у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи; докази, надані сторонами; з'ясувавши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги зустрічної позовної заяви в частині зобов'язання позивача до вчинення дій з врахуванням Ухвали Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили, підставні та підлягають до часткового задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз доказів, наданих сторонами у справі.
Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. у справі № 910/6 968/16 за заявою ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про стягнення невиплаченої зарплати у розмірі 9 261 грн, 24 коп., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75 488 грн, 40 коп., компенсації втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 11 225 грн, 96 коп., моральної шкоди у розмірі 5 000 грн, в межах справи № 910/6 968/16 за заявою публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод» про банкрутство, що набрала законної сили 24.05.18 р., заяву ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП «Укрветсанзавод»:
- нараховану, але не виплачену зарплату у розмірі 9 261 грн, 24 коп.;
- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 75 488 грн, 40 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті;
- компенсацію втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 11 225 грн, 96 коп.. Повний текст ухвали Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. складений 03.07.18 р..
При вирішенні вказаного вище спору судом встановлено та це відображено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р., що ОСОБА_1 працював у Ковельській філії ДП "Укрветсанзавод" з 20.08.09 р. і з 11.07.16 р. був звільнений із займаної посади за власним бажанням. За станом на момент звільнення ОСОБА_1 із займаної посади йому була нарахована, але не виплачена зарплата у розмірі 9 2614 грн, 24 коп..
Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16 за заявою ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів з порушенням термінів їх виплати в межах справи № 910/6 968/16 за заявою ТзОВ «Птахокомплекс «Губин»» до ДП «Укрветсанзавод» про банкрутство, що набрала законної сили 24.05.18 р., заяву ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП «Укрветсанзавод»:
- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 26 026 грн, 08 коп.;
- компенсацію втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 374 грн, 73 коп..
При вирішенні вказаного вище спору судом прийнято до уваги ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. та встановлено, що відображено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р., що є вина ДП «Укрветсанзавод» щодо невиплати всіх сум, що належать позивачу. Щодо початку періоду нарахування суд врахував, що за ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р. на користь ОСОБА_1 було стягнуто, в т. ч., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 75 488 грн, 40 коп. за 390 днів. З урахуванням того, що початок періоду ОСОБА_1 був визначений 12.07.16 р., то 390 днів закінчується 30.01.18 р., а тому правомірним є нарахування середнього заробітку - з 31.01.18 р.. Щодо дати фактичного розрахунку суд дійшов такого висновку: стягнення грошових коштів з рахунку відповідача В ДВС на суму 184 582 грн, 61 коп. відбулось на підставі платіжної вимоги № 51 756 426 від 11.09.18 р., у призначенні платежу якої зазначені виконавчі документи (накази) по справах, за якими провадиться стягнення, зокрема, за наказом від 20.07.18 р. № 910/6 968/16 на користь ОСОБА_1 примусове списання коштів. Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” визначено, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. Відповідно до виписки банку з особового рахунку позивача фактичне перерахування грошових коштів у розмірі 95 975 грн, 60 коп. за ВП на рахунок позивача ОСОБА_1 мало місце 28.09.18 р.. Тому правомірним є нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку у період з 31.01.18 р. по 28.09.18 р.. При цьому суд, аналізуючи твердження відповідача у відзиві на позовну заяву, що В ДВС стягнуто на користь позивача 75 488 грн, 40 коп. без утримання сум податків, тому наявна дебіторська заборгованість, вирішив це до уваги не брати, оскільки не розглядалась правомірність дій держвиконавця щодо списання коштів. Тому враховуючи, що середньоденна зарплата позивача складає 193 грн, 56 коп., вирахувана без виключення сум податків та інших обов'язкових платежів, то з утриманням із суми 32 130 грн, 96 коп. (середній заробіток), передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 26 026 грн, 88 коп.. З покликанням на Закон України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України за № 159 від 21.02.01 р., врахував, що компенсації підлягає, зокрема, зарплата. Розрахунок проіндексованої втрати частини зарплати судом здійснено у відповідності з вимогами ст. 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” з 31.01.18 р. по 28.09.18 р. в сумі 374 грн, 73 коп..
Дані про зміну чи скасування вказаного вище судового рішення у розпорядженні суду відсутні.
Докази тощо, що виданий за ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. наказ був звернутий до примусового виконання, виконувався добровільно із чи без проведення утримання передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при виплаті присуджених сум, суду не надавались.
Таким чином вказаними вище судовими рішеннями стягнуто з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 :
- борг по зарплаті, що виник за станом на 11.07.16 р., за 390 днів по 30.01.18 р. включно;
- дві суми як суми втрати частини зарплати відповідно ст. 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, відповідно, за станом на 11.07.16 р. за 390 днів та за період з 31.01.18 р. по 28.09.18 р.;
- дві суми як суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК - 5 щодо відповідача за період з 2004 про 2017 р. включно, що сформовані ГУ ПФ України у Волинській області за станом на 10.02.21 р., позивачем, дійсно, не було здійснено нарахування податків та зборів до бюджету із стягнутих за вказаними вище судовими рішеннями сум як зарплати (частини зарплати); не включено їх до фонду оплати праці після звільнення ОСОБА_1 та не обраховано і не сплачено єдиного соціального внеску до бюджету, що стверджується і даними про виконанням наказу Господарського суду, згідно з даними копій матеріалів ВП.
Мотиви суду щодо невирішеної вимоги за зустрічним позовом.
Та обставина, що відповідач працював у ДП «Укрветсанзавод» в період з 2016 р. по 11.07.16 р. включно, сторонами не оспорюється та встановлена вказаними вище судовими рішеннями.
Аналізуючи вказані вище відомості про застраховану особу, суд приходить до висновку про підставність тверджень відповідача про те, що з вини позивача відомості про нього як застраховану особу не відображають страхового періоду з 12.07.16 р. по 28.09.18 р. по даний час, хоча за вказаними вище судовими рішеннями з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по зарплаті, що виникла за станом на 11.07.16 р., дві суми як суми компенсації втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, що виникли за станом, відповідно, на 11.07.16 р. за 390 днів (вирішено ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.05.18 р.), і за період з 31.01.18 р. по 28.09.18 р. (вирішено ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р.).
За змістом ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до змісту ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, зокрема.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Як зазначено у ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
- застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, зокрема, та власник іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України;
- страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
За змістом ст. ст. 1, 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- страхові кошти - це кошти, які формуються за рахунок сплати єдиного внеску та надходжень від фінансових санкцій (штрафів та пені), що застосовуються відповідно до закону;
- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно - правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом ч. 2 ст. 20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у її редакції, чинній за станом на 12.07.16 р., персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у її редакції, чинній за станом на дату завершення ВП по виконанню наказу Господарського суду, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у її редакції, чинній за станом на 12.07.16 р., єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в ч. ч. 1, 2 цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у її редакції, чинній за станом на 12.07.16 р., єдиний внесок нараховується:
1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі зарплати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", зокрема.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується КМ України.
За змістом п. 5 Розд. 1 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Постановою КМ України від 22.12.10 р. N 1 170, до таких належать відшкодування, нараховані працівникам за час затримки
розрахунку при звільненні.
Як слідує із положень п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у т. ч. - у судовому порядку.
Тому суд приходить до висновку, що позивач як роботодавець відповідача, допустивши заборгованість по виплаті зарплати на час звільнення особи - 11.07.16 р., та порушення термінів її виплати за 390 днів до дати звільнення ОСОБА_1 , а також до 28.09.18 р., що встановлено відповідними судовими рішеннями, являючись податковим агентом, має обов'язок по оподаткуванню єдиним соціальним внеском коштів, присуджених відповідачеві за Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у вигляді компенсації втрати частини заплати ОСОБА_1 в сумі 374 грн, 73 коп., що встановлена та присуджено судом - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16, і сплатити такий внесок у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», включивши вказані вище грошові кошти до фонду оплати праці підприємства, а також - у зв'язку з цим - надати до Державної податкової інспекції за місцем обліку підприємства звітність про донарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Однак підстав для покладення такого обов'язку на позивача щодо грошових сум, стягнутих на користь ОСОБА_1 за вказаними вище судовими рішеннями як відшкодування, нараховані за час затримки розрахунку при звільненні, немає.
До такого висновку суд приходить з огляду на таке.
З врахуванням положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці», суд зауважує, що структура зарплати складається із основної зарплати, додаткової зарплати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової зарплати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску, передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.04 р. № 5, що зареєстровано у МЮ України 27.01.04 р. за № 114/8 713.
Згідно з пп. 2.2.8 п. 2.2 розд. ІІ Інструкції, до фонду додаткової зарплати входять, зокрема, суми компенсації працівникам втрати частини зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Тому стягнута з підприємства на користь ОСОБА_1 за судовими рішеннями від 15.05.18 р., 05.02.19 р. заборгованість по зарплаті, сума компенсації втрати частини зарплати належать до складу, відповідно, основної та додаткової зарплати та входять у структуру зарплати, а суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку - ні.
Так відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.19 р. у справі № 369/10 046/18, якщо працівник був звільнений, трудовий договір з ним був припинений, то такі виплати як середній заробіток за час вимушеного прогулу не можу вважатись зарплатою і не випливають із трудового договору як підстави для виплат.
За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є різновидом оплати праці та елементом структури зарплати.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю природою не є основною чи додатковою зарплатою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також - не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». Тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури зарплати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Тому вказану вище невирішену судом вимогу за зустрічним позовом слід задовольнити частково та зобов'язати позивача як податкового агента оподаткувати єдиним соціальним внеском кошти у вигляді компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 374 грн, 73 коп. що встановлена судом - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16, що набрала законної сили, - існуючою за станом на 28.09.18 р., та сплатити такий внесок у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», включивши вказані вище грошові кошти до фонду оплати праці підприємства, а також - у зв'язку з цим - зобов'язати також - надати до Державної податкової інспекції за місцем обліку підприємства звітність про донарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В решті зустрічного позову щодо цієї (невирішеної судом у рішенні від 29.09.21 р.) частини - слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 223, 247, 263 - 265, 268, 280, 354, п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 18 ГПК України, ст. 129 - 1 Конституції України, ст. 1 212 ЦК України, ч. 2 ст. 235 КЗпП України, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, ст. 168, п. 176.2 ст. 176 ПК України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», п. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 1, 2, 4, 5, 7 ст. 7, ч. 2 ст. 20, ч. ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Переліком видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений Постановою КМ України від 22.12.10 р. N 1 170, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.01.04 р. № 5, що зареєстровано у МЮ України 27.01.04 р. за № 114/8 713, суд
Ухвалити додаткове рішення.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Зобов'язати державне підприємство «Укрветсанзавод» оподаткувати єдиним соціальним внеском кошти у вигляді: компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 374 (триста сімдесят чотири) грн, 73 коп., що встановлена судом - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16 існуючою за станом на 28.09.18 р., що стягнута з державного підприємства «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 за судовим рішенням - Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.19 р. у справі № 910/6 968/16, і сплатити такий внесок у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», включивши вказані вище грошові кошти до фонду оплати праці підприємства, а також - у зв'язку з цим - зобов'язати також - надати до Державної податкової інспекції за місцем обліку підприємства звітність про донарахування єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В решті - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін:
позивач: державне підприємство «Укрветсанзавод», юридична адреса 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 38519326;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Головуючий:І. М. Логвинюк