28 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 440/433/19
адміністративне провадження № К/9901/26425/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Вельбівської сільської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (головуючий суддя: Бойко С.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року (головуючий суддя: Гуцал М.І., судді: Донець Л.О., Бенедик А.П.) у справі № 440/433/19 за позовом ОСОБА_1 до Вельбівської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
04 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Вельбівської сільської ради (далі також відповідач), у якому просив:
визнати протиправним рішення тридцять другої сесії сьомого скликання Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області від 03 грудня 2018 року;
зобов'язати надати у власність ОСОБА_1 , як власнику житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку загальною площею 0,2499 га з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення тридцять другої сесії сьомого скликання Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області від 03 грудня 2018 року "Про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язано Вельбівську сільську раду на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо безоплатного надання йому у власність земельної ділянки загальною площею 0,2499 га з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459, що знаходиться по АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 16 вересня 2019 року), у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459 загальною площею 0.2499 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд. Незважаючи на це, відповідач своїм рішенням відмовив йому у надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд посилаючись на те, що вказану земельну ділянку сформовано з порушенням меж земельної ділянки, у зв'язку з включенням до її складу земель лісогосподарського призначення. Стверджував, що межі вказаної земельної ділянки встановлені попереднім власником ОСОБА_2 . Акт встановлення меж земельної ділянки підписаний сільським головою Койло А.М. та землевпорядником сільради Шульгою Н.Ф. , а отже, відповідач не заперечував про реєстрацію вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Враховуючи відсутність зауважень з боку відповідача щодо незаконності конфігурації або меж земельної ділянки під час її реєстрації ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі, позивач стверджує, що має право на отримання вказаної земельної ділянки у власність, у зв'язку з чим рішення тридцять другої сесії сьомого скликання Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області від 03 грудня 2018 року вважає протиправним.
Відповідач у відзиві на позов просив в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що попереднім власником будинку, придбаного позивачем, виготовлення технічної документації та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 5320481701:01:001:0459 відбулось з порушенням визначених у кадастровому плані меж земельної ділянки, а тому спірне рішення є правомірним.
Позивач в свою чергу надав відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги задовольнити посилаючись на те, що станом на дату написання відповіді на відзив відповідачем не вчинилось жодних дій на усунення порушень законодавства, які на думку відповідача, допущені під час виготовлення технічної документації та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру 5320481701:01:001:0459. Стверджував, що спірна земельна ділянка має цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, відповідачем до відзиву не надано жодного доказу віднесення вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу будинку від 01 квітня 2015 року придбав у ОСОБА_2 житловий будинок під номером АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 5 вказаного договору, за даними технічної документації житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 0,2499 га, яка перебуває в комунальній власності Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5320481701:01:001:0459.
13 листопада 2018 року ОСОБА_1 подав до Вельбівської сільської ради заяву про безоплатне надання земельної ділянки у приватну власність, у якій просив безоплатно надати йому у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5320481701:01:011:0459, загальною площею 0,2499 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідач своїм рішенням від 03 грудня 2018 року відмовив гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,2499 га кадастровий номер 5320481701:01:011:0459 на території Вельбівської сільської ради Гадяцького району, так як вищевказаний кадастровий номер виготовлений з порушенням меж земельної ділянки у зв'язку з тим, що до площі цієї земельної ділянки входять землі лісогосподарського призначення.
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що праворуч від земельної ділянки, на яку претендує позивач, розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 5320481701:01:0001:0070, межі якої в довжину візуально більше ніж межі спірної земельної ділянки. За позицією судів попередніх інстанцій, до земельної ділянки з кадастровим номером 5320481701:01:0001:0070 також мають входити землі лісогосподарського призначення, однак тип власності цієї ділянки: приватна власність, що в свою чергу свідчить про неоднакове ставлення суб'єктом владних повноважень до мешканців с. Вельбівка під час вирішення питання про передачу земельної ділянки у власність.
За змістом листа відділу у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у від 25 березня 2019 року № 144/103-19 земельна ділянка з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459 накладається на контур 104 (ліс).
Проте за інформацією листа Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28 серпня 2018 року №04-32/1108, адресованого адвокату Литовченку Р.В., вказана земельна ділянка не відноситься до земель ДП "ПДЛП" "Полтаваоблагроліс" Гадяцьке агролісництво.
Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача про відмову в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки , звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні безоплатно у власність земельної ділянки, оскільки суб'єкт владних повноважень діяв всупереч вимог статті 118 Земельного кодексу України (далі також ЗК України).
За позицією судів попередніх інстанцій, відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, оскільки такий спосіб захисту зумовлений необхідністю забезпечення дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Водночас суди зауважили, що встановлення дійсного правового статусу та віднесення земельної ділянки до категорії лісів можливе саме за інформацією отриманою від центрального органу виконавчої влади у даній галузі, тобто з Державного агентства лісових ресурсів України, територіальним органом в Полтавській області якого є Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що у схем плані (план земельної ділянки М1:500) технічного паспорту на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 виготовленому у 2006 році схематично описано розташування будинку, господарських споруд та межі земельної ділянки на якій вони розташовані. Разом з тим у технічній документації на замовлення ОСОБА_2 у 2015 році вбачаються розбіжності між кадастровим планом та схем планом (план земельної ділянки М1:500) технічного паспорту на житловий будинок, а саме межі земельної ділянки (кадастровий номер 5320481701:01:001:0459) значно розширилися в бік земель Вельбівської сільської ради тим самим захопивши землі лісогосподарського призначення (ліс).
