пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
19 жовтня 2021 року Справа № 903/638/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “А- Бетон Україна”
до відповідача: Дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”
про стягнення 274712,96 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “ А-Бетон Україна” звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” про стягнення 274712,96 грн, з них основний борг в сумі 239091,61 грн, штраф в сумі 9231,83 грн, пеня в сумі 13694,98 грн, 3% річних в сумі 2979,97 грн, інфляційні втрати в сумі 9714,57 грн.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу позивач вказує, що дана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 230919/1-КП від 23.09.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку.
Ухвалою суду від 12.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.09.2021, запропоновано відповідачу надати суду відзив, позивачу - відповідь на відзив.
27.08.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву № 988 від 26.08.2021 в якому вказує, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнає повністю, що стосується вимог в частині стягнення фінансових санкцій, то дані є безпідставними, оскільки умовами договору купівлі-продажу (поставки) № 230919/1-КП від 23.09.2019 (п.п.7.3.7-7.3.13) відповідальність покупця не може перевищувати 1 % від загальної вартості порушених зобов'язань. Враховуючи дані норми відповідач визнає фінансові санкції на суму 2390,92 грн. Також зазначає, що п. 7.3.12 договору поставки нарахування будь-яких сум щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов'язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.
06.09.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав відповідь на відзив в якому не погоджується з доводами наведеними відповідачем у відзиві, оскільки п. 6.5 договору про реструктуризацію заборгованості № 090420/1 від 09.04.2020 сторони узгодили, що в разі порушення покупцем умов цього договору постачальник за захистом своїх порушених прав звертається до суду із застосуванням до покупця санкцій передбачених даним договором та нормами діючого законодавства України.
В судовому засіданні 08.09.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.09.2021. Оголошено перерву в судовому засіданні до 29.09.2021.
В судовому засіданні 29.09.2021 оголошено перерву до 19.10.2021.
18.10.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву про відкладення розгляду справи по суті у зв'язку з неможливістю з'явитись в дане судове засідання.
Судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті як необґрунтоване.
Згідно акту від 19.10.2021 складеного судом, було виявлено несправність системи відеоконференц зв'язку.
У відповідності до п.3 ч.2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи
Проте відповідно до положень п.3 ч.2 ст. 202 ГПК України виникнення технічних проблем не перешкоджає проведенню судового засідання без участі представників сторін.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
23.09.2029 між ТзОВ “А-Бетон Україна” (постачальник) та ДП “Волинський облавтодор ” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” (покупець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 230919/1-КП (далі - договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити щебеневу продукцію в асортименті (товар) (а.с.10-15).
Відповідно до пункту 1.2 договору поставки кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього договору становить щебінь фр.5х10 - 1200 т; відсів - 800 т. Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього договору. 1.4 договору кількість товару, що поставляється, визначається у видаткових накладних до договору. Загальна кількість товару, що поставлена покупцю за договором, визначається сукупною кількістю всіх партій товару згідно видаткових накладних до договору.
Згідно із п. 3.1 договору поставки ціна договору становить 869000,00 грн, в тому числі ПДВ - 144833,33 грн, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару. Ціна за 1 т товару становить: фр. 5х10 - 497,50 грн, відсів - 340,00 грн.
Пунктом 3.2. договору поставки передбачено, що загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії договору.
Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору поставки передбачено, що оплата товару здійснюється на підставі рахунку постачальника, який приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничій підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом документів (у тому числі електронних) постачальник зобов'язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (втрати).
Пунктом 4.3. Договору поставки передбачено, що покупець зобов'язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 30-60 календарних днів з моменту отримання документів, передбачених п. 4.1. та п. 4.2. договору.
Згідно з п.5.1. Договору поставки визначено, що постачальник здійснює поставку Товару на умовах DDP (склад покупця, транспортні витрати за рахунок Постачальника). Покупець надає постачальнику усну чи письмову заявку, де зазначається найменування товару, його кількість, найменування структурного підрозділу, до складу якого постачається товар, адреса місця постачання, перелік матеріально-відповідальних осіб, уповноважених покупцем одержати товар.
Відповідно до п.п. 5.4., 5.5. Договору поставки приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання уповноваженими особами сторін видаткових накладних. Датою передачі товару вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами. Обов'язок з поставки товару є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2. договору.
Пунктом 5.7. Договору поставки передбачено, що здавання-приймання товару провадиться уповноваженими представниками покупця і постачальника.
На виконання умов договору поставки постачальник поставив та передав у власність, а покупець прийняв товар загальною вартістю 574091,61 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними представниками сторін (а.с.16-51).
Відповідач не виконав належним чином умови договору поставки в частині оплати повної вартості товару в обумовлені строки, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 489091,61 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 09.04.2020 підписаного та скріпленого печатками сторін без будь яких зауважень (а.с.56).
09.04.2020 між соронами укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 090420/1 згідно договору купівлі-продажу (поставки) товарів з доставкою № 230919/1-КП від 23.09.2019 (далі - договір № 090420/1), яким сторони засвідчили факт належного та в повному обсязі виконання обов'язків постачальником перед покупцем за договором поставки та порушення умов договору поставки покупцем в частині виконання обов'язку щодо повної оплати за поставлений товар.
Пунктами 1.1, 1.2 договору № 090420/1 сторони домовились про розстрочку заборгованості в сумі 489091,61 грн щомісячними рівними платежами згідно графіку.
Відповідач після підписання договору № 090420/1 сплатив позивачу 250000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.57-66). Однак дані проплати були здійснені з порушенням графіку та розмірів чергових щомісячних платежів, у зв'язку з чим позивачем на підставі п.4.1 договору № 090420/1 нараховано штраф в сумі 9231,83 грн, пеню в сумі 13694,98 грн, 3% річних в сумі 2979,97 грн, інфляційні втрати в сумі 9714,57 грн, які він просить стягнути з відповідача.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, недотримання відповідачем умов договору поставки та неможливість оплати поставленого товару призвели до виникнення в нього заборгованості, внаслідок чого сторони в подальшому уклали договір про реструктуризацію такої заборгованості від 09.04.2020.
В договорі про реструктуризацію сторони встановили і відповідач визнав, що станом на 09.04.2020 у нього виникла заборгованість за отриманий товар згідно з договором поставки №230919/1-КП від 23.09.2019 на суму 489091,61 грн, яка залишилась непогашеною на день укладення договору про реструктуризацію (09.04.2020), проте подальшому частково погашалася.
Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 239091,61 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу та пені суд зазначає таке.
Як випливає з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, відповідач порушив графік та розмір внесення чергових щомісячних платежів визначених п. 2.1 договору № 090420/1.
В силу ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).
Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов'язання, яке допустив боржник, по-друге встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.
В п. 4.1.1 договору № 090420/1 сторони погодили, що за порушення графіку та розмірів внесення чергових щомісячних платежів до покупця застосовуються наступні санкції: за прострочення кожного чергового платежу нараховується штраф в розмірі 2 % від суми несплаченого чергового платежу та пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на відповідну дату, яка нараховується на суму несплаченого чергового платежу до дати повної сплати чергового платежу включаючи суму нарахованої пені.
Згідно з п. 6.5 договору № 090420/1 в разі порушення покупцем умов цього договору постачальник за захистом своїх порушених прав звертається до суду із застосуванням до покупця санкцій передбачених даним договором та нормами діючого законодавства України.
Позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 13694,98 грн, нараховану за період з 12.03.2021 по 05.08.2021 на суму простроченої заборгованості.
Контррозрахунку нарахування пені відповідачем не подано.
На підставі п. 4.1.1 договору № 090420/1 позивачем нараховано штраф в розмірі 9231,83 грн за період з 01.05.2020 по 01.06.2021, однак останній є арифметично неправильним, проте судом здійснено перерахунок, відповідно до якого сума штрафу за порушення умов договору № 090420/1, яка підлягає стягненню з відповідача становить 8381,83 (11х700+681,83) грн, а отже у стягненні з відповідача штрафу в розмірі 850,00 грн слід відмовити, оскільки останній безпідставно нарахований.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).
Невиконання відповідачем зобов'язання з оплати грошових коштів в сумі 239091,61 грн основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляційних процесів в сумі 9714,57 грн та 3% річних в сумі 2979,97 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими, а тому суд задовольняє їх.
Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Враховуючи імперативний характер норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначення в договорі іншого способу нарахування, за яким обмежується період нарахування, слід вважати нікчемним.
Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Ця правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-52цс13.
Тому, заперечення відповідача щодо обмеження періоду нарахування інфляційних втрат, 3% річних, відповідно до п. 7.3.12. договору поставки, судом до уваги не беруться через їх нікчемність.
Згідно ч.3 ст. 614 ЦК України правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Також судом відхиляються заперечення відповідача посилання на п.7.3.13 договору поставки, а саме щодо обмеження відповідальності 1% від загальної вартості порушення зобов'язань покупця через його нікчемність на підставі ч.3 ст. ст. 614 ЦК України.
Крім того, сторонами у п.6.5 договору № 090420/1 відобразили волю сторін, що в разі порушення покупцем умов цього договору постачальник за захистом своїх порушених прав звертається до суду із застосуванням до покупця санкцій передбачених даним договором та нормами діючого законодавства України.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 273862,96 грн, з них 239091,61 грн заборгованості за поставлений товар, 8381,83 грн штрафу, 13694,98 грн пені, 2979,97 грн 3 % річних, 9714,57 грн інфляційних втрат, в решті позову в частині стягнення штрафу в сумі 850,00 грн відмовити через безпідставність.
Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в іншій частині залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (вул. Ковельська,41, м.Луцьк, Волинська область, 43016, код ЄДРПОУ 32035139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “А- Бетон Україна” (вул.Присадибна,9Б, с.Велика Омеляна, Рівненський район, Рівненська область, 35360, код ЄДРПОУ 42571539) 273862,96 грн (двісті сімдесят три тисячі вісімсот шістдесят дві гривні 96 коп.), з них 239091,61 грн заборгованості за поставлений товар, 8381,83 грн штрафу, 13694,98 грн пені, 2979,97 грн 3 % річних, 9714,57 грн інфляційних втрат та 4253,66 грн (чотири тисячі двісті п'ятдесят три гривні 66 коп.) судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
29.10.2021.
Суддя А. С. Вороняк