ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 жовтня 2021 року Справа № 902/320/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Чоловський ОМ. - адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок"
на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 06.09.21р. суддею Міліціановим Романом Валерійовичем о 14:55 год. у м.Вінниці, повний текст складено 16.09.21р.
у справі № 902/320/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок"
про стягнення 266 659,26грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.201р. у справі №902/320/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" про стягнення 266 659,26грн. задоволено частково.
Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" за порушення строків виконання грошових зобов'язань за договором поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. 10 891,70грн. - пені, 17 213,51грн. - 48% річних, 47 053,97грн. - штрафу та 2 690,73грн. - судових витрат зі сплати судового збору.
Відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" в частині вимог про стягнення 51 307,99грн. - курсової різниці, 6 564,22грн. - інфляційних втрат, 2831,70грн - пені, 32 049,58грн. - 48% річних, 98 746,59грн. штрафу.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 309,16грн. - залишено за позивачем.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" в дохід Державного Бюджету України 0,01грн. судового збору за подачу позову у справі №902/320/21.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довжок" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також, просить стягнути з позивача суму судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- вказує на те, що спірний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Як вбачається з Акту звірки взаєморозрахунків СТОВ "Довжок" з ТОВ "Агрозахист Донбас" з 01.01.2018р. по 06.06.2020р., що СТОВ "Довжок" було виконано зобов'язання відповідно до укладеного договору поставки №20201л/22 від 30.01.2020р., що підтверджується підписами директорів з кожної сторони та відбитками печатки. Тому жодних підстав, щодо нарахування будь яких відсотків, пені чи штрафів у позивача підстави відсутні;
- стверджує, опираючись на положення законодавства та реальні обставини справи, про відсутність спірної ситуації власне через відсутність заборгованості скаржника по сплаті вартості товару на користь постачальника за договором (ТОВ "Агрозахист Донбас") на час розгляду справи судом першої інстанції;
- зауважує, що однією з вимог позовної заяви позивачем було визначено до стягнення несплачену курсову різницю. Вважає, що коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018р. у справі № 750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18);
- додає, що позивач ТОВ "Агрозахист Донбас", в свою чергу сам визначив заборгованість у валюті гривні України, подав позовну заяву з вимогою стягнення суми грошових коштів в гривні, а тому не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і хоче прийняти його виконання. Вважає, що при вирішенні питання про стягнення з скаржника суми інфляційних втрат слід враховувати правову природу даного поняття;
- також, звертає увагу суду на те, що в самому додатку до договору (№ 1 від 30.01.2020р., №2 від 31.01.2020р., №3 від 18.02.2020р., №4 від 27.08.2020р., №5 від 08.10.2020р., враховано курс МВР України долару та євро на момент підписання додатку;
- покликається на те, що у даному випадку, хоч і не прямо, а через формулу, установлюється той же еквівалент в іноземній валюті (доказом є додатки до договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р.), а також видаткова накладна, котра є завершальним документом до договору поставки, та містить кінцеву ціну (ціну на момент поставки товару з урахуванням коливань курсу іноземної валюти);
- скаржник вважає, що іноземна валюта індексації не підлягає. Тому вимоги про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони зазначили грошовий еквівалент у доларах США, не визнано законними й обґрунтованими. Подібна позиція ВГСУ будується на основі висновків ВСУ. До прикладу, у постанові від 01.03.2017р. у справі №761/1617/15-ц (суд дійшов висновку про те, що індексуватися може тільки національна валюта, але ніяк не іноземна).
- також вважає, що 48% річних визначених та обрахованих позивачем не підлягають стягненню з відповідача СТОВ "Довжок" наряду з іншими грошовими коштами, розрахованими в якості штрафних санкції. Вказує, що у договорі поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. вбачається п.3.3, де було закладено гарантію для позивача ТОВ "Агрозахист Донбас" котра повністю убезпечує його, як постачальника, від можливих змін вартості товару чи його знецінення. В даному пункті вказується наступне: "Всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з урахуванням п.3.2 договору", тобто вартість вираховується безпосередньо на момент поставки шляхом урахування курсу іноземної валюти. Однією з істотних умов договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. є оплата за поставлений товар. Безпосередньо в розділі 3, п.3.1 вищевказаного договору зазначається, що: "Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору";
- вказує, що позивачем ТОВ "Агрозахист Донбас", в якості доказу до матеріалів позовної заяви на підтвердження позовних вимог було додано додатки до договору поставки;
- просить суд зауважити наступне - в жодному із наявних додатків не передбачено застосування штрафів, пені, % річних та інших видів стягнення. Окрім того кінцевий розрахунок відповідно до законодавства України здійснюється за такою специфікацією як видаткова накладна, котра в свою чергу є документом по завершувальним документом. Проте у видатковій накладній не міститься жодного посилання на порядок розрахунку та строки в які даний розрахунок має бути здійснено;
- зазначає, що в даному випадку позивачем ТОВ "Агрозахист Донбас", до суду першої інстанції власноруч, в якості додатків до позовної заяви було долучено Акт звіряння взаєморозрахунків. А отже, наступне означає, що до моменту подання позовної заяви, останній не мав жодних претензій фінансового характеру по відношенню до скаржника СТОВ "Довжок". Тобто Акт звірки взаємних розрахунків не може слугувати в якості доказу на підкріплення правової позиції позивача ТОВ "Агрозахист Донбас". Крім того, не може слугувати доказом та підставою до застосування штрафних санкцій, стягнення грошових коштів зі скаржника СТОВ "Довжок". Також, вважає, що вказаний документ позбавляє позивача права вимоги сплати штрафних санкцій заявлених ним в позовній заяві. Оскільки Акт звіряння взаємних розрахунків підписаний, а отже фактично підтверджує відсутність претензій щодо виконання відповідачем обов'язків за договором поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р.;
- просить суд прийняти до уваги той факт, що до моменту звернення з позовною заявою до суду, позивач не звертався до скаржника із вимогами фінансового характеру та не направляв на його адресу жодних претензій стосовно несплати або часткового невиконання фінансових зобов'язань. Просить звернути увагу і на вищевикладений факт, встановлений судом першої інстанції - Господарським судом Вінницької області, що на момент подання позовної заяви, грошові зобов'язання за поставлений товар скаржником були виконані в повному обсязі.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.2021р. у справі №902/320/21 та призначено справу №902/320/21 до розгляду на 26.10.2021р. об 15:00год..
25.10.2021р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/320/21. В даному клопотанні просить забезпечити представнику Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" - адвокату Чоловському Олександру Миколайовичу можливість проведення судового засідання по справі №902/320/21, призначеного 26.10.2021р. об 15:00год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon".
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021р. задоволено клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/320/21 поза приміщенням суду та забезпечено представнику Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" - адвокату Чоловському Олександру Миколайовичу участь в судовому засіданні у справі №902/320/21, призначеному на 26.10.2021р. об 15:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".
Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання 26.10.2021р. не з'явився, своїх повноважних представників не направив.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності позивача.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.201р. у справі №902/320/21 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 30.01.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" (покупець) укладено договір поставки №2020Іл/22 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором (а.с.14-16, т.1).
За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід'ємною частиною цього договору. (п.2.1 договору)
Ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро. (п.2.2 договору)
Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п.2.1, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціпи товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару) (п.2.3 договору).
Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару (п.2.4 договору).
У відповідності до п.3.1 договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.
В тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківського валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = С =А1:А2*В, де С - сума належна до оплати; В - ціна товару на момент підписання Додатку; А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів; А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо Долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту. (п.3.2 договору)
Всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п.3.2 договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків” покладається на покупця (п.3.3 договору).
При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов'язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору. (п.3.4 договору)
Товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладення інших письмових угод - додатків), має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною (п.3.5 договору).
Сторони даним погоджуються, що у випадку виникнення простроченої заборгованості покупця перед постачальником за поставлені товари, постачальник може самостійно зараховувати отримані від покупця кошти по оплаті інших товарів по цьому договору, в тому числі отримані як передоплата по іншим товарам, в рахунок заборгованості по раніше несплаченим рахункам-фактурам (п.3.7 договору).
Згідно п.4.1 договору строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору.
Поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору (п.6.1 договору).
Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отриманні від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (п.6.2 договору).
Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника (п.6.3 договору).
Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.6.4 договору).
У відповідності до п.11.2 договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
Крім того, до договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. між сторонами підписано ряд додатків, а саме:
- додаток №1 від 30.01.2020р., за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 415 368,97 грн разом з ПДВ, що еквівалентно 16 891,78 дол.США (п. 1 Додатку).
Відповідно до п.2 додатку загальну ціна товару складає 415 368,97грн..
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 20% від вартості товару до 07.02.2020р.. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2020р..
Транспортування товару здійснюється автомобільним транспортом покупця (п.5 додатку).
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 19.03.2020р. (п.6 додатку) (а.с.17, т.1).
- Додаток №2 від 31.01.2020р., за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 264 384,00грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 9 957,48 Євро (п.1 додатку).
Відповідно до п.2 додатку загальну ціна товару складає 264 384,00грн..
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100% від вартості товару до 31.03.2020р.. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 31.03.2020р..
Транспортування товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника (п.5 додатку).
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 31.03.2020р. (п.6 додатку) (а.с.18, т.1).
- Додаток №3 від 18.02.2020р., за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 142 595,90грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 5 385,61 Євро (п.1 додатку).
Відповідно до п.2 додатку загальну ціна товару складає 142 595,90грн..
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 10% від вартості товару до 24.02.2020р.. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 15.10.2020р..
Транспортування товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника (п.5 додатку).
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 15.03.2020р. (п.6 додатку) (а.с.19, т.1).
- Додаток № 4 від 27.08.2020р., за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 87 231,12грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 2 686,00 Євро (п.1 додатку).
Згідно п.2 додатку загальну ціна товару складає 87 231,12грн..
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100 % від вартості товару до 14.09.2020р.. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 14.09.2020р..
Транспортування товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника (п.5 додатку).
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 02.09.2020р. (п.6 додатку) (а.с.20, т.1).
- Додаток № 5 від 08.10.2020р., за умовами якого сторонами погоджено товар в асортименті, кількості, ціні та вартості який повинен бути поставлено на загальну суму 25 467,61грн. разом з ПДВ, що еквівалентно 899,28 дол.США (п.1 додатку).
Відповідно до п.2 додатку загальну ціна товару складає 25 467,61грн..
Оплата за п.3 додатку здійснюється у наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100 % від вартості товару до 13.10.2020р.. Остаточний розрахунок за отриманий товар покупець зобов'язується здійснити до 13.10.2020р..
Транспортування товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника (п.5 додатку).
Склад передачі товару знаходиться за адресою: вул.Молодіжна, буд.23, с.Савинці, Тростянецький район, Вінницька область, 24335. Товар повинен бути доставлений до 13.10.2020р. (п.6 додатку) (а.с.21, т.1).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" зазначає, що за умовами договору поставки 2020Іл/22 від 30.01.2020р. загальна сума обороту станом на момент подання позовної заяви становить 776 918,02грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та довіреностями (а.с.22-33, т.1).
Остаточний розрахунок за придбаний товар відповідач мав здійснити до 15.10.2020р..
Станом на 15.10.2020р. залишок не сплаченої суми заборгованості становив 302 501,91грн..
За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" про стягнення 266 659,26грн. заборгованості.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" посилається на укладення 30.01.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" (покупець) договору поставки №2020Іл/22.
У зв'язку з неналежним виконанням Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" умов договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. в частині прострочення сплати залишкової вартості поставленого товару та відмови від сплати курсової різниці.
Враховуючи викладене позивачем нараховано відповідачу 51 307,99грн. курсової різниці, 49 263,09грн. - 48% річних, 13 723,40грн. - пені, 145 800,56грн. - штрафу, 6 564,22грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.04.2021р. відкрито провадження у справі №902/320/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).
05.05.2021р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 26.04.2021р.), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю та зазначає, що позивач сам визначив заборгованість у валюті гривні України, подав позовну заяву з вимогою стягнення суми грошових коштів в гривні, а тому не має права на стягнення курсової різниці, оскільки курсова різниця закладається в вартість товару і компенсується, якщо в договорі поставки передбачена прив'язка через формули до іноземної валюти.
Крім того, відповідач вказує, що іноземна валюта індексації не підлягає, а тому вимоги про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, є незаконними та необґрунтованими.
Також, в розділі 3 "Умови оплати", а саме п.п.3.3, 3.4 передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за додатком до договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків. При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.
У матеріалах справи наявний Акт звіряння взаєморозрахунків, а отже підстави для застосування та стягнення штрафних санкцій відсутні.
Водночас, у відзиві відповідач посилається на прямий причинно-наслідковий зв'язок між введенням карантинних заходів на території України, котрий виражається в неможливості здійснювати відповідачем продажу вирощених зернових культур через простій транспорту (транспортного сполучення, за допомогою якого здійснювалась доставка зернових до кінцевої точки збуту за звичайних умов життєдіяльності та господарювання), та неможливість здійснення доставки та покупки зернових кінцевим споживачем, що в свою чергу завдало удару по фінансовій стабільності СТОВ "Довжок". Тому, як наслідок відповідач частково не зміг виконати частину фінансових зобов'язань вчасно.
Враховуючи наведенні вище обставини відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (а.с.60-68, т.1).
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.05.2021р. здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 03.06.2021р..
24.05.2021р. до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.канц. №01-34/4662/21 від 24.05.2021р/). В якості додатків до відповіді додано ряд додаткових документів.
Зокрема, у відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача вказуючи на те, що у відповідності до п.3.2 договору поставки №2020Шл/22 від 30.01.2020р. сторони домовились, що у випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1:А2*В, де С - сума належної оплати; В- ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2- (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати.
Згідно п.3.3 договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п.3.2 договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного договору, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця.
Таким чином, відповідач повинен був сплатити суму заборгованості 15.10.2020р. з урахуванням курсової різниці, однак відповідач прострочив виконання заборгованості за договором та відмовився сплачувати курсову різницю за договором.
Як зазначає позивач, відповідачем не було дотримано умов сплати за договором поставки, таким чином недоотримавши курсову різницю у визначеним сторонами термін (15.10.2020р.), позивач, окрім заборгованості відповідача за курсову різницю поніс інфляційні втрати за несплачену курсову різницю.
Стосовно впливу карантину, як форс-мажорної обставини позивач зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. "211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не передбачала заборон та перешкод у здійсненні сільськогосподарської діяльності. Відповідач посилається на загальновизнані обставини, які ускладнили життя громадян, але не довів яким саме чином введення карантину вплинуло на здійснення ним господарського діяльності, зокрема не навів одного факту на підтвердження цих обставин. Також, відповідач сам зазначає у відзиві, що фінансові зобов'язання виконувалися ним до певного періоду та не виконались вчасно і у повному обсязі (а.с.84-86, т.1).
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.06.2021р. повідомлено учасників судового процесу про дату наступного судового засідання 20.07.2021р..
20.07.2021р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшла заява (вх.канц. №01-34/6506/21 від 20.07.2021р.) про долучення до матеріалів справи Акту звірки взаємних розрахунків станом на 06.11.2020р..
В судовому засіданні 20.07.2021р. Господарським судом Вінницької області постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено заяву представника відповідача (вх. канц.№01.34/6506/21 від 20.07.2021р.) та долучено зазначені документи до матеріалів справи.
Надалі, за результатами проведеного судового засідання 20.07.2021р. Господарським судом Вінницької області оголошено перерву до 27.07.2021р., про що постановлено відповідну протокольну ухвалу. Про дату наступного судового засідання сторін повідомлено під розпис.
27.07.2021р.до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.канц.№01-34/6704/21 від 27.07.2021р.). Дані пояснення сформовано заявником в системі "Електронний суд".
В судовому засіданні 27.07.2021р. Господарським судом Вінницької області постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи №902/320/21 до судового розгляду по суті на 02.09.2021р., яку занесено до протоколу судового засідання.
02.09.2021р. відповідачем до Господарського суду Вінницької області подано заяву (б/н від 02.09.2021р.), в якій останній просить суд проводити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок". Крім того, у заяві зазначає, що заперечує проти позову та просить суд зменшити відсотки річних з 48% річних до 3% річних та зменшити розмір штрафних санкцій зважаючи на невеликий термін прострочення.
02.09.2021р. до Господарського суду Вінницької області позивачем подано заяву (вх.канц. №01-34/7822/21 від 02.09.2021 року), в якій останній просить суд проводити розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас".
В судовому засіданні 02.09.2021р. Господарським судом Вінницької області оголошено перерву до 06.09.2021р..
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.09.201р. у справі №902/320/21 позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. У відповідності до положень ч.1 ст.692 цього ж кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
У відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За приписами ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193ГК України).
Згідно ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
В силу ч.1 ст.75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Довжок" (покупець) укладено договір поставки №2020Іл/22 (договір), згідно п. 1.1. якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Водночас, як встановлено судом, що за умовами договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. загальна сума обороту станом на момент подання позовної заяви становить 776918,02грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними та довіреностями.
Також, судом встановлено виконання зі сторони позивача зобов'язання з поставки товару на користь СТОВ "Довжок".
Остаточний розрахунок за придбаний товар відповідач мав здійснити до 15.10.2020р..
Станом на 15.10.2020р. залишок не сплаченої суми заборгованості становив 302501,91грн..
На підтвердження обставин здійснення розрахунків зі сторони відповідача підтверджено банківськими писками.
Крім того судом встановлено, що обставин щодо обсягу поставленого товару, строків оплати його вартості, періодів прострочення виконання грошових зобов'язань, правильності розрахунку ціни позову не заперечувалось відповідачем.
Отже, суд вважає доведеними фактичні обставини справи, які викладені позивачем у позовній заяви. з урахуванням змісту відзиву та вимоги ч. 1 ст. 75 ГПК України.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся до суду, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51 307,99грн. курсової різниці, нарахованих за прострочення її сплати 2 884,34грн. інфляційних втрат, 2 831,70грн. пені, 11 186,22грн. - 48% річних, 15 392,39грн. штрафу (а.с.6,7, т.1).
Отже, предметом спірних правовідносин є встановлення правових підстав для нарахування та стягнення курсової різниці, нарахованих на неї пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат, а також - на суми основної заборгованості, які існували протягом окремих періодів прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, п.3.2 договору поставки №2020Іл/22 від 30.01.2020р. сторони дійшли згоди, що у тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу : С =А1:А2*В, де С - сума належної оплати; В-ціна товару на момент підписання додатку, А1- (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2- (курс МВР дол.США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.
Згідно п.3.3 договору, всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з урахуванням п.3.2 договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п.3.2 даного договору, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків" ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця.
У відповідності до п.3.4 договору, при відсутності підписаного сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків, зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору.
У матеріалах справи міститься копія Акту звірки розрахунків за період 2020 року, який підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" Генеральним директором Зубрицьким О.Т., згідно якого підтверджено відсутність заборгованості щодо оплати товару на суму 776 918,02грн. (а.с.74, т.1).
Крім того, як встановлено судом, що 20.07.2021р. відповідачем надано суду копію Акту звірки розрахунків за період з 01.01.2018р. по 06.11.2020 рр. (оригінал оглянуто у судовому засіданні Місцевого господарського суду), який підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" Максимішиним В.О., згідно якого обороти становлять 941018,46грн., станом на 06.11.2020р. заборгованість відсутня (вх.№01-34/6506/21).
Саме на зазначений Акт, як підставу звільнення від оплати курсової різниці та нарахованих штрафних санкцій, посилався представник відповідача з огляду на положення п. 3.4. Договору.
Також. 27.07.2021р. позивачем надано суду пояснення щодо додаткових доказів зі сторони відповідача (вх.№01-34/6704/21), у яких зазначено, що Акт звірки не може вважати доказом підтверджуючим господарські операції за відсутності первинних документів. Також, згідно довіреності та посадової інструкції Максимішин В.О. не мав повноважень на підписання Акту звіряння розрахунків.
З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що оцінюючи надані сторонами докази у сукупності та висловлені позиції, слід виходить з того, що відповідачем заперечуються підстави для стягнення курсової різниці, штрафних санкцій та заходів цивільної відповідальності, з огляду на підписання Акту звірки розрахунків, при цьому не заперечуються обставини відносно наявності прострочення з оплати вартості поставленого позивачем товару у розмірі 132 192,00грн. протягом періоду з 01.04.2020р. по 14.09.2020р.; 302 501,91грн. протягом періоду з 15.10.2020р. по 06.11.2020рр..
Згідно ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, стягнення курсової різниці має правове підґрунтя у законодавстві України.
Судом встановлено, що п.п.3.2, 3.3 договору передбачено підстави та порядок нарахування курсової різниці при визначенні належної до сплати суми за поставлений товар.
Водночас, п.11.4 договору встановлено можливість внесення змін та доповнень до договору поставки у письмовій формі, шляхом підписання таких змін уповноваженими представниками сторін.
Як свідчать матеріали справи, сторонами погоджувались особливі умови поставки товару шляхом підписання додатків до договору поставки №2020Шл/22 від 30.01.2020р. (а.с.17-21, т.1).
Таким чином. суд виходить з того, що сторонами, в тому числі позивачем, добровільного включено до додатків до договору, які є його невід'ємною частиною наступні положення, зокрема: постачальник зазначає, що ціни за цим договором не є остаточними. Постачальник залишає за собою право в односторонньому порядку змінити зазначені у додатку ціни, шляхом виписування нових рахунків на оплату.
Також, сторонами у даному випадку погоджено порядок зміни ціни та оплати залежно від підвищення або зменшення курсу долару США/ЄВРО на міжбанківському валютному ринку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням таких умов додатків до договору, застосування курсової різниці не має автоматичного характеру, а здійснюється виключно на підставі волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальника).
Водночас, таке право хоча і надано реалізовувати в односторонньому порядку, однак обумовлено певною умовою: шляхом виписування нових рахунків на оплату.
Оформлення даних документів є правовою підставою для перерахування курсової різниці відповідачем.
Згідно ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Таким чином, з правової точки зору, виставлення рахунку на оплату підтверджує волевиявлення позивача на зміну в односторонньому порядку ціни товару шляхом включення до неї сум курсової різниці.
Крім того, така дія, в розумінні ст.202 ЦК України, є одностороннім правочином, яка за домовленістю сторін створює для відповідача зобов'язання зі сплати курсової різниці, розрахованої за обумовленою сторонами формулою.
Слід зазначити, що на позивача покладено обов'язок доведення самого факту вчинення відповідного одностороннього правочину. В свою чергу, відносно вчинення таких дій повинен бути обізнаний відповідач.
Однак, як встановлено судом, всупереч вимог укладеного договору та додатків до нього позивачем не доведення вчинення описаного правочину, а саме використання свого права на зміну ціни в одностороннього порядку та доведення до відома відповідача змісту прийнятого рішення.
При цьому, матеріали справи не містять власне виписаних нових рахунків на оплату на суму 51 307,99грн. курсової різниці, як того вимагають умови додатків до договору поставки, а також доказів їх вручення чи направлення відповідачу.
Також, доводи позивача щодо направлення рахунків бухгалтерською службою товариства не підтверджено належними доказами.
Водночас, відсутність заперечень щодо отримання рахунків у відзиві відповідача не позбавляє суду права надати цим обставинами самостійну оцінку.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обставин виникнення грошового зобов'язання зі сплати курсової різниці на заявлену позивачем суму, а також терміну прострочення його виконання зі сторони відповідача.
Отже, враховуючи вище викладене в сукупності, а також оцінюючи зміст договірних зобов'язань сторін та наявні у справі докази, колегія суддів апеляційної інсткнції вважє вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 51307,99грн курсової різниці.
Також, враховуючи те, що вимоги про стягнення 2884,34грн. інфляційних втрат, 2831,70грн. пені, 11186,22грн. - 48% річних, 15 392,39грн. штрафу, нарахованих позивачем за прострочення обов'язку зі сплати курсової різниці, є похідними по відношення до цих вимог, а тому колегія також вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що позов у частині їх стягнення також не підлягає задоволенню за відсутності самого факту прострочення виконання основного грошового зобов'язання.
Позивачем також заявлено вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, пені, 48% річних, штрафу, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого товару.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п.7.1 договору, за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору.
Крім відповідальності, встановленої п.7.1 договору покупець: за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення; за відмову від отримання або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є ЗЗР або Мінеральні добрива, сплачує штраф в розмірі 50% процентів вартості не отриманої або повернутої продукції; за відмову від отримання продукції або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є насіння, сплачує штраф в розмірі 100% (сто) процентів вартості не отриманої продукції або повернутої продукції (п.7.1.1 договору).
В разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (п.7.7 договору).
У разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару (п.7.8 договору).
В разі порушення покупцем будь-якого платежу за додатками до договору, постачальник має право на дострокове звернення стягнення на всю суму не оплаченого товару за цим договором за всіма додатками. Початок нарахування штрафних санкцій та відсотків річних у такому випадку починається з дня першого випадку порушення умов платежу за будь-яким додатком до договору (п.7.9 договору).
Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України, продовжується до 3 (трьох) років (п.7.10 договору).
Таким чином, вимоги позивача про нарахування штрафних санкцій та мір відповідальності ґрунтуються на положення договору поставки.
Водночас, аналізуючи правові підстави для нарахування штрафних, судом оцінено надані сторонами Акт звірки розрахунків, яким підтверджено обсяг поставленого товару, його вартість, терміни оплат та відсутність заборгованості станом 06.11.2020р..
В силу ст.ст.76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду було розглянуто справу №910/16505/19, у якій досліджувалось питання застосування стандарту доказування “вірогідності доказів”.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Таким чином, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саму ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, у Розділі 3 Договору поставки "Умови оплати", п. 3.3, 3.4 передбачено, що на підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару сторони впродовж трьох днів від дати остаточного розрахунку за додатком до договору поставки підписують Акт звіряння взаєморозрахунків.
При відсутності Акту звіряння взаєморозрахунків зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості товару не вважається виконаним що є підставою для стягнення штрафних санкцій.
Аналізуючи вище викладене слід врахувати, що зазначені положення договору не можуть застосовуватись самостійно, а повинні тлумачитись у сукупності з іншими його пунктами та нормами чинного законодавства України.
Згідно вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Поряд з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Також, слід зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу
Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020р. у справі №916/499/20.
Отже, підписання Акту звірки не може вважатись юридичною дією, яка підтверджує відмову особи від права нарахувати та стягувати штрафні санкції і міри цивільної відповідальності.
Враховуючи вище викладене слід зазначити, що сам факт поставлення в Акті звірки печатки, за відсутності доказів на підтвердження повноважень відповідної особи, не може свідчити про визнання відповідних юридичних фактів.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обсягу повноважень Максимішина В.О. при підписанні Акту звірки розрахунків.
При цьому, лише та обставина, що дана особа підписувала договір не є достатнім фактом надання повноважень для припинення зобов'язань, зокрема зі сплати курсової різниці або нарахування штрафних санкцій.
Також, з наданих позивачем довіреності та посадової інструкції не встановлено наявності права підписувати Акт звіряння розрахунків та фіксувати факт повної оплати вартості товару та відмови від нарахування штрафних санкцій відповідно до п.п.3.3, 3.4 договору.
Судом також враховано, що зазначені пункти договору передбачають лише підставу нарахування штрафних санкцій, до яких може відноситись пеня та штраф, однак не забороняє застосування інших мір відповідальності, як відсотки річні та інфляцію.
Відносно таких обмежень не зазначено у спеціальних положеннях договору, котрі регулюють питання відповідальності сторін (п.п.7.1 - 7.12 договору).
Таким чином, умови застосування п.п.3.3, 3.4 договору в частині наслідків підписання Акту звіряння розрахунків суперечать та не узгоджуються з іншими положеннями договору.
Слід також зазначити, що підписання акту звірки, як умова та підстава застосування штрафних санкцій суперечить нормам законодавства, зокрема ст.ст.549, 625 ЦК України, котрі обумовлюють момент та підстави у стягнення таких сум залежно від терміну прострочення виконання основного зобов'язання, а не інших дій сторін.
Вказана правова позиції узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020р. у справі №922/3578/18, в якій вказано, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої ст.625 та ст.627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої ст.625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Таким чином, за відсутності чіткої та однозначної відмови позивача від права стягнення заходів відповідальності, таке право випливає з положень чинного законодавства, період нарахування штрафних санкцій не може обмежуватись датою підписання акта звірки розрахунків.
З огляду на викладене, суд вважає не обґрунтованими доводи відповідача стосовно врахування Акту звіряння розрахунків як правової підстави звільнення товариства від зобов'язань зі сплати штрафних санкцій, відсотків річних, інфляційних втрат.
Також, відповідач наполягав на відсутності підстав для їх нарахування внаслідок дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та обмежень господарської діяльності.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).
Матеріали справи свідчать, що сторони скористалися правом зміни умов договору відносно застосування ч.6 ст.232 ГК України.
02.04.2020р. набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцеві положення ГК України доповнений пунктом 7 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Водночас, укладаючи договір 30.01.2020р. (до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020р.), сторони могли передбачити наслідки законодавчих змін.
В силу ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на викладене та враховуючи те, що укладення договору, мало місце до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020р., суд дійшов висновку, що дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується
Вказаний правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 20.04.2021р у справі №905/497/20.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів апеляційної інтенції погоджується з обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що позивачем правомірно заявлено позовні вимоги у цій частині.
Стосовно позовних вимог щодо нарахування інфляційних втрат у розмірі 654,86грн. (на суму 132 192,00грн.) та 3 025,02грн. (на суму 302 501,91грн.), слід зазначити наступне.
Відповідно до приписів Закону України №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Таким чином, норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.
Офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов'язанні індексації не підлягає
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. року у справі №6-284цс17, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019р. по справі №638/10417/15-ц.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2018р. по справі №905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2018р. по справі № 761/1617/15-ц.
Як встановлено судом, договором та додатками до нього передбачено визначення ціни товару у гривнях з урахуванням ціни у доларах США або ЄВРО, алгоритм визначення ціни та підстави застосування, про що зазначено судом вище.
Таким чином, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару, однак лише з дотриманням погоджених сторонами умов та підстав.
Водночас, зміни до договору та додатків у цій частині не внесено, тому дані положення підлягають застосуванню.
З огляду на викладене та враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.
Отже, враховуючи вище зазначене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що у задоволенні позову в частині стягнення 3 679,88грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Також, колегія суддів з урахуванням мотивів суду стосовно відмови у стягненні інфляційних втрат, нарахованих на суму курсової різниці, погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення позовних вимоги про стягнення 6 564,22грн. (скупний розмір індексу інфляції заявлений позивачем).
Стосовно позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 8 610,54грн., нарахованої на суму 132192,00грн., та 2281,16грн., нарахованої на суму 302501,91грн., слід зазначити наступне.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст.231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 ЦК, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012р. у справі №3-88гс11, від 27.04.2012р. у справі №3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, від 17.05.2018р. у справі №910/6046/16, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17, від 09.07.2018р. у справі №903/647/17 та від 08.08.2018р. у справі №908/1843/17.
Як встановлено судом, вимоги про стягнення пені ґрунтуються на умовах підписаного сторонами договору.
Також, судом не виявлено та відповідачем не спростовано термінів нарахування пені та способу її обчислення.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 10891,70грн. підлягають задоволенню.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Також, перевіривши розрахунки позивача та суду першої інстанції, апеляцйним господарським судом також не встановлено недоліків у нарахуванні 48% річних та штрафу, стягнення яких передбачено п.п.7.7, 7.8 договору, у розмірі 28 952,22грн. та 39 657,60грн. відповідно нарахованих на суму 132 192,00грн. та 9 124,65грн. та 90 750,57грн. відповідно нарахованих на суму 302 501,91грн..
Водночас, вирішуючи питання щодо остаточного розміру сум штрафу та 48% річних, які підлягають стягненню, слід зазначити наступне.
За приписами ч.3 ст.551 ЦК України. яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Також, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Крім того слід врахувати, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що у справі №902/417/20 (постанова ВП ВС від 18.03.2020р.) Велика палата виключила мотиви судів попередніх інстанцій щодо ототожнення понять пені та відсотків річних.
З урахуванням наведеного вище та дослідивши матеріали даної справи, слід врахувати наступне, зокрема:
- ступінь грошових зобов'язань відповідачем, які погашені у повному обсязі;
- термін прострочення виконання грошових зобов'язань, який відносно суми 132 192,00грн. становить 5,5 місяців; 302 501,91грн. - 23 календарних дні;
- захищеність інтересів позивача шляхом нарахування пені, а також встановленою судом можливістю пред'явлення вимог про стягнення курсової різниці;
- розмір штрафних санкцій та заходів відповідальності, який у випадку стягнення у повному обсязі становитиме близько 60% відносно 132 192,00грн. та близько 35% по відношенню до 302501,91грн..
Водночас, слід зазначити, що одночасне стягнення пені (на рівні від 12% до 20% річних), 48% річних, штрафу у розмірі 30% суми боргу, який уже сплачено створить нерівність у правовідносинах сторін, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача.
Отже, наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст.551 ЦК України, ст.233 ЦК України та зменшення як пені, так і відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.
Враховуючи першочергово ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання та періоду прострочення, колегія суддів з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для зменшення на 50% від сум штрафу та 48% річних, нарахованих за прострочення сплати 132 192,00грн. (з 01.04.2020р. по 14.09.2020р.); а також на 70% штрафу та 48% річних, нарахованих за прострочення сплати 302 501,91грн. (протягом 23 календарних днів).
При цьому, зменшення даних виплат за переконанням суду у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу також і інтересів відповідача.
Отже, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 14 476,11грн. - 48% річних та 19 828,80грн. штрафу (50%), нарахованих за прострочення сплати 132 192,00грн; 2 737,40грн - 48% річних та 27 225,17грн. штрафу (30%), нарахованих за прострочення сплати 302 501,91грн..
Таким чином? в сукупності судом першої інстанції обґрунтовано задоволено вимоги позову в частині стягнення 17 213,51грн. - 48% річних та 47 053,97грн. штрафу, а у задоволенні позову в частині стягнення 20 863,36грн. - 48% річних та 83 354,20грн. штрафу слід йому відмовити.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо відмови у стягненні курсової різниці, інфляційних втрат, відсотків річних, штрафу та пені.
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.201р. у справі №902/320/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довжок" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 06.09.201р. у справі №902/320/21 - без змін.
2. Справу №902/320/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "29" жовтня 2021 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.