номер провадження справи 26/51/21
21.10.2021 Справа № 908/2246/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали господарської справи
кредитор - Приватне акціонерне товариство "Росава", код ЄДРПОУ 30253385 (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 91)
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмацька феросплавна компанія", код ЄДРПОУ 33913835 (71709, Запорізька область, м. Токмак, вул. Куйбишева, 59А)
Представники сторін - не з'явились
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.08.2021р. відкрито провадження у справі № 908/2246/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Токмацька феросплавна компанія", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. Попереднє засідання суду призначено на 30.09.2021 о 10-45.
На офіційному веб-порталі судової влади України здійснено публікацію повідомлення за № 67068 від 18.08.2021р.
Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч.1 статті Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч. 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
У передбачений Кодексом строк, до суду з грошовими вимогами до боржника заявились наступні заявники:
1/ ТОВ "Ді.Ер.Ай." на суму 44 861 860,00 грн.
2/ ТОВ "УАУ" на суму 2 299 200,00 грн.
3/ ПрАТ СП "Фінанси та кредит" на суму 2 233 500,00 грн.
4/ Компанія з обмеженою відповідальністю "Frold Project Limited" на суму 21 994 800,00 грн.
5/ ТОВ "Хімічні технології" на суму 42 635 005,75 грн.
Розпорядником майна боржника відхилені грошові вимоги наступних заявників:
1/ Грошові вимоги ТОВ «Ді.Ер.Ай» до ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» на загальну суму 44 861 860,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
2/ Грошові вимоги ТОВ «УАУ» до ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» на загальну суму 2 299 200,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
3/ Грошові вимоги ПрАТ «СП «Фінанси та кредит» до ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» на загальну суму 2 233 500,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
4/ Грошові вимоги Компанії з обмеженою відповідальністю "Frold" до ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» на загальну суму 21 994 800,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
5/ Грошові вимоги ТОВ «Хімічні технолгії» до ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» на загальну суму 42 635 005,75 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Разом з цим, розпорядник майна боржника повідомив суд про зареєстровану іпотеку за №470348, на підставі Договору про внесення змін до Договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2058ЦИК/0407 від 25.04.2007р., серія та номер: 3691, виданий 19.10.2012, видавник : ПН КМНО Рвач Ж.В. 3827; Відомості про основне зобов'язання: строк основного зобов'язання: 25.08.2017р., розмір основного зобов'язання: 470000000,00 грн., додаткові відомості про зобов'язання: Договір про відновлювальну кредитну лінію №1309м-10 від 09.02.10р., укладений між АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ВАТ «Стахановський завод технічного вуглецю»; Іпотекодержатель: ТОВ « 3В РІЕЛТІ», код ЄДРПОУ: 41449165, країна реєстрації: Україна; майновий поручитель: ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» Код за ЄДРПОУ 33913835, 71709, Запорізька обл., місто Токмак, вул. Куйбишева, будинок 59А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.09.2021 відкладено попереднє засідання на 21.10.2021р.
Зобов'язано надати суду:
- ТОВ «Ді.Ер.Ай.» - докази перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ Токмацька феросплавна компанія;
- ТОВ «УАУ» - докази перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ Токмацька феросплавна компанія;
- ПрАТ СП «Фінанси та кредит» - докази перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ Токмацька феросплавна компанія;
- Компанія з обмеженою відповідальністюProject Limited вексель, який є предметом договору купівлі-продажу векселів №Б-129/1 від 28.05.2008;
- ТОВ «Хімічні технології» - вексель, який є предметом договору купівлі-продажу векселів №Б-10-727/1 від 27.12.2010.
В попереднє засідання призначене на 21.10.2021р. представники заявників не з'явились, вимоги ухвали суду від 30.09.2021р. не виконані.
Згідно з ч.1 2 КУПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
За загальними принципами здійснення судочинства, що відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав (у тому числі з метою уникнення затягування судового процесу), у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів і доказів, оскільки несвоєчасне подання відповідних матеріалів найчастіше пояснюється не дійсно поважними причинами, а лише неналежною підготовкою сторони до розгляду справи. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15, обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено саме на кредитора.
Відтак, суд вважає за можливе розглянути кредиторські вимоги на підставі наявних матеріалів справи.
Вимоги заявлених заявників не визнаються у зв'язку з наступним:
Щодо вимог ТОВ «Ді.Ер.Ай.»
В обґрунтування грошових вимог кредитор посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу векселів №Б-09-695/1 від 15.12.2009р. та договором про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 30.05.2017р. на загальну суму 44 861 860,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Щодо договору купівлі-продажу векселів №Б-09-695/1 від 15.12.2009р.
Відповідно до п.1.1 Договору купівлі-продажу векселів №Б-09-695/1 від 15.12.2009р. продавець (ТОВ «Ді.Ер.Ай.») продав, а покупець (ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ») придбав прості векселі (далі - векселі) загальною номінальною вартістю 68 000 000,00 грн. Згідно з п.2.1. договірна вартість продажу векселів: 67 990 000,00 грн. без ПДВ. Водночас, відповідно до п.2.4 договору, продавець, зобов'язаний передати покупцю векселі, відповідно до акту прийому передачі, не пізніше 15.12.2009р. Право власності на векселі переходить від продавця до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі векселів відповідно до п.п.2.4 дійсного Договору.
Водночас заявником до заяви не надано доказів передачі покупцю векселів, що в свою чергу виключає обов'язок ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» здійснювати оплату за Договором купівлі-продажу векселів №Б-09-695/1 від 15.12.2009р.
Разом з цим, згідно з правовою позицією, яка викладена в Постанові ВС КГС від 27.10.2020 у справі №917/814/16, за змістом положень статей 4, 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", простий вексель можна використати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за винятком фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
Водночас цей Закон не визначає наслідків недійсності векселів, виданих на порушення вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", тому грошове зобов'язання за векселем не припиняється, якщо він є безтоварним. В цьому випадку підлягають переважному застосуванню над нормами національного законодавства положення статей 75, 77 Уніфікованого закону, як міжнародного договору, ратифікованого Україною.
Зобов'язання за векселем є дійсними, якщо його складено з дотриманням вимог статей 75, 77 Уніфікованого закону та статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Крім цього за змістом статей 177, 178, 194, 197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цінні папери є об'єктами цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї до іншої особи в порядку правонаступництва або іншим чином; цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) та особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
В Україні у цивільному обороті є кілька груп цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання, до яких відносяться векселі (підпункт "д" пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").
Отже, вексель, як цінний папір, що посвідчує грошове або майнове право вимоги векселедержателя до векселедавця, є належним та допустимим доказом заявлених кредитором-векселедержателем вимог у справі про банкрутство боржника-векселедавця, оскільки законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність та дійсність своїх прав за векселем, такі права вважаються наявними та дійсними, а доведення протилежного є обов'язком боржника як особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.
Отже при розгляді справ, пов'язаних з обігом простих векселів, судам належить досліджувати у судовому засіданні оригінали цих цінних паперів, зважаючи на їх правову природу та обов'язковість реквізитів; встановлення ж судами обставин ненадання кредитором оригіналу векселя, як доказу заборгованості боржника перед кредитором, є підставою для відмови у визнанні спірних вимог як таких, що не підтверджені належними доказами у справі.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 42 постанови від 01.08.2019 у справі №914/2441/15 та в пунктах 21, 22 постанови від 26.04.2018 у справі №904/5299/17 (пункти 21, 22).
Таким чином, зважаючи на усталену судову практику з розгляду вимог кредиторів, які ґрунтуються на зобов'язаннях боржника сплатити певну суму грошових коштів на підставі простого векселя, як боргового цінного паперу, обов'язком кредитора, який звертається з кредиторськими вимогами до боржника, є надання господарському суду оригіналу простого векселя, який в силу приписів статей 73, 77, 91 ГПК України є допустимим доказом дійсності грошових вимог кредитора - векселедержателя, і такий цінний папір в оригіналі залучається судом до матеріалів справи та зберігається в матеріалах справи відповідно до вимог частини 1 статті 92 ГПК України, оскільки вексель є об'єктом цивільного обороту та може бути в подальшому відчужений векселедержателем на користь третіх осіб шляхом вчинення індосаментів. (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 17.10.2019 у справі № 910/772/19. (п.7.8).
Заявником до заяви також не надано векселю, який є предметом договору купівлі-продажу векселів № Б-09-695/1 від 15.12.2009р.
Поряд з цим, заявником до заяви додано додаткові угоди до Договору купівлі-продажу векселів, згідно яких сторони змінювали порядок розрахунків, а саме відтерміновували термін оплати за основним договором. Згідно останньої угоди таким терміном є 31.12.2019 року.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з приписами п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Правовідносини сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, нормами Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а також спеціальним актом - Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) визначає перелік операцій, які можуть здійснюватися без участі торговця цінними паперами.
Отже, якщо вчинені сторонами операції не підпадають під вказаний перелік вони мають здійснюватися за обов'язковою участю торговця цінними паперами.
У даному випадку, операція здійснена сторонами (купівля-продаж цінних векселів) не належить до жодної із перелічених у ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а тому відповідно мала бути вчинена за обов'язковою участю торговця цінних паперів, як і основний договір та попередні додаткові угоди за участю ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та/або іншої особи, яка має право на здійснення брокерської діяльності.
Крім цього, Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р. також передбачено обов'язкова участь торговця цінними паперами при здійсненні діяльності з торгівлі цінними паперами.
Так, згідно ч. 4 Розділу III (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) при зміні істотних умов або розірванні договору, що має наслідком виникнення, зміну або припинення зобов'язань торговця та/або його клієнта, торговцю необхідно оформити таку зміну або розірвання додатковим договором та відобразити факт укладання додаткового договору у внутрішньому обліку.
Додаткові договори укладаються та оформляються в тому самому порядку та вигляді, що і основні договори, крім договорів, укладених на фондових біржах.
Договори, зміни або розірвання договорів, що укладаються (вчиняються) у вигляді паперового документа, засвідчуються підписами уповноважених осіб сторін і печаткою торговця та печаткою клієнта/контрагента, якщо клієнтом/контрагентом є юридична особа - резидент (для юридичних осіб - нерезидентів - за наявності печатки) (п.2 ч. 1 Розділу III Правил у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди).
З огляду на викладене, додаткова угода мала бути вчинена за участю торговця цінними паперами, тобто в тому самому порядку що і основний договір.
Проте, оскаржувана угода укладена без участі торговця цінними паперами, що в свою чергу суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи те, що укладення Додаткової угоди від 17.10.2017 за відсутності торговця цінними паперами суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р., вона є нікчемною.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно додаткової угоди від 26.12.2013 року кінцевим терміном сплати ТОВ «ТФК» за придбання векселів є 31.12.2017 року.
З урахуванням того, Ухвала Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» датована від 17.08.2021 р., таке є свідченням пропуску кредитором строків позовної давності, про застосування наслідків чого заявлено розпорядником майна.
Щодо договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 30.05.2017р.
Згідно п.3.1. Договору про надання поворотної фінансової допомоги №1 від 30.05.2017р., поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми, зазначеної в п.2.1 Договору. Положеннями п.3.2 Договору передбачено, що перерахування грошових коштів здійснюється Позикодавцем на поточний рахунок Позичальника.
Заявником до заяви не надано доказів перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника, а також не виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2021р.
Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога (ПФД) - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Таким чином Договір безвідсоткової поворотної позики за своєю правовою природою є договором позики.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма міститься у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами. (постанова ВС від 25.05.2021 р. у справі № 554/4300/16-ц).
За таких обставин, заявлені грошові вимоги ТОВ «Ді.Ер.Ай.» підлягають відхиленню в повному обсязі.
Щодо вимог ТОВ «УАУ»
В обґрунтування грошових вимог кредитор посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №01-12/17 від 15.12.2017р. на суму 2 299 200 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Згідно п.1.2. Договору безвідсоткової фінансової допомоги №01-12/17 від 15.12.2017р., фінансова допомога надається у розмірі 3 000 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника.
Заявником до заяви не надано доказів перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника, а також не виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2021р..
Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога (ПФД) - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Таким чином Договір безвідсоткової фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. (постанова ВС від 25.05.2021 р. у справі № 554/4300/16-ц)
Відтак, заявлені грошові вимоги ТОВ «УАУ» підлягають відхиленню в повному обсязі.
Щодо вимог ПрАТ СП «Фінанси та кредит».
В обґрунтування грошових вимог кредитор посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за договором про надання безвідсоткової поворотної позики №3/04-20 від 30.04.2020р. на суму 2 233 500 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Згідно п.1.2. Договору про надання безвідсоткової поворотної позики №3/04-20 від 30.04.2020р., безвідсоткова поворотна позика надається у розмірі 3 000 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника.
Положеннями п.1.3 Договору передбачено, що днем надання безвідсоткової поворотної позики вважається день зарахування суми фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника.
Заявником до заяви не надано доказів перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника, а також не виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2021р.
Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога (ПФД) - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Таким чином Договір безвідсоткової поворотної позики за своєю правовою природою є договором позики.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма міститься у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами (постанова ВС від 25.05.2021 р. у справі N 554/4300/16-ц)
Слід відзначити, що на підтвердження перерахування коштів згідно умов договору про надання поворотної фінансової допомоги №3/04-20 від 30.04.2020р. заявником надано копії платіжних доручень.
Відповідно до п. 3.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Банк у договорі з платником - фізичною особою має право передбачати можливість подання цим платником платіжного доручення в довільній формі, яке має містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.
Суд наголошує, що копії платіжних доручень, на які посилається Заявник, не містить усіх обов'язкових реквізитів передбачених законодавством для такого документа, а саме: не містить підпису платника. Тому зазначений документ не може вважатися первинним бухгалтерським документом та належним та допустимим доказом по справі.
За такого, заявлені грошові вимоги ПрАТ СП «Фінанси та кредит» підлягають відхиленню в повному обсязі.
Щодо вимог Компанія з обмеженою відповідальністюProject Limited.
В обґрунтування грошових вимог кредитор посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу векселів №Б-129/1 від 28.05.2008р. на загальну суму 21 994 800,00 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Відповідно до п.1.1 Договору купівлі-продажу векселів № Б-129/1 від 28.05.2008р. продавець (КОМПАНІЯ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Frold Limited») продає, а покупець (ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ») придбає прості векселі (далі - векселі) загальною номінальною вартістю 68 000 000,00 грн. Згідно з п.2.1. договірна вартість продажу векселів: 25 000 000,00 грн. без ПДВ.
Згідно з правовою позицією, яка викладена в Постанові ВС КГС від 27.10.2020 у справі №917/814/16, за змістом положень статей 4, 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", простий вексель можна використати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за винятком фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
Водночас цей Закон не визначає наслідків недійсності векселів, виданих на порушення вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", тому грошове зобов'язання за векселем не припиняється, якщо він є безтоварним. В цьому випадку підлягають переважному застосуванню над нормами національного законодавства положення статей 75, 77 Уніфікованого закону, як міжнародного договору, ратифікованого Україною.
Зобов'язання за векселем є дійсними, якщо його складено з дотриманням вимог статей 75, 77 Уніфікованого закону та статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Крім цього за змістом статей 177, 178, 194, 197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цінні папери є об'єктами цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї до іншої особи в порядку правонаступництва або іншим чином; цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) та особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
В Україні у цивільному обороті є кілька груп цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання, до яких відносяться векселі (підпункт "д" пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").
Отже, вексель, як цінний папір, що посвідчує грошове або майнове право вимоги векселедержателя до векселедавця, є належним та допустимим доказом заявлених кредитором-векселедержателем вимог у справі про банкрутство боржника-векселедавця, оскільки законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність та дійсність своїх прав за векселем, такі права вважаються наявними та дійсними, а доведення протилежного є обов'язком боржника як особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.
Отже при розгляді справ, пов'язаних з обігом простих векселів, судам належить досліджувати у судовому засіданні оригінали цих цінних паперів, зважаючи на їх правову природу та обов'язковість реквізитів; встановлення ж судами обставин ненадання кредитором оригіналу векселя, як доказу заборгованості боржника перед кредитором, є підставою для відмови у визнанні спірних вимог як таких, що не підтверджені належними доказами у справі.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 42 постанови від 01.08.2019 у справі №914/2441/15 та в пунктах 21, 22 постанови від 26.04.2018 у справі №904/5299/17 (пункти 21, 22).
Таким чином, зважаючи на усталену судову практику з розгляду вимог кредиторів, які ґрунтуються на зобов'язаннях боржника сплатити певну суму грошових коштів на підставі простого векселя, як боргового цінного паперу, обов'язком кредитора, який звертається з кредиторськими вимогами до боржника, є надання господарському суду оригіналу простого векселя, який в силу приписів статей 73, 77, 91 ГПК України є допустимим доказом дійсності грошових вимог кредитора - векселедержателя, і такий цінний папір в оригіналі залучається судом до матеріалів справи та зберігається в матеріалах справи відповідно до вимог частини 1 статті 92 ГПК України, оскільки вексель є об'єктом цивільного обороту та може бути в подальшому відчужений векселедержателем на користь третіх осіб шляхом вчинення індосаментів. (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 17.10.2019 у справі № 910/772/19. (п.7.8).
Заявником до заяви не надано векселю, який є предметом договору купівлі-продажу векселів №Б-129/1 від 28.05.2008р. та не виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2021р.
Водночас заявником до заяви додано додаткові угоди до Договору купівлі-продажу векселів, згідно яких сторони змінювали порядок розрахунків, а саме відтерміновували термін оплати за основним договором. Згідно останньої угоди таким терміном є 31.12.2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з приписами п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Правовідносини сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, нормами Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а також спеціальним актом - Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) визначає перелік операцій, які можуть здійснюватися без участі торговця цінними паперами.
Отже, якщо вчинені сторонами операції не підпадають під вказаний перелік вони мають здійснюватися за обов'язковою участю торговця цінними паперами.
У даному випадку, операція здійснена сторонами (купівля-продаж цінних векселів) не належить до жодної із перелічених у ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а тому відповідно мала бути вчинена за обов'язковою участю торговця цінних паперів, як і основний договір та попередні додаткові угоди за участю ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та/або іншої особи, яка має право на здійснення брокерської діяльності.
Крім цього, Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р. також передбачено обов'язкова участь торговця цінними паперами при здійсненні діяльності з торгівлі цінними паперами.
Так, згідно ч. 4 Розділу III (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) при зміні істотних умов або розірванні договору, що має наслідком виникнення, зміну або припинення зобов'язань торговця та/або його клієнта, торговцю необхідно оформити таку зміну або розірвання додатковим договором та відобразити факт укладання додаткового договору у внутрішньому обліку.
Додаткові договори укладаються та оформляються в тому самому порядку та вигляді, що і основні договори, крім договорів, укладених на фондових біржах.
Договори, зміни або розірвання договорів, що укладаються (вчиняються) у вигляді паперового документа, засвідчуються підписами уповноважених осіб сторін і печаткою торговця та печаткою клієнта/контрагента, якщо клієнтом/контрагентом є юридична особа - резидент (для юридичних осіб - нерезидентів - за наявності печатки) (п.2 ч. 1 Розділу III Правил у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди).
З огляду на викладене, додаткова угода мала бути вчинена за участю торговця цінними паперами, тобто в тому самому порядку що і основний договір.
Проте, оскаржувана угода укладена без участі торговця цінними паперами, що в свою чергу суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи те, що укладення Додаткової угоди від 21.12.2017 за відсутності торговця цінними паперами суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р., вона є нікчемною.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно додаткової угоди від 26.12.2013 року кінцевим терміном сплати ТОВ «ТФК» за придбання векселів є 31.12.2017 року.
З урахуванням того, ухвала Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» датована від 17.08.2021 р., таке є свідченням пропуску кредитором строків позовної давності, про застосування наслідків чого заявлено розпорядником майна.
За таких обставин, заявлені грошові вимоги Компанії з обмеженою відповідальністюProject Limited підлягають відхиленню в повному обсязі.
Щодо вимог ТОВ «Хімічні технології».
В обґрунтування грошових вимог кредитор посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу векселів №Б-10-727/1 від 27.12.2010р. на загальну суму 42 635 005,75 грн., судовий збір - 4540,00 грн.
Відповідно до п.1.1 Договору купівлі-продажу векселів № Б-10-727/1 від 27.12.2010р. продавець (ТОВ «Хімічні технології») продає, а покупець (ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ») придбає прості векселі (далі - векселі) загальною номінальною вартістю 154 000 000,00 грн. Згідно з п.2.1. договірна вартість продажу векселів: 146 002 600,00 грн. без ПДВ.
Згідно з правовою позицією, яка викладена в Постанові ВС КГС від 27.10.2020 у справі №917/814/16, за змістом положень статей 4, 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", простий вексель можна використати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за винятком фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.
Водночас цей Закон не визначає наслідків недійсності векселів, виданих на порушення вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", тому грошове зобов'язання за векселем не припиняється, якщо він є безтоварним. В цьому випадку підлягають переважному застосуванню над нормами національного законодавства положення статей 75, 77 Уніфікованого закону, як міжнародного договору, ратифікованого Україною.
Зобов'язання за векселем є дійсними, якщо його складено з дотриманням вимог статей 75, 77 Уніфікованого закону та статті 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні".
Крім цього за змістом статей 177, 178, 194, 197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цінні папери є об'єктами цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї до іншої особи в порядку правонаступництва або іншим чином; цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) та особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером).
В Україні у цивільному обороті є кілька груп цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання, до яких відносяться векселі (підпункт "д" пункту 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").
Отже, вексель, як цінний папір, що посвідчує грошове або майнове право вимоги векселедержателя до векселедавця, є належним та допустимим доказом заявлених кредитором-векселедержателем вимог у справі про банкрутство боржника-векселедавця, оскільки законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність та дійсність своїх прав за векселем, такі права вважаються наявними та дійсними, а доведення протилежного є обов'язком боржника як особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.
Отже при розгляді справ, пов'язаних з обігом простих векселів, судам належить досліджувати у судовому засіданні оригінали цих цінних паперів, зважаючи на їх правову природу та обов'язковість реквізитів; встановлення ж судами обставин ненадання кредитором оригіналу векселя, як доказу заборгованості боржника перед кредитором, є підставою для відмови у визнанні спірних вимог як таких, що не підтверджені належними доказами у справі.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в пункті 42 постанови від 01.08.2019 у справі №914/2441/15 та в пунктах 21, 22 постанови від 26.04.2018 у справі №904/5299/17 (пункти 21, 22).
Таким чином, зважаючи на усталену судову практику з розгляду вимог кредиторів, які ґрунтуються на зобов'язаннях боржника сплатити певну суму грошових коштів на підставі простого векселя, як боргового цінного паперу, обов'язком кредитора, який звертається з кредиторськими вимогами до боржника, є надання господарському суду оригіналу простого векселя, який в силу приписів статей 73, 77, 91 ГПК України є допустимим доказом дійсності грошових вимог кредитора - векселедержателя, і такий цінний папір в оригіналі залучається судом до матеріалів справи та зберігається в матеріалах справи відповідно до вимог частини 1 статті 92 ГПК України, оскільки вексель є об'єктом цивільного обороту та може бути в подальшому відчужений векселедержателем на користь третіх осіб шляхом вчинення індосаментів. (позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 17.10.2019 у справі № 910/772/19. (п.7.8).
Заявником до заяви не надано векселю, який є предметом договору купівлі-продажу векселів № Б-10-727/1 від 27.12.2010р. та не виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2021р.
Разом з цим, Заявником до заяви додано додаткові угоди до Договору купівлі-продажу векселів, згідно яких сторони змінювали порядок розрахунків, а саме відтерміновували термін оплати за основним договором. Згідно останньої угоди таким терміном є 31.12.2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з приписами п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Правовідносини сторін за договором купівлі-продажу цінних паперів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, нормами Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а також спеціальним актом - Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) визначає перелік операцій, які можуть здійснюватися без участі торговця цінними паперами.
Отже, якщо вчинені сторонами операції не підпадають під вказаний перелік вони мають здійснюватися за обов'язковою участю торговця цінними паперами.
У даному випадку, операція здійснена сторонами (купівля-продаж цінних векселів) не належить до жодної із перелічених у ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", а тому відповідно мала бути вчинена за обов'язковою участю торговця цінних паперів, як і основний договір та попередні додаткові угоди за участю ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та/або іншої особи, яка має право на здійснення брокерської діяльності.
Крім цього, Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р. також передбачено обов'язкова участь торговця цінними паперами при здійсненні діяльності з торгівлі цінними паперами.
Так, згідно ч. 4 Розділу III (у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди) при зміні істотних умов або розірванні договору, що має наслідком виникнення, зміну або припинення зобов'язань торговця та/або його клієнта, торговцю необхідно оформити таку зміну або розірвання додатковим договором та відобразити факт укладання додаткового договору у внутрішньому обліку.
Додаткові договори укладаються та оформляються в тому самому порядку та вигляді, що і основні договори, крім договорів, укладених на фондових біржах.
Договори, зміни або розірвання договорів, що укладаються (вчиняються) у вигляді паперового документа, засвідчуються підписами уповноважених осіб сторін і печаткою торговця та печаткою клієнта/контрагента, якщо клієнтом/контрагентом є юридична особа - резидент (для юридичних осіб - нерезидентів - за наявності печатки) (п.2 ч. 1 Розділу III Правил у редакції чинній на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди).
З огляду на викладене, додаткова угода мала бути вчинена за участю торговця цінними паперами, тобто в тому самому порядку що і основний договір.
Проте, оскаржувана угода укладена без участі торговця цінними паперами, що в свою чергу суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи те, що укладення Додаткової угоди від 26.12.2017 за відсутності торговця цінними паперами суперечить положенням ч. 9 ст.17 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Правилам (умовам) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами", затверджених Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1449 від 12.12.2006р., вона є нікчемною.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно додаткової угоди від 12.12.2014 року кінцевим терміном сплати ТОВ «ТФК» за придбання векселів є 31.12.2017 року.
З урахуванням того, ухвала Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ТОКМАЦЬКА ФЕРОСПЛАВНА КОМПАНІЯ» датована від 17.08.2021 р., таке є свідченням пропуску кредитором строків позовної давності, про застосування наслідків чого заявлено розпорядником майна.
За такого, заявлені грошові вимоги ТОВ «Хімічні технології» підлягають відхиленню в повному обсязі.
Дослідивши матеріали та обставини справи, суд вважає за необхідне відхилити грошові вимоги наступних заявників:
1/ ТОВ «Ді.Ер.Ай.» на суму 44 861 860,00 грн.
2/ ТОВ «УАУ» на суму 2 299 200,00 грн.
3/ ПрАТ СП «Фінанси та кредит» на суму 2 233 500,00 грн.
4/ Компанія з обмеженою відповідальністюProject Limited на суму 21 994 800,00 грн.
5/ ТОВ «Хімічні технології» на суму 42 635 005,75 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 45, 46, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 12, 202, 216, 234 ГПК України, суд
Віднести кредиторські вимоги ініціюючого кредитора - ПрАТ «Росава» у розмірі 85 982 563,07 грн основного боргу до четвертої черги задоволення та 22 700,00 грн судового збору з першою чергою задоволення.
Грошові вимоги ТОВ «Ді.Ер.Ай.» у розмірі 44 861 860,00 грн - відхилити
Грошові вимоги ТОВ «УАУ» у розмірі 2 299 200,00 грн. - відхилити.
Грошові вимоги ПрАТ СП «Фінанси та кредит» у розмірі 2 233 500,00 грн. - відхилити.
Грошові вимоги Компанія з обмеженою відповідальністю Frold Project Limited у розмірі 21 994 800,00 грн. - відхилити.
Грошові вимоги ТОВ «Хімічні технології» у розмірі 42 635 005,75 грн. - відхилити.
Зобов'язати розпорядника майна арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. відповідно до ч.8ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства внести окремо до реєстру відомості про майно боржника,яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Зобов'язати розпорядника майна арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. відповідно до ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кредиторів, розміри їх вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Реєстр, складений у відповідності до положень чинного наказу Міністерства юстиції України від 17.08.2020 № 2778/5, надати суду.
Зобов'язати розпорядника майна боржника провести збори кредиторів відповідно до статті 48 Кодексу України з процедур банкрутства.
Дата проведення зборів кредиторів та комітету - до 08.11.2021 р.
Підсумкове засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, призначити на 23.11.2021 о 12-45.
Засідання суду відбудеться в приміщенні Господарського суду Запорізької області за адресою: 69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4.
Копію ухвали надасліти сторонам у справі, заявникам.
Ухвала набирає законної сили з дня її винесення - 21.10.2021р. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст. ст. 256-259 ГПК України, шляхом подання наразі апеляційної скарги через Господарський суд Запорізької області.
Повний текст ухвали складено та підписано-29.10.21.
Суддя О.О. Юлдашев