Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
28 жовтня 2021 р. Справа № 520/11550/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку на час звільнення позивача та стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2019 року по дату повного розрахунку 09.06.2021 року, в прогнозованому розмірі 199 000,00 грн., виходячи з середньомісячного заробітку перебування на відповідній посаді;
- стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено щодо наявності підстав для стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2019 року по 09.06.2021 року (дату повного розрахунку з позивачем). Крім того, наявні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копія вказаної ухвали була надіслана та вручена уповноваженому представнику відповідача, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період зазначивши, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, відсутні підстави для застосування до військової частини відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 18.11.2019 по справі №0940/1532/18 та від 28.01.2020 по справі №822/2663/15. Представник відповідача також зазначив, що вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки позивачем не підтверджено причинного зв'язку між протиправними діями (поведінкою) відповідача та захворюваннями позивача. Отже в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
ОСОБА_1 27 липня 2018 року отримано статус "Учасника бойових дій" відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На підтвердження статусу учасника бойових дій видано посвідчення № НОМЕР_2 від 27.07.2018 року.
Наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу №219 від 29.11.2019 звільнено позивача з військової служби в запас Збройних Сил України з посади контролера 1-го відділення, 1-го взводу контролерів спеціальної комендатури (з охорони ФТІ АН України) м. Харків на підставі п. “а” п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, у зв'язку із закінченням контракту.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.12.2029 року № 266 припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 17.12.2019 року, зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги військової частини НОМЕР_1 з призначенням на посаду контролера спеціальної комендатури (з охорони ФТІ АН України) м. Харків та для взяття на військовий облік направлено до Харківського РВК Харківської області.
Проте, при звільненні позивача з військової служби відповідачем не виплачено останньому компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративно суду від 13 травня 2021 року по справі № 520/3794/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 - 2019 років, виходячи з грошового забезпечення посади контролера 1-го відділення, 1-го взводу контролерів спеціальної комендатури (з охорони ФТІ АН України) м. Харків, станом на день звільнення з військової служби.
При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2019 по дату повного розрахунку або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору (орієнтована сума стягнення, визначена позивачем, - 160 000,00 грн.), суд виходив з того, що сплата суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на момент розгляду справи не відбулась, що не дає змоги встановити як розмір компенсації, яка буде нарахована за рішенням суду, так і загальний період затримки виплати. Тому неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17. Отже, вказана вимога є передчасною, оскільки стягнення середнього заробітку стосується оспорюваної, а не нарахованої суми.
Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В позовній заяві позивачем зазначено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративно суду від 13 травня 2021 року по справі № 520/3794/21 Військова частина НОМЕР_1 здійснила 09 червня 2021 року нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Вказана виплата також підтверджена випискою "Приватбанку" від 16.06.2021 року щодо перерахування на рахунок позивача (РНОКПП НОМЕР_3 ) суми коштів 10 528,66 грн.
Отже, датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з позивачем є 09.06.2021 року.
Водночас відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 17.12.2019 року (день звільнення позивача з військової служби в запас ЗСУ) по 09.06.2021 року (день повного розрахунку та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на виконання рішення суду, не виплаченої при звільненні з військової служби), що слугувало підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Зміст позовної заяви свідчить, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення розрахунку після звільнення з військової служби 17.12.2019 року не в повному обсязі, остаточний розрахунок проведено 09.06.2021 року, у зв'язку з чим вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.12.2019 року по 09.06.2021 року в прогнозованому розмірі 199 000,00 грн.
Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116, 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку обґрунтованості заявлених вимог, суд виходить з таких приписів діючого законодавства.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключені військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до ч.6 ст. 21 Закону України "Про Національну гвардію України", грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.1.2 розділу 1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 04 липня 2014 року № 638, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Національної гвардії України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Отже, у спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового законодавства.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Судом встановлено, що наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу №219 від 29.11.2019 звільнено позивача з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі п. “а” п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, у зв'язку із закінченням контракту.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.12.2029 року № 266 виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 17.12.2019 року.
Сторонами не заперечувалось, що остаточний розрахунок при звільненні позивача проведено відповідачем лише 09.06.2021 року на виконання рішення суду від 13 травня 2021 року по справі № 520/3794/21.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З приводу доводів відповідача про те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17. Також у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Беручи до уваги вищевикладене, суд відхиляє твердження відповідача про те, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних позивачу сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до абз 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що наказом командувача Національної гвардії України по особовому складу №219 від 29.11.2019 звільнено позивача з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі п. “а” п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, у зв'язку із закінченням контракту.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.12.2019 року № 266 виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 17.12.2019 року.
Суд звертає увагу, що позивач лише через півтора роки з дня звільнення з військової служби в запас ЗСУ та виключення зі списків особового складу (17.12.2019 року), вчинив активні дії щодо отримання недоплачених при звільненні сум шляхом звернення до суду з позовом лише 10.03.2021. Рішенням Харківського окружного адміністративно суду від 13 травня 2021 року по справі № 520/3794/21 задоволено частково та, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018 - 2019.
В позовній заяві позивачем зазначено та підтверджено відповідачем у відзиві на позов, що на виконання рішення суду від 13 травня 2021 року по справі № 520/3794/21 (набрало законної сили) Військова частина НОМЕР_1 здійснила 09 червня 2021 року нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що також підтверджена випискою "Приватбанку" від 16.06.2021 року щодо перерахування на рахунок позивача (РНОКПП НОМЕР_3 ) суми коштів 10 528,66 грн.
Отже, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу проведено відповідачем 09.06.2021 року.
Таким чином, розрахунок заборгованості має здійснюватися по 08.06.2021 року.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини 17.12.2019 року, остаточний розрахунок при звільненні здійснено 09.06.2021 року шляхом виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки 10 528,66 грн. на виконання рішення суду, кількість днів затримки (з 18.12.2019 року по 08.06.2021 року включно) складає 538 календарних днів.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17.12.2019 року по 09.06.2021 року (прогнозований розмір 199 000,00 грн.). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.12.2019 року № 266 виключено позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, з 17.12.2019 року.
Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення, тобто з 18.12.2019 року.
Ухвалою суду витребувано у відповідача наступні документи: довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед його звільненням зі служби в запас ЗСУ відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. №100, а також довідку (інші документи) із зазначенням в ній виплаченої позивачу суми грошового забезпечення при звільненні зі служби в запас ЗСУ.
На виконання ухвали суду представником відповідача надано витребувані документи.
Суд звертає увагу, що згідно довідки за підписами командира військової частини НОМЕР_1 та головного бухгалтера, при звільненні позивача з військової служби в грудні 2019 року йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сукупному розмірі 10 545,15 грн. (графа "сума нарахованих доходів"). Також, на виконання рішення суду по справі № 520/3794/21 позивачу виплачено 10 528,66 грн. в рахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 21 073,81 грн. (10 545,15 грн. + 10 528,66 грн. = 21 073,81 грн.).
Також, згідно довідки за підписами командира військової частини НОМЕР_1 та головного бухгалтера, загальний розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед його звільненням зі служби в запас ЗСУ складає 22 905,00 грн. (за жовтень 2019 - 11 452,50 грн., за листопад 2019 - 11 452,50 грн.). Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 375,49 грн. (22 905,00 грн. / 61 день = 375,49 грн.).
Таким чином, обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 538 календарних днів становить 202 013,62 грн. (538 х 375,49 грн. = 202 013,62 грн.).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує таке.
Матеріалами справи підтверджено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 21 073,81 грн., з яких: 10 545,15 грн. (50,04%) - виплачена позивачу сума при звільненні з військової служби в грудні 2019 року, 10 528,66 грн. (49,96%) - виплачена позивачу сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки на виконання рішення суду по справі № 520/3794/21.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації позивач звернувся зі спливом півтора року після звільнення з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 100 926,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (49,96% від 202 013,62 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 199 000,00 грн., як в позовній заяві просить позивач, за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 10 528,66 було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 100 926,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (49,96% від 202 013,62 грн.).
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на необхідність застосування у даній справі висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 по справі №0940/1532/18 та від 28.01.2020 по справі №822/2663/15, оскільки як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14 435цс18) суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС.
Тому при вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, викладену в постанові від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19.
Крім того, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції, слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над іншими висновками колегій судів касаційної інстанції.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 10 000 грн., слід зазначити наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань.
При цьому, позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв'язку між шкодою та несвоєчасно здійсненням розрахунку та виплатою відповідачем позивачу всіх сум при звільненні, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме несвоєчасна виплата призвела до матеріальних втрат і душевних страждань.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань несвоєчасною виплатою грошових сум, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій (бездіяльності) відповідача.
Крім того, позивач не довів, у чому полягає завдана йому моральна шкода, жодним чином не обґрунтовує з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір 10 000,00 грн., не надав відповідних доказів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення цих вимог відсутні.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803617, адреса: вул. Заводська, буд. 55, м. Павлоград, Дніпропетровська область, 51400) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби в запас Збройних Сил України та виключенні зі списків особового складу військової частини.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 року по 08.06.2021 року включно у розмірі 100926 (сто тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн. 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.