вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" жовтня 2021 р. Справа № 910/4995/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 (повне рішення складено 08.06.2021) (суддя - Бойко Р.В.)
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)
у справі №910/4995/21
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення страхового відшкодування.
У березні 2021 року Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення заборгованості з виплати страхового відшкодування у розмірі 155127,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство "Транс Логістик" вказувало на те, що у Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043 від 16.07.2019 та внаслідок настання 15.12.2020 дорожньо-транспортної пригоди з автомобілем MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , виник обов'язок з виплати позивачу страхового відшкодування у розмірі 155127,32 грн, який відповідачем у визначений договором строк не виконано.
У позовній заяві Приватне підприємство "Транс Логістик" також виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого Приватне підприємство "Транс Логістик" очікувало понести витрати на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи місцевим господарським судом у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 відкрито провадження у справі №910/4995/21 та вирішено здійснювати її розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 у справі №910/4995/21 позов Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю.
31.05.2021 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/4995/21 заяву Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Також скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
На переконання скаржника, позивач порушив свій обов'язок щодо надання транспортного засобу відповідачу для огляду перед укладанням договору, а факт проведення огляду відповідачем автомобіля не підтверджений жодними доказами.
Також, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміру суми страхового відшкодування, яке має бути сплачене позивачу, оскільки неможливо встановити, які пошкодження мав транспортний засіб до укладення договору та які отримав в результаті ДТП, з огляду на відсутність акта огляду.
Щодо оскарження додаткового рішення, відповідачем не викладено будь-яких заперечень стосовно наданих позивачем доказів понесення судових витрат або ж необґрунтованості їх розміру. Натомість, скаржник зазначає, що оскільки додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення, у разі задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду по суті заявлених вимог підстави для задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відпадуть, а додаткове рішення буде таким, що ухвалено з порушенням приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 апеляційну скаргу у справі №910/4995/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4995/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено Приватному підприємству "Транс Логістик" строк на подання відзиву на апеляційну скаргу 15 днів з дня отримання копії ухвали.
До суду 20.07.2021 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Приватне підприємство "Транс Логістик" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Також 19.08.2021 від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо окремих питань, які стосуються апеляційного розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №078999/920/190001043, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним у частині І договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням, зокрема, автомобілем MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 (згідно з п. 8 додатку 28 від 28.01.2020 до договору).
Відповідно до п. 5.1 договору страховим випадком є передбачена договором подія (ризик, визначений страхувальником в частині І договору), що відбулася в період дії договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах договору.
Пунктом 7.3 договору у редакції протоколу розбіжностей сторонами узгоджено, що лімітом відшкодування по КАСКО та/або ДО за кожним ТЗ є страхова сума за кожним ТЗ, зазначена у додатку до договору страхування. Страхова сума є агрегатним лімітом відшкодування страховика по всіх страхових випадках, що відбулись під час дії договору. Договір вважається виконаним і припиняє свою дію з моменту виплати сумарного страхового відшкодування в розмірі, еквівалентному розміру страхової суми за мінусом франшизи по всіх страхових випадках, що сталися за договором. Договір діє до кінця обумовленого в частині І терміну в межах різниці між страховою сумою і розміром виплачених страхових відшкодувань, тобто страхова сума зменшується на розмір виплачених відшкодувань. Страхова сума може бути відновлена до початкового розміру шляхом внесення відповідних змін до договору та сплати додаткового страхового платежу.
Згідно з пп. 11.1.1 договору страхувальник має право, зокрема, отримати страхове відшкодування при настанні страхового випадку в порядку та на умовах, передбачених договором.
Розділом 11.3 сторонами визначено, що страховик має право при укладенні цього договору страхування отримати від страхувальника інформацію, необхідну для оцінки ступеню страхового ризику (пп. 11.3.1); перевіряти надану страхувальником інформацію і документи стосовно ТЗ, умов його експлуатації та зберігання, факт і обставини настання страхового випадку, розмір завданих збитків, та виконання страхувальником та/або довіреними особами зобов'язань за договором (пп. 11.3.2); відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 договору та Правилах страхування (пп. 11.3.7).
У пункті 13.1 договору сторони узгодили перелік документів, які страхувальник повинен надати страховику з метою одержання страхового відшкодування.
