29 жовтня 2021 р. Справа № 440/7863/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Петрова Л.М., вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 16.04.21 по справі № 440/7863/20
за позовом ОСОБА_1
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області в частині не донарахування та недоплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплаченої суми допомоги в 2020 році.
- стягнути з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь позивача суму недоплаченої ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учасника бойових дій, відповідно до Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням вже виплаченої суми допомоги в 2020 році, в розмірі 8056,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою примусово стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року, в розмірі 8056,00 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що визначений судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог унеможливлює виконання рішення суду.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідачем у квітні 2020 року проведено виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн.
26.08.2020 позивач звернувся до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області з заявою здійснення перерахунку та виплати недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка не відповідає нормам чинного законодавства, що діяли на момент виплати допомоги, а саме без урахування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020.
За результатами розгляду вказаного звернення позивача, відповідачем листом від 14.09.2020 №М-293/9 надано відповідь, якою повідомлено заявника, зокрема, що для учасників бойових дій розмір щорічної разової грошової допомоги у 2020 році становить 1390,00 грн., а також, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 проведена відповідно до чинного законодавства шляхом зарахування коштів 07.04.2020 на рахунок останнього, відкритого у відділенні АТ "Ощадбанк".
Не погодившись з протиправною бездіяльністю Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон №3551-XII).
01.01.1999 набрав чинності Закон України від 25.12.1998 №367-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон №367-ХІV), яким статтю 12 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Згідно з пп. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 зазначене положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію ч. 5 ст. 12 Закону №3551-XII (у редакції Закону №367-ХІV), згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові від 19.02.2020 №112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 1390,00 грн. (пп. 1 п. 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у квітні 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення Закону №3551-XII і Постанова Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Виходячи з визначених у ч. 4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році слід застосовувати не Постанову №112, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 29.09.2019 по зразковій справі № 440/2722/20, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 залишено без змін.
Отже, позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Законом, що визначає прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік
Тобто, при обчисленні суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідач має виходити з розміру мінімальної пенсії за віком, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону №3551-XII, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до п. 1, пп. 3.1 та 3.2 п. 3 Положення про Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, затвердженого розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 17.10.2016 №460, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області є державною установою і підпорядковується Департаменту соцзахисту населення Полтавської облдержадміністрації. До головних завдань Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області належать, зокрема: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Згідно з пп. 4.9 п. 4 вказаного Положення, Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З урахуванням вказаного вище, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги стосовно прийняття постанови про примусове стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року, в розмірі 8056,00 грн, не підлягають задоволенню, оскільки здійснення перерахунку та обчислення сум грошової допомоги відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе повноваження Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області при здійсненні обрахунку належних позивачу сум грошової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ст. 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи, відповідно до п. 4 ч. 2 яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою належного захисту та відновлення порушених прав позивача в спірних правовідносинах вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог та зобов'язав Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 по справі №440/7863/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.С. Рєзнікова
Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц