ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2021Справа № 910/10645/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 38 794,67 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач) про стягнення 38 794,67 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати на оплату професійної правничої допомоги, попередній (орієнтовний) розмір яких склав 10 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку від 01.10.2019 року № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 і додаткової угоди до нього від 07.10.2019 року № 1441/19-Т/Ц2/62, та у зв'язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "RENAULT", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 122580459, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування 38 794,67 грн. покладається на відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали означеного позову передано для розгляду судді Пінчуку В.І.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2021 року (суддя Пінчук В.І.) відкрито провадження у справі № 910/10645/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 30.07.2021 року № 300721-72287/к про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру судових витрат Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування".
У серпні 2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" від 22.07.2021 року № 7221/17 на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на пропуск позивачем встановленого законом річного строку, впродовж якого потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання страхового відшкодування, може реалізувати своє право на отримання страхового відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу.
Крім того, у серпні 2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 05.08.2021 року № 050821-72429/к на відзив на позовну заяву, в якій Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" вказало, що твердження відповідача щодо неподання позивачем претензії (заяви про виплату страхового відшкодування) протягом року з моменту вчинення ДТП не свідчить про відсутність у відповідача обов'язку виплатити спірне страхове відшкодування, оскільки позивач має право вибору звернення до відповідача із претензією або ж безпосередньо до суду за захистом порушених прав, відшкодуванням збитків.
Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті справи, від сторін до суду не надходило.
У той же час розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 23.09.2021 року № 05-23/1756/21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/10645/21, у зв'язку з припиненням повноважень судді Пінчука В.І.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями означену судову справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.
Ухвалою господарського суду міста Києва справу № 910/10645/21 прийнято до свого провадження суддею Ломакою В.С., а також, з урахуванням приписів частини 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, повторно розпочато розгляд справи по суті, у зв'язку зі зміною складу суду на цій стадії розгляду справи.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.10.2019 року між позивачем (Страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (Страхувальник) було укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2, згідно з яким Страховик взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити на умовах цього договору виплату страхового відшкодування Страхувальнику, Вигодонабувачу або третій особі, а Страхувальник зобов'язався сплатити страхову премію у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Відповідно до пункту 1.1 вищенаведеного Генерального договору його предметом є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та додатковим обладнанням - добровільне страхування транспорту (КАСКО); відшкодуванням Страхувальником шкоди, заподіяної особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі застрахованим ТЗ - добровільне страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (ДЦВ); життям, здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб - добровільне страхування від нещасного випадку (ДНВ).
07.10.2019 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" укладено додаткову угоду № 1441/19-Т/Ц2/62 до Генерального договору від 01.10.2019 року № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 щодо страхування відповідного переліку ТЗ, за якою позивач взяв на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
За умовами цієї додаткової угоди № 1441/19-Т/Ц2/62 періодом страхування є час з 00:00 годин 09.10.2019 року по 23:59 годин 08.10.2020 року.
28.01.2020 року о 09:36 год. на проспекті Металургів Кальміуського району міста Маріуполя відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12.02.2020 року в справі № 264/710/20 (провадження № 3/264/655/2020) водія автомобіля "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії ЕР № 122580459 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 000,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 100 000,00 грн.
Після настання страхової події уповноважена особа Страхувальника звернулася до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.
З урахуванням, зокрема, акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 28.01.2020 року, розрахунків страхового відшкодування, а також виставлених СТО - ТОВ "Адамант Моторс Запоріжжя" рахунків-фактур від 11.02.2021 року № Н3200012551 на суму 31 376,77 грн. та від 17.03.2021 року № Н3200013665 на суму 8 417,90 грн. на оплату відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер НОМЕР_1 , страховими актами позивача від 03.05.2021 року № 006.00907021-1 та від 01.06.2021 року № 006.00907021-2 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити Страхувальнику страхове відшкодування у загальному розмірі 39 794,67 грн.
Відповідно до платіжних доручень від 05.05.2021 року № 23556181 на суму 31 376,77 грн. та від 02.06.2021 року № 29866244 на суму 8 417,90 грн. позивач перерахував Страхувальнику грошові кошти у загальному розмірі 39 794,67 грн.. з відповідним призначенням платежу.
Листом від 19.05.2021 року № 190521-1306/р позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" із претензією про виплату страхового відшкодування на суму 31 376,77 грн. з долученням пакету документів, необхідних для розгляду цієї претензії. У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що вищенаведена претензія від 19.05.2021 року № 190521-1306/р була отримана уповноваженою особою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 26.05.2021 року.
Оскільки означене страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років з - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2018, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
Відповідно до рахунків на оплату від 11.02.2021 року № Н3200012551 на суму 31 376,77 грн. та від 17.03.2021 року № Н3200013665 на суму 8 417,90 грн., виставлених станцією технічного обслуговування - Товариством з обмеженою відповідальністю "Адамант Моторс Запоріжжя" на оплату відновлювального ремонту автомобіля "RENAULT TRAFIC", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також складених позивачем страхових актів від 03.05.2021 року № 006.00907021-1 та від 01.06.2021 року № 006.00907021-2, загальна вартість робіт по відновленню застрахованого позивачем автомобіля склала 39 794,67 грн.
Платіжними дорученнями від 05.05.2021 року № 23556181 на суму 31 376,77 грн. та від 02.06.2021 року № 29866244 на суму 8 417,90 грн. позивач перерахував Страхувальнику грошові кошти у загальному розмірі 39 794,67 грн.. з відповідним призначенням платежу.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу серії ЕР № 122580459 було передбачено франшизу у розмірі 1 000,00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (39 794,67 грн.), а також визначені полісом серії ЕР № 122580459 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (1 000,00 грн.), позивач просив стягнути з відповідача спірну суму страхового відшкодування.
За правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.
Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).
З матеріалів справи вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому позивачем транспортному засобу було завдано шкоди, відбулася 28.01.2020 року, тоді як із заявою про страхове відшкодування (претензією від 19.05.2021 року № 190521-1306/р) позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" лише 20.05.2021 року. За змістом відзиву на позовну заяву вищенаведена претензія від 19.05.2021 року № 190521-1306/р була отримана уповноваженою особою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 26.05.2021 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", оскільки вищевказана ДТП сталася 28.01.2020 року, а позивач звернувся із заявою про страхове відшкодування лише у травні 2021 року, тобто після пропуску присічного строку на звернення із заявою про страхове відшкодування, встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року в справі № 753/5293/16-ц (провадження № 14-310цс18).
При цьому, посилання позивача на наявність у нього права вибору звернення до відповідача із претензією або ж безпосередньо до суду за захистом порушених прав, не спростовують означених висновків.
Так, у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дійсно прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Проте, у будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
З огляду на викладене, суд звертає увагу позивача на те, що позов у даній справі був поданий Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" у червні 2021 року, тобто також поза межами встановленого Законом припинювального річного строку на подання заяви про страхове відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілого, який починає перебіг з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи вищевикладені обставини, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.10.2021 року.
Суддя В.С. Ломака