29 жовтня 2021 р. Справа № 440/3528/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2021, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, по справі № 440/3528/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2018-2020 роки з 03.02.2021.
В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність проведеного відповідачем розрахунку його пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати у розмірі 5426,60 грн, який протиправно ототожнено з поняттям «призначення пенсії за віком» та «переведення з одного виду пенсії на інший», що призвело до неправильного розрахунку пенсії. Зауважує, що при призначенні пенсії за віком, відсутнє переведення з одного виду пенсії на інший, а має місце призначення іншої пенсії по іншому закону. При цьому, відповідно до встановленої законодавством формули розрахунку пенсії за віком показник середньої заробітної плати застосовується за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, якими, враховуючи, що пенсія за віком позивачу призначена 03.02.202021, є 2018-2020 року (9118,80 грн).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі № 440/3528/21, прийнятим в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо застосування при обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2018-2020 роки, з 03.02.2021 та провести виплати з урахуванням фактично сплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року у справі № 440/3528/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на приписи ст.ст. 3, 40, 42, ч.4 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», наполягав на тому, що у спірних правовідносинах звернення позивача фактично стосувалось переведення з одного виду пенсії на інший, а не її призначення вперше, а тому пенсійним органом правомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн.
Позивач, у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Наполягав на тому, що 03.02.2021 звертався до відповідача із заявою саме про призначення пенсії за віком, а не про переведення з одного виду пенсії на інший, як помилково стверджує пенсійний орган, що в свою чергу стало причиною неправильного розрахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три роки, що передували призначенню позивачу пенсії за вислугу років. Вважає, що в даному випадку, відповідно до встановленої законодавством формули розрахунку пенсії за віком, показник середньої заробітної плати має застосовуватись за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, якими, враховуючи, що пенсія за віком позивачу призначена 03.02.2021, є 2018-2020 року (9118,80 грн).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 04.03.2013 працював на посадах, які надавали йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 40-42/.
04.03.2013 позивач звільнився з роботи за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію та до 03.02.2021 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 12-13, 42 зі звороту/.
03.02.2021, з огляду на досягнення загального пенсійного віку, позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 33-34/.
Однак, пенсійним органом дану заяву розцінено як звернення про переведення з одного виду пенсії на інший та, як наслідок, з 03.02.2021 переведено ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" по матеріалах пенсійної справи із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн /а.с. 35-43/.
26.02.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, в якій просив надати письмове роз'яснення щодо величини заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосованої при обчисленні розміру його пенсії за віком.
Листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 24.03.2021 №2355-1579/А-02/8-1600/21 ОСОБА_1 роз'яснено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, а відтак при обчисленні розміру пенсії за віком з 03.02.2021 застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн /а.с. 12-13/.
Не погоджуючись з діями та відмовою відповідача у призначені йому пенсії, виходячи з обчислення заробітної плати із застосуванням показника за 2018-2020 років, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки у спірних відносинах мало місце саме призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на підставі його заяви від 03.02.2021, а тому при обчисленні розміру пенсійної виплати відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2018-2020 роки.
У зв'язку з чим, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо застосування при обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2018-2020 роки, з 03.02.2021 та провести виплати з урахуванням фактично сплачених сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають: окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу; робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи; механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення); працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах; робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання; деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів відповідно до пункту "ж" статті 55; працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55; спортсмени відповідно до пункту "є" статті 55.
В силу пункту «а» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 11.03.2013 призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку він отримував по лютий 2021 року.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Колегія суддів зауважує, що положеннями статті 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
Частиною 2 вказаною статті визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Водночас, статтею 10 Закону № 1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону № 1058-ІV.
За приписами частини 2 статті 40 Закону № 1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К -страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що частина третя статті 45 Закону №1058-IV встановлює порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV, якщо переведення відбувається в межах Закону №1058-IV.
Разом з цим, ОСОБА_1 у березні 2013 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач вперше звернувся у лютому 2021 року після досягнення 60-річного віку.
У зв'язку з чим, слід дійти висновку, що в даному випадку мало місце саме призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV на підставі його заяви від 03.02.2021.
А відтак, при обчисленні розміру пенсійної виплати відповідач мав застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2018-2020 роки, як того вимагає частина 2 статті 40 Закону №1058-ІV.
При цьому слід зауважити, що зміст заяви позивача очевидно дає змогу оцінити його намір, зокрема, зазначення власноруч прохання саме призначити пенсію за віком згідно частини 1 статті 40 Закону №1058-ІV. Крім того, важливим є те, що до заяви позивачем було долучено ряд документів (відповідачем не заперечується), які подаються при призначенні пенсії вперше, а не при переведенні з одного виду на інший, що також спростовує обґрунтованість використання механізму переведення з одного виду пенсії на інший.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15), за якими у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV. Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
З огляду на викладене, враховуючи наведені обставини та правову позицію Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем протиправно застосовано в спірних правовідносинах норми частини 3 статті 45 Закону № 1058-ІV, у зв'язку з чим позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення.
Аналогічна правова позиція, викладена також і в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 року по справі № 513/298/17.
Отже, для призначення пенсії у 2021 році позивачу, має застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення тобто за 2018-2020 роки, у зв'язку з чим колегія суддів вважає дії відповідача щодо відмови у такому застосуванні протиправними.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо застосування при обчисленні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески у сумі 4888,83 грн.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2018-2020 роки, з 03.02.2021 та провести виплати з урахуванням фактично сплачених сум, є достатнім та належними способом захисту порушеного права.
Також суд керується приписами ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом якої у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі № 440/3528/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій