ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" жовтня 2021 р. справа № 300/1038/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відповідно до змісту якого просить: визнати неправомірними дії щодо неврахування при призначенні пенсії по віку з 09.03.2016 року до страхового стажу періодів роботи з 12.04.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж"; зобов'язати провести з 09.03.2016 перерахунок та виплату пенсії по віку із врахуванням страхового стажу за періоди роботи: з 12.04.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", а також з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж" із проведенням індексації всіх належних сум пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 12.04.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна" через відсутність інформації про реєстрацію юридичної особи та з 03.01.1996 по 31.03.1997, з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж" з підстав відсутності інформації щодо нарахування та сплати страхових внесків. Зауважує, що відсутність у відповідача інформації щодо перебування на обліку в органах пенсійного фонду та відсутність даних щодо нарахування та сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які самим відповідачем не збережені у зв'язку із їх знищенням через обмеження термінів зберігання, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії вказаних періодів роботи згідно даних трудової книжки позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що позивачу призначено пенсію за віком при страховому стажі 28 років 11 місяців. До страхового стажу не враховано період роботи позивача у кооперативі «Україна», так як відсутня інформація про реєстрацію юридичної особи, та в період з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж" у зв'язку із відсутністю у відповідача інформації про нарахування та сплату страхових внесків. Щодо дати з якої позивач просить здійснити перерахунок пенсії (09.03.2016), зауважує, що у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йдеться про нараховані суми пенсії, які з тих чи інших підстав не виплачувалися та звертає увагу на пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду (а.с.38).
Позивач правом подання відповіді на відзив не скористалася.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 09.03.2016 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.29).
У відповідь на запит позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 11.02.2021 №0900-0202-8/5114 повідомило ОСОБА_1 про те, що до її страхового стажу не зараховано періоди з 03.01.1996 по 31.03.1997, з 01.01.1999 по 31.12.1999 в приватній фірмі «Монтаж» (відсутня інформація щодо нарахування та сплати страхових внесків) та з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі «Україна» (відсутня інформація щодо реєстрації юридичної особи). Зазначено, що періоди роботи з 01.01.2004 по 31.12.2014 враховані до страхового стажу позивача згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.23).
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі також - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 24 Закону Закон №1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі також - Закон №1788-ХІІ) визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до п. «а» ч.1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, до набрання чинності Законом України №1058-IV (по 31.12.2003), періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. 3, 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.
Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж", за які, на думку відповідача, не було сплачено страхові внески, та період роботи з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна" у зв'язку із відсутністю інформації щодо реєстрації юридичної особи.
У відзиві на позовну заяву відповідач обґрунтовує відмову у зарахуванні зазначеного періоду роботи з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна" до стажу позивача відсутністю інформації про реєстрацію юридичної особи - кооперативу «Україна» в органах пенсійного фонду, та відповідно Головним управлінням пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зроблено висновок про те, що кооператив «Україна» не здійснював сплату страхових внесків.
Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів несплати приватною фірмою «Монтаж» та кооперативом «Україна» у зазначені періоди за позивача страхових внесків.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 06.07.2020 у справі №242/2179/1717, згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема, довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
У відповідності до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як слідує із матеріалів справи, згідно записів 10 - 13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1980 (а.с.11-12) позивач у спірний період:
- 12.10.1994 прийнята на роботу в кооператив «Україна» на посаду бухгалтера згідно наказу №56 від 12.10.1994;
- 30.12.1995 - звільнена з роботи по переводу в фірму «Монтаж» згідно ст.36 ч.5 КЗпП України на підставі наказу №80 від 30.12.1995.
- 03.01.1996 прийнята на роботу на посаду бухгалтера-к в фірму «Монтаж» згідно наказу №7 від 03.01.1996;
- 19.03.1999 звільнена з роботи за згодою сторін згідно ст.36 п.1 КЗпП України згідно наказу №5 від 19.03.1999.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Крім того суд зауважує, що за приписами пункту 18 вказаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Однак, із матеріалів справи слідує, що відповідачем не було вжито всіх належних заходів щодо перевірки та підтвердження факту роботи позивача 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", та не було запропоновано позивачу усі можливі способи для підтвердження страхового стажу, зокрема, шляхом допиту свідків.
Разом з цим суд звертає увагу, що позивач просить суд зарахувати стаж роботи в кооперативі «Україна» з 12.04.1994, однак із запису №10 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.07.1980 слідує, що до вказаного кооперативу на роботу вона прийнята саме 12.10.1994.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж", підлягають зарахуванню до її загального страхового стажу.
Щодо доводів відповідача з приводу пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як слідує з матеріалів справи пенсія позивачу призначена з 09.03.2016. При цьому, про відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів позивач дізналась отримавши лист Головного управління пенсійного фонду України за №0900-0202-8/5114 від 11.02.2021. До суду з адміністративним позовом позивач звернулася 16.03.2021, тобто в межах визначеного процесуальним законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав. Будь-яких доказів з приводу обізнаності позивача про незарахування до її страхового стажу спірних періодів роботи, більше ніж за шість місяців до дати звернення із цим позовом до суду, відповідачем суду не надано. Отже, твердження відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду є безпідставними.
Заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таке твердження слідує з норм законодавства. Зокрема, згідно статті 1 Закону України №2235-III "Про громадянство України" заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача щодо не зарахування позивачу спірних періодів роботи до її страхового стажу, та, як наслідок, розмір пенсії позивача, що їй виплачувався з моменту її призначення був меншим з вини відповідача, на який покладено обов'язок щодо нарахування та виплати пенсії позивачці у відповідності до правових норм, і в цих правовідносинах позивач звернулася саме з вимогами щодо відновлення своїх прав на справедливу пенсію, тому право позивача щодо перерахунку пенсії з моменту її призначення в спірних правовідносинах не може бути обмежено будь-яким строком.
Стосовно вимоги позивача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком із проведенням індексації всіх належних їй сум пенсії, суд зазначає, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку та виплати призначеної позивачу пенсії за віком на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку та виплаті будуть порушені, а тому в задоволенні цієї вимоги, з огляду на її передчасність, слід відмовити.
Позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання виплати пенсії у межах стягнення за один місяць, про що суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Із зазначеного слідує, що негайно виконуються рішення суду саме про стягнення пенсії, що є вимогою майнового характеру. Однак, зобов'язання вчинити дії, в тому числі перерахувати та виплатити пенсію, є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожною за своїм значенням вимозі про стягнення конкретної суми. Рішення суду у цій справі носить саме зобов'язальний характер. Тому відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині вимоги про зобов'язання виплати пенсію у межах стягнення за один місяць.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно із частиною 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., відтак підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 726,40 грн. (80% задоволених позовних вимог).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати з 09.03.2016 до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 12.10.1994 по 30.12.1995 в кооперативі "Україна", з 03.01.1996 по 31.03.1997 та з 01.01.1999 по 19.03.1999 в приватній фірмі "Монтаж", із здійсненням перерахунку та виплати пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 726,40 грн. (сімсот двадцять шість сорок гривень 40 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , с.Солуків, Долинський район, Івано-Франківська область,77523),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.