Відповідач наполягає на тому, що до площі земельної ділянки з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459 входять землі лісогосподарського призначення (лісовий масив).
Також скаржник звертає увагу, що відділ у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області є територіальним структурним підрозділом ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, який є територіальним органом центрального органу виконавчої влади - Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Отже, за позицією скаржника, сумніву у достовірності наданої Відділом у Гадяцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області інформації немає.
Щодо листа ДП «ПДЛП «Полтаваоблагроліс» Гадяцьке агролісництво від 28 серпня 2018 року, за змістом якого спірна земельна ділянка не відноситься до земель ДП «ПДЛП «Полтаваоблагроліс» Гадяцьке агролісництво, стверджує, що з причин недостатнього фінансування зазначене товариство не має можливості виготовити технічну документацію на усі землі на території Вельбівської сільської ради Гадяцього району Полтавської області, що знаходяться під лісовим масивом.
Водночас, за позицією скаржника, повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою належать до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування.
У відзиву на касаційну скаргу позивач зазначає, що наведені відповідачем розбіжності у документах жодним чином не підтверджують правомірність спірного рішення та звертає увагу на реєстрації спірної земельної ділянки саме на підставі виготовленої у 2015 році технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, а також з відома посадових осіб.
За позицією позивача, судами попередніх інстанцій ухвалені законні та обґрунтовані рішення з наданням належної оцінки обставинам справи, з огляду на подані сторонами докази та доводи сторін.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 4 ЗК України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно із пунктом б) статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Отже, до повноважень відповідача віднесено реалізацію, закріплених статтею 121 ЗК України прав громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - у розмірі не більше 0,25 гектара.
Так, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Зміст наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною шостої статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Статтею 30 Закону № 858-IV передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу будинку від 01 квітня 2015 року придбав у ОСОБА_2 житловий будинок під номером АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 5 вказаного договору за даними технічної документації житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 0,2499 га, яка перебуває в комунальній власності Вельбівської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки 5320481701:01:001:0459.
Згідно інформації, наявної в державному земельному кадастрі, земельній ділянці площею 0,2499 га розташованій по АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 5320481701:01:001:0459, форма власності комунальна, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Отже, земельну ділянку, на якій розташований придбаний позивачем будинок сформовано як об'єкти цивільних прав та присвоєно їй кадастровий номер, що свідчить про відсутність необхідності повторного розроблення проектної земельної документації щодо формування такої земельної ділянки.
В той же час, як вбачається зі змісту протоколу тридцять другої сесії сьомого скликання Вельбівської сільської ради, сільський голова Койло А.М. стверджував, що земельна ділянка позивача сформована з порушенням меж, оскільки за даними кадастрового плану, наявного у сільській раді, на цій земельній ділянці знаходиться лісовий масив. Землевпорядник сільської ради Шульга Н.Ф. , виступаючи на сесії, теж підтвердила виготовлення кадастрового номеру земельної ділянки з порушенням меж без відома посадових осіб сільської ради.
Судами попередніх інстанцій слушно зауважено, що мотивування відмови позивачу у задоволенні його заяви, констатує його невідповідність змісту акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки затвердженої землевпорядної документації по сформованій земельній ділянці, згідно якого власник земельної ділянки (Вельбівська сільська рада) претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не мала (пункт 2 акту). Вказаний акт підписаний сільським головою А.М. Койло та землевпорядником сільської ради Шульгою Н.Ф., що спростовує їх висловлювання на засіданні ради.
Водночас матеріали справи містять два суперечливих листа, а саме лист відділу у Гадяцькому районі головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у від 25 березня 2019 року №144/103-19, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 5320481701:01:001:0459 накладається на контур 104 (ліс) та лист Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28 серпня 2018 року №04-32/1108, згідно якого вказана земельна ділянка не відноситься до земель ДП "ПДЛП" "Полтаваоблагроліс" Гадяцьке агролісництво.
Верховний Суд критично оцінює доводи відповідача щодо зазначення ДП "ПДЛП" "Полтаваоблагроліс" Гадяцьке агролісництво в листі про те, що площа спірної земельної ділянки не відноситься до земель ДП "ПДЛП" "Полтаваоблагроліс" за відсутності фінансування для виготовлення технічної документації, оскільки зазначене товариство повинно володіти відповідною інформацією та надавати достовірні данні.
Також на час розгляду справи земельній ділянці щодо якої виник спір присвоєно кадастровий номер 5320481701:01:001:0459 та змін щодо цільового призначення та меж не вносилося.
За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За встановлених судами обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності належних та допустимих доказів накладання площі земельної ділянки, на яку претендує позивач, на землі лісогосподарського призначення.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, обраного судами попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із такого.
У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Згідно з Рекомендацією №К (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Отже, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, оскільки такий спосіб захисту зумовлений необхідністю забезпечення дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України щодо обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.
За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Вельбівської сільської ради залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 440/433/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
В.М. Бевзенко
О.П. Стародуб