29 жовтня 2021 р. Справа № 440/3130/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, по справі № 440/3130/21
за позовом ОСОБА_1
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Центр), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати у 2020 році ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоплачену у 2020 році частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність бездіяльності відповідача, який всупереч ч.4 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 не нарахував та не виплатив разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, чим порушив право позивача на соціальний захист та отримання відповідної соціальної виплати у встановленому законом розмірі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року по справі №440/3130/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (код ЄДРПОУ 02770127; вул. Ціолковського, 47, м. Полтава, Полтавська область, 36023) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року по справі № 440/3130/21, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції дійсних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року по справі №440/3130/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що є неналежним відповідачем по даній справі, оскільки станом на час нарахування позивачу спірної одноразової грошової допомоги він перебував на службі у Військовій частині НОМЕР_2 , розташованій в м. Житомир, що з огляду на приписи ч.2 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої військовослужбовцям виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин за місцем їх служби, свідчить про те, що виплата ОСОБА_1 допомоги до 5 травня 2020 здійснювалась вказаною військовою частиною, а не Центром. Наведені обставини підтверджуються також доданою самим позивачем до позовної заяви копією Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Враховуючи викладене, посилаючись на положення ч.ч. 3, 4 ст. 48 КАС України, вважає, що суд першої інстанції не встановивши належного відповідача по даній справі, дійшов помилкового висновку про наявність підстав, зокрема, для зобов'язання Центру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 спірну грошову допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
У квітні 2020 року позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 1390,00 грн.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року № 10-рп/2001).
За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, в тому числі у сфері соціального захисту.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12,13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові №112 від 19.02.2020 про "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - Постанова № 112) установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, учасникам бойових дій, здійснюється у розмірі 1390 гривень (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли і Закон № 3551-XII і Постанова № 112.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові 13.01.2021 (справа № 440/2722/20 з аналогічними цій справі правовідносинами) сформовано правовий висновок, що виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
За приписами статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн (1638 грн х 5).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу разову грошову допомогу виплачено у розмірі 1390 грн, тобто у розмірі меншому ніж передбачено ч.5 ст. 12 Закону № 3551-XII, що в свою чергу свідчить про порушення права позивача на отримання допомоги у належному розмірі.
Разом з цим, необхідно встановити на який саме суб'єкт владних повноважень покладено обов'язок по здійсненню такої виплати.
Так, відповідач по справі вважає, що оскільки на час нарахування позивачу спірної одноразової грошової допомоги він перебував на службі у Військовій частині НОМЕР_2 , розташованій в м. Житомир, відповідно до ч.2 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата йому, як військовослужбовцу, разової грошової допомоги здійснювлася шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин за місцем їх служби, а не Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, а тому останній не є належним відповідачем у даній справі.
Статтею 17-1 Закону № 3551-XII передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Положеннями ч. 2 ст. 17-1 вказаного Закону, передбачено, що військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині організації виплати їм разової грошової допомоги.
Згідно із пп.41 п.4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ.
Відповідно до абзаців 1 та 2 п.1 постанови №112 Міністерство соціальної політики виплати організовує шляхом перерахування коштів структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Пунктом 2 вказаної Постанови установлено забезпечити подання до 23.03.2020 року районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги: Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Офісом Генерального прокурора, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що нарахування та виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, які станом на час її отримання не є пенсіонерами, а відносяться, зокрема, до переліку осіб, визначених частиною 2 статті 17-1 Закону №3551-ХІІ, здійснюється місцевими органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.
Так, з наявної в матеріалах справи копії Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с. 8-9), доданої позивачем до позовної заяви, вбачається, що у другому кварталі 2020 року ОСОБА_1 . Військовою частиною НОМЕР_2 було виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390,00 грн, де на момент нарахування вказаної допомоги позивач проходив військову службу за контрактом, що підтверджується наданою відповідачем копією листа Диканського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09.03.2021 №1, в якому вказано, що ОСОБА_1 в серпні 2020 звільнився з військової служби з в/ч НОМЕР_2 м. Житомир.
Отже, з наведеного слідує, що виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік було здійснено Військовою частиною НОМЕР_2 , яка, як встановлено судом апеляційної інстанції з офіційного веб-сайту Збройних Сил України, розташована в м. Житомир, що в свою чергу, в силу наведених вище норм, свідчить про те, що нарахування такої виплати на рахунок вказаної військової частини було здійснено органом праці та соціального захисту населення за місцем служби ОСОБА_1 , який відповідно розташований в м. Житомир, а не відповідачем по справі.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів приходить до висновку, що належним відповідачем по даній справі є саме орган праці та соціального захисту населення, розташований за місцем проходження ОСОБА_1 військової служби станом на час виплати йому спірної допомоги, тобто в м. Житомир, не Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, який визначено в якості відповідача у даній справі.
З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 48 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Частиною 3 статті 48 КАС України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду першої інстанції є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач вказує відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
За правилами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права, зокрема, була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
З огляду на викладене, враховуючи предмет даного позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального закону, вирішуючи спір про визнання протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, не з'ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
При цьому слід зазначити, що Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області в наданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву було зазначено, що ним не проводилася виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, з огляду на ненадходження відповідних списків для виплати від уповноважених установ, на підтвердження чого надано довідку директора Центру - Людмили Гречаник.
Разом з цим, суд першої інстанції, відображуючи зміст поданого Центром відзиву на позов, наводить обставини, які суперечать дійсному змісту останнього, зокрема, щодо посилання на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, та жодним чином не зазначає дійсні аргументи відповідача, та, відповідно, не надає їм жодної оцінки в оскаржуваному рішенні.
У зв'язку з чим, враховуючи відсутність у суду апеляційної повноважень на здійснення дій щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача на стадії апеляційного перегляду справи, що унеможливлює дослідження таких обставин під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, звернених до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Одночасно колегія суддів роз'яснює позивачу його право повторно звернутися з адміністративним позовом до належного відповідача.
При цьому, слід звернути увагу апелянта на те, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у невирішенні питання заміни неналежного відповідача або залучення другого відповідача призвело до відмови у задоволенні позову саме з вищенаведених підстав та мотивів, що в свою чергу не свідчить про відсутність порушеного права позивача у спірних відносинах або про пропуск позивачем строку звернення до суду у разі звернення з адміністративним позовом до належного відповідача.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 по справі № 440/3130/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова