79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
01.06.10 Справа № 20/13
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Ковалишин Ю.,
з участю представників:
від скаржника (позивача) - не з”явився,
відповідача - з”явився,
розглянув апеляційну скаргу Управління комунальною власністю, м.Рівне
на рішення господарського суду Рівненської області від 16.03.2010 року, суддя Василишин А.Р., у справі № 20/13
за позовом Управління комунальною власністю, м.Рівне
до відповідача колективного малого підприємства «Софія», м.Рівне
про стягнення в сумі 52256,69 грн.,
рішенням господарського суду Рівненської області від 16.03.2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог Управління комунальною власністю до колективного малого підприємства «Софія»про стягнення 52256,69 грн., що складає розмір заборгованості по орендній платі за період з липня по грудень 2009 року згідно укладеного між сторонами договору оренди від 24.07.2006 року.
Рішення суду мотивоване тим, що договірні відносини між сторонами по договору оренди від 24.07.2006 року припинилися в зв»язку з укладенням ними договору купівлі-продажу спірного майна шляхом приватизації від 29.09.2008 року, а тому, незважаючи на розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку з 16.02.2009 року, договірні відносини між сторонами не поновлюються, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати по договору, який припинив свою дію.
В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги повністю, з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що згідно умов п.3.4 договору оренди від 24.07.2006 року орендна плата сплачується на день фактичної передачі приміщення по акту, а згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов»язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
З аналізу наведених норм скаржник вважає, що оскільки відповідачем умови договору по поверненню орендованого майна не виконано, п.3.4 цього договору щодо обов»язку сплати орендарем орендної плати продовжує діяти до фактичного повернення орендованого майна, а позивач вправі нараховувати таку орендну плату, про стягнення якої заявлено даний позов.
Скаржник також покликається на неправильне застосування місцевим судом до спірних правовідносин ст.653 ЦК України, оскільки норми даної статті регулюють правовідносини між сторонами у разі розірвання договору, а не у разі його припинення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що відповідно до ст.11 ЦК України зобов»язання виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів, які в спірному випадку відсутні, оскільки договір оренди від 24.07.2006 року припинив свою дію в зв»язку з укладенням договору купівлі-продажу спірного майна шляхом приватизації від 29.09.2008 року, а тому у відповідача відсутні будь-які зобов»язання перед позивачем, в тому числі і щодо сплати орендної плати.
В судове засідання на проголошення постанови представник скаржника не з»явився, письмовим клопотанням від 28.05.2010 року просить розгляд справи завершити без його участі, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, які підтримали свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24 липня 2006 року між Управлінням комунальною власністю м.Рівне (орендодавець) та колективним малим підприємством «Софія»(орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (а.с.7), за умовами п.1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення на вулиці Соборна, 61 в місті Рівне, загальною площею 143 кв.м. для розміщення перукарні. Спірне майно перебуває на балансі позивача, вартість якого (визначена експертним шляхом) становить 570 099 грн. станом на 19 травня 2006 року.
Відповідно до пункту 1.2 договору, відповідач вступає у платне користування майном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання договору та акту приймання-передачі майна, а згідно п.п.3.1 та 3.5 договору: орендна плата по договору встановлюється в сумі 4 348, 43 грн. в місяць плюс ПДВ згідно з чинним законодавством; орендна плата щомісячно підлягає коригуванню на індекс інфляції за минулий місяць, який визначається Мінстатом.
Згідно п.п.2.1, 2.2 договору: строк договору встановлюється з 21 липня 2006 року по 21 липня 2007 року; при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий строк і на тих же самих умовах, які були передбачені договором.
29 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлового приміщення), що підлягає приватизації шляхом викупу (а.с.8), що зареєстрований в державному реєстрі за № 2001. Відповідно до умов договору позивач продав, а відповідач купив нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі чотириповерхового цегляного житлового будинку, загальною площею 143,7 кв.м. за адресою: м.Рівне, вул.Соборна, 61.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 16 лютого 2009 року у справі № 14/2 договір купівлі-продажу від 29.09.2008 року розірвано. Вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 червня 2009 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 лютого 2010 року.
Предметом даного позову є стягнення з відповідача 52256,69 грн. нарахованої згідно укладеного між сторонами договору оренди від 24.07.2006 року орендної плати за період з липня по грудень 2009 року (розрахунок на а.с.15), тобто за період після розірвання договору купівлі-продажу спірного майна. Підставою стягнення заборгованості позивач зазначає умови 3.4 договору оренди від 24.07.2006 року, згідно якого орендна плата сплачується на день фактичної передачі приміщення по акту, та ч.1 ст.598 ЦК України, згідно якої зобов»язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно частини 4 статті 3 Закону України “Про приватизацію державного майна”, відчуження майна, що є в комунальній власності, регулюється положенням цього закону, інших законів з питань приватизації, а згідно частини 1 статті 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
Статтею 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” та статтею 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” передбачено укладення між продавцем і покупцем договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Дані угоди, як окрема юридична категорія угод, мають назву “угоди приватизації”(стаття 27 Закону) і є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.
У відповідності до частини 2 статті 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.
Приписами частини 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, договором оренди визнається договір, за умовами якого одна сторона, орендодавець, передає іншій стороні, орендарю, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Дана норма кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні, орендареві, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення або цілісний майновий комплекс, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.
Згідно пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Приписами статті 289 Господарського кодексу України, передбачено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
Статтею 291 Господарського кодексу України встановлені умови та підстави припинення договору оренди, зокрема, договір оренди припиняється у разі викупу (приватизації) об'єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Таким чином, з аналізу наведених норм місцевий суд прийшов до правильного висновку про припинення між сторонами договірних відносин щодо оренди спірного майна з моменту укладення договору купівлі-продажу від 09.09.2008 року, оскільки об'єкт оренди приватизовано відповідачем на підставі приписів статті 3 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизація)” шляхом викупу, що є підставою для припинення договору оренди.
Покликання скаржника на умови п.3.4 договору оренди щодо обов»язку орендаря сплачувати орендну плату до факту повернення орендованого майна є безпідставним, оскільки не застосовується до даних правовідносин. Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов»язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В спірному випадку законом встановлено припинення договірних відносин оренди в зв»язку з укладенням договору купівлі-продажу орендованого майна, а тому, незважаючи на розірвання в подальшому цього договору купівлі-продажу в судовому порядку, орендні відносини поновленню не підлягають, про що правильно зазначено місцевим судом.
З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність в спірному випадку підстав для стягнення з відповідача 52256,69 грн. нарахованої згідно укладеного між сторонами договору оренди від 24.07.2006 року орендної плати за період з липня по грудень 2009 року, оскільки у вказаний період між сторонами не існувало договірних відносин внаслідок припинення дії договору.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст.99,103,105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Рівненської області від 16.03.2010 року в справі за номером 20/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління комунальною власністю -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко