Головуючий І інстанції: Горшкова О.О.
29 жовтня 2021 р. Справа № 520/7714/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/7714/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі по тексту також відповідач) , якому просила суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради щодо відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язати відповідача, встановити ОСОБА_1 статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни", відповідно до вимог п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3552-ХІІ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що згідно з роз'яснення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, чинність ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Питання про надання особі статусу інваліда війни вирішується за результатами розгляду поданих до управління копій документів, які мають містити інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємства, установи до роботи названого формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу названого формування, усі відомості про роботу на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причину захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ), є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, має ІІ групу інвалідності та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 20.02.2019.
Зі змісту Довідки МСЕК серія 10 ААА №124668 встановлено, що позивачу встановлена друга група інвалідності, захворювання пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно із експертним висновком Харківської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і їх професійного характеру від 05.10.2000 №8466 захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
02.02.2020 та 25.02.2021 позивач зверталась до владного суб'єкту із заявами щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Листами від 14.02.2020 №10-29/1458/4-04/20 та від 11.03.2021 №10-29/1834/4-04/21 Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради відмовило позивачу у наданні статусу інваліда війни, посилаючись на те, що в наданих документах немає відомостей про залучення його до складу формувань Цивільної оборони.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення. Надані Позивачем документи Відповідачу підтверджують її участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі Цивільної оборони, та внаслідок чого отримана Позивачем інвалідність захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже Позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (далі - Закон).
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (частину другу статті 7 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 1770-IV від 15.06.2004).
Приписи ст. 18 вказаного Закону визначають, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Згідно з п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302 в редакції на момент звернення із заявою про встановлення відповідного статусу), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
В абз. 2 п. 7 Положення № 302 закріплено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Пунктом 10 Положення № 302 передбачено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, є наявність в особи сукупності таких обов'язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 у справі № 676/1827/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Колегія суддів зазначає, що встановлені вище обставини прийняття ОСОБА_1 участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 09.05.1986 по 16.05.1986, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вказують на те, що на неї поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Водночас, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної також й у постановах від 10.10.2019 у справі № 810/4584/18, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16, від 26.02.2020 у справі № 377/196/17 для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 377/196/17, це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Наявні в матеріалах справи докази беззаперечно підтверджують факт участі позивачки у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Водночас, дані обставини свідчать про те, що на позивачку як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В свою чергу для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Разом з тим, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивачки до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону немає.
Колегія суддів зазначає, що документи, які ОСОБА_1 долучила до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що остання брала участь у таких заходах. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачкою не надано.
При цьому, у своєму рішенні Управління звернуло увагу, що для встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС слід надати довідку про те, що громадянин був залучений до складу Цивільної оборони.
Вказана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Також судова колегія зазначає, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004.
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Разом з тим, позивачка не брала участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому не може бути визнана особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.04.2019 у справі № 363/1489/17.
Колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо відсутності однозначної вимоги про обов'язковість видання розпорядчого документу по підприємству про залучення конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме позивача у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони.
З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останньої немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень навів переконливі доводи та надав докази на підтвердження правомірності своїх дій та рішення, прийнятого в межах спірних правовідносин.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 по справі № 520/7714/21 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко