ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
26 жовтня 2021 року Справа № 918/537/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: представник не з'явився
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВТ Вектор" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 (повний текст складено 01 вересня 2021 року, суддя Андрійчук О.В.)
за позовом Приватного підприємства "АВТ Вектор"
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива"
про стягнення 2 821 411,99 грн.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства "АВТ Вектор" про забезпечення позову у справі №918/537/21 за позовом Приватного підприємства "АВТ Вектор" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про стягнення 1398144,20 грн.
Вказана ухвала мотивована тим, що спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії не є обґрунтованим, оскільки він не відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, не є пов'язаним і співвідносним із заявленими вимогами, не спрямований саме на збереження грошових коштів у відповідача до вирішення спору по суті та не забезпечує збалансованості інтересів сторін. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, запропоновані позивачем, не мають правового зв'язку з предметом позовних вимог (стягнення грошових коштів), під час розгляду яких судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для стягнення збитків у заявленому позивачем розмірі.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Приватне підприємство "АВТ Вектор" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що зі змісту поданих відповідачем документів вбачається, що СВК "Нива" фактично відразу ж після звернення позивачем до суду із позовною заявою про стягнення збитків та відкриття судом провадження у справі розпочав процес припинення юридичної особи шляхом її ліквідації в мінімально встановлений законодавством строк з метою уникнення таким чином виконання рішення суду щодо відшкодування завданих позивачу збитків. Реалізація намірів щодо припинення юридичної особи відповідача шляхом ліквідації унеможливить виконання рішення суду по даній справі, за умови задоволення позовних вимог позивача. Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України припинення юридичної особи, яка була однією із сторін у справі, є підставою для закриття провадження у справі.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що оскільки в даному випадку позивачем подано до суду позовну заяву, в якій заявлено позовну вимогу майнового характеру (стягнення збитків), то судове рішення у разі задоволення позову вимагатиме примусового виконання, тому в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. У випадку задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, таке рішення буде спрямоване на захист порушеного права позивача та у майбутньому надасть йому змогу отримати грошові кошти.
Отже, складення комісією з припинення СВК "Нива" ліквідаційного балансу, а також подача державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи буде мати наслідком проведення державної реєстрації припинення відповідача, як юридичної особи, що або буде підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України (в разі завершення ліквідації до вступу рішення суду у законну силу) або унеможливить ефективний захист прав позивача та поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду у разі завершення ліквідації відповідача відразу ж після вступу судового рішення у законну силу в разі задоволення судом позовних вимог позивача.
Таким чином, запропонований позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії є обгрунтованим та відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, є пов'язаним і співвідносним із заявленими вимогами та спрямований саме на збереження грошових коштів і майна у відповідача до вирішення спору по суті та забезпечує збалансованість інтересів сторін.
Листом №918/537/21/5826/21 від 14 вересня 2021 року матеріали оскарження ухвали у справі №918/537/21 витребувано з Господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 вересня 2021 року у справі №918/537/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АВТ Вектор" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 та призначено дату судового засідання на 13 жовтня 2021 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2021 року у справі №918/537/21 розгляд апеляційної скарги відкладено на 26 жовтня 2021 року.
26 жовтня 2021 року від представника позивача - адвоката Антюк І. надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні в Теребовлянському районному суді Тернопільської області.
Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи відхилено судом з огляду на наступне.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Частиною 12 статті 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, відкладення розгляду справи є правом суду. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Участь представників учасників у даній справі судом обов'язковою не визнавалася.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості направити в судове засідання іншого представника, оскільки юридична особа не позбавлена права брати участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), а неявка представника позивча у даному випадку, на думку Північного-західного апеляційного господарського суду, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Також, скаржник, не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні, відповідно до приписів статті 197 ГПК України, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
З огляду на викладене та враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, нез'явлення представника позивача не є перешкодою для розгляду скарги по суті.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у липні 2021 року Приватне підприємство "АВТ Вектор" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про стягнення 2 821 411,99 грн збитків.
31 серпня 2021 року від Приватного підприємства "АВТ Вектор" надійшла заява про забезпечення позову.
Вказана заява мотивована тим, що зі змісту поданих відповідачем документів вбачається, що СВК "Нива" фактично відразу ж після звернення позивачем до суду із позовною заявою про стягнення збитків та відкриття судом провадження у справі розпочав процес припинення юридичної особи шляхом її ліквідації в мінімально встановлений законодавством строк з метою уникнення таким чином виконання рішення суду щодо відшкодування завданих позивачу збитків. Реалізація намірів щодо припинення юридичної особи відповідача шляхом ліквідації унеможливить виконання рішення суду по даній справі, за умови задоволення позовних вимог позивача. Оскільки в даному випадку позивачем подано до суду позовну заяву, в якій заявлено позовну вимогу майнового характеру (стягнення збитків), то судове рішення у разі задоволення позову вимагатиме примусового виконання, тому в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. У випадку задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, таке рішення буде спрямоване на захист порушеного права позивача та у майбутньому надасть йому змогу отримати грошові кошти. Отже, складення комісією з припинення СВК "Нива" ліквідаційного балансу, а також подача державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи буде мати наслідком проведення державної реєстрації припинення відповідача, як юридичної особи, що або буде підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 ГПК України (в разі завершення ліквідації до вступу рішення суду у законну силу) або унеможливить ефективний захист прав позивача та поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду у разі завершення ліквідації відповідача відразу ж після вступу судового рішення у законну силу в разі задоволення судом позовних вимог позивача.
Місцевий господарський суд розглянувши заяву про забезпечення позову прийшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно із позовною заявою, остання обґрунтована тим, що внаслідок самовільного захоплення відповідачем земельних ділянок, що перебували у користуванні позивача, останньому завдано збитків на суму 1 398 144,20 грн, які позивач просить суд стягнути у судовому порядку.
В свою чергу, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідач відразу після звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення збитків розпочав процес припинення юридичної особи шляхом її ліквідації в мінімально встановлений строк з метою уникнення виконання рішення суду щодо відшкодування завданих позивачу збитків. Як стверджує позивач, припинення юридичної особи відповідача шляхом ліквідації унеможливить виконання рішення суду у цій справі, якщо позовні вимоги буде задоволено.
Зважаючи на викладене, позивач просить суд заборонити комісії з припинення (ліквідаційній комісії, ліквідатору) Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" складати ліквідаційний баланс та подавати державним реєстраторам суб'єктів державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, включаючи державних реєстраторів структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міської районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації, нотаріусам та акредитованим суб'єктам державної реєстрації, документи, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", для проведення державної реєстрації припинення Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Як встановлено колегією суддів, обставини перебування відповідача у процедурі припинення підтверджуються відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини вказав, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Більш того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Отже, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21 січня 2019 року у справі №902/48318, від 28 серпня 2019 року у справі № 910/4491/19, від 12 травня 2020 року у справі №910/14149/19, від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17.
У даній справі предметом позовних вимог є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 398 144,20 грн у зв'язку із самовільним зайняттям земельних ділянок, а заходом забезпечення позову - заборона відповідачеві подавати державним реєстраторам документи для проведення державної реєстрації припинення Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. Виконання судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язане із наявністю у боржника коштів у присудженій до стягнення сумі.
В свою чергу, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Про такі обставини в даній справі могли би свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії не є обґрунтованим, оскільки він не відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, не є пов'язаним і співвідносним із заявленими вимогами, не спрямований саме на збереження грошових коштів у відповідача до вирішення спору по суті та не забезпечує збалансованості інтересів сторін.
З огляду на викладене, заходи забезпечення позову, запропоновані позивачем, не мають правового зв'язку з предметом позовних вимог (стягнення грошових коштів, а саме збитків), під час розгляду яких судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для стягнення збитків у заявленому позивачем розмірі.
Крім того, заявником не доведено жодними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні статей 76 - 79, 91 ГПК України, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не може бути достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №910/9498 /19, від 25 травня 2021 року у справі №925/1441/20.
З аналізу положень частини 1 статті 136 та статті 137 ГПК України слідує, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вимоги, викладені в заяві про забезпечення позову не відповідають позовним вимогам та не спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, у разі його задоволення, а позивачем не обґрунтовано належними та допустимим доказами, яким чином застосування визначених ним заходів забезпечення позову забезпечить захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову також з огляду на те, що позивачем не додано до заяви доказів, з яких витікав би висновок про незаконність дій відповідача в процедурі ліквідації підприємства. Саме по собі перебування підприємства в стані припинення не підтверджує наміру відповідача ухилитися від цивільної відповідальності (дослідження складу якої слід встановити в межах даної справи), позаяк процедура такого припинення, яка визначена, зокрема, статтями 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, передбачає вчинення дій, в т.ч. щодо задоволення вимог кредиторів, визначення відносин правонаступництва за відповідними зобов'язаннями тощо. Предметом спору у даній справі є майнова вимога до відповідача щодо стягнення збитків, отже спосіб, передбачений пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України за даних обставин не може бути визнано однозначно співмірним, на відміну від зокрема, заходів передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 137 ГПК України.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВТ Вектор" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у справі №918/537/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Матеріали оскарження ухвали у справі №918/537/21 повернути до Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "28" жовтня 2021 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Грязнов В.В.