У пункті 16.1 договору передбачено, що підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування є:
- створення страхувальником/довіреними особами перешкод у визначенні обставин страхового випадку, характеру та розміру збитків (шкоди) (пп. 16.1.1);
- надання страхувальником недостовірних відомостей під час укладення цього договору, у тому числі, надання недостовірних відомостей у заяві на страхування та/або в період дії договору та/або під час врегулювання страхового випадку сторонами (пп. 16.1.2);
- несвоєчасне повідомлення страховика про факт настання страхового випадку (п. 12.1.8 частини ІІ договору) (пп. 16.1.3);
- надання страхувальником/довіреними особами недостовірних відомостей щодо часу, місця та обставин настання страхового випадку (пп. 16.1.4);
- ненадання страховику оформлених належним чином документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків, відповідно до розділів 13 та 14 частини ІІ договору (пп. 16.1.5);
- використання транспортного засобу в режимі таксі, якщо це не передбачено у договорі (пп. 16.1.6);
- несвоєчасне повідомлення страховика про зміни в інформації, наданій страхувальником при укладенні договору, які впливають на ступінь страхового ризику (пп. 16.1.7);
- отримання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, винної в їх заподіянні (пп. 16.1.8);
- несплата страхувальником страхового платежу/відповідної частини в строк, зазначений в договорі, у разі якщо страховий випадок стався в період між датою, наступною за датою оплати платежу, обумовленою в цьому договорі, та датою, наступною за датою сплати страхового платежу/відповідної частини згідно з п. 8.4 договору (пп. 16.1.9);
- якщо подія, що призвела до збитків, сталася за будь-якої умови, зазначеної у розділі 6 частини ІІ цього договору, або внаслідок:
/навмисних дій страхувальника та/або довірених осіб, спрямованих на настання страхового випадку. Вчинення страхувальником та/або довіреними особами умисного злочину, що привів до страхового випадку;
/ненадання страховику у випадку настання події за ризиком, передбаченим пп. 4.1.1 е) на тимчасове зберігання комплектів ключів (кількість яких вказана в акті огляду ТЗ) від застрахованого ТЗ та свідоцтва про його реєстрацію крім випадку, коли ці речі були вилучені органами МВС (про що надано відповідний документ органами МВС) або були викладені викрадені разом із ТЗ;
/невиконання або неналежного виконання страхувальником своїх обов'язків, обумовлених цим договором та правилами страхування, якщо він не доведе, що невиконання (неналежне виконання) сталося не з вини страхувальника (пп. пп. 16.1.10.1, 16.1.10.2 та 16.1.10.3);
- відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (у редакції додатку 2 "Протокол розбіжностей" до договору) (пп. 16.1.11).
В усіх випадках, не передбачених умовами договору, сторони керуються Правилами страхування та чинним законодавством України (п. 22.2 договору).
З пункту 8 додатку 28 від 28.01.2020 до договору вбачається, що даний договір в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , діяв в період з 31.01.2020 по 30.01.2021.
Також як вірно встановлено місцевим господарським судом, 15.12.2020 близько 10 год. 01 хв. біля буд. 1 по вул. Олімпійській у смт. Малинівка Харківської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 . Інший учасник ДТП зник з місця пригоди.
Факт настання ДТП за участю застрахованого автомобіля та іншого невстановленого автомобіля, водій якого залишив місце пригоди, підтверджується довідкою Національної поліції України №3020351649411506.
У зв'язку з цим 17.12.2020 Приватне підприємство "Транс Логістик" з метою одержання страхового відшкодування за договором звернулося до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" з заявою-повідомленням (автокаско) №190.
Проте, листом вих. №1960 від 22.12.2020 Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування. Вказана відмова мотивована тим, що страхувальник при укладенні договору страхування не виконав свого обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , для огляду та фотографування, у зв'язку з чим акт огляду відсутній. Зазначене є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 укладеного договору добровільного страхування.
Вважаючи відмову у виплаті страхового відшкодування незаконною, Приватне підприємство "Транс Логістик" звернулося з даним позовом до суду.
З урахуванням доводів, викладених у позовній заяві та вищенаведених обставин, пов'язаних з відмовою у виплаті страхового відшкодування, позивач також зауважував на тому, що оцінка страхових ризиків транспортного засобу, як предмету майбутнього договору страхування, здійснюється страховиком саме під час складення акту огляду транспортного засобу на момент укладення договору. Окрім цього, позивач вказував, що правила страхування відповідача передбачають обов'язок страхувальника надати страховику транспортний засіб перед укладенням договору, а відтак підписання спірного договору відповідачем свідчить про те, що Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" оглянуло спірний автомобіль та погодилось на страхову суму у розмірі 750000,00 грн. При цьому, на переконання позивача, акт огляду транспортного засобу не є документом, який страхувальник має подати страховику для виплати страхового відшкодування, в той час як такий акт складається самим страховиком при укладенні договору страхування та один його примірник зберігається у страховій справі.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти задоволення позову, зазначив, що ним було правомірно відмовлено у виплаті Приватному підприємству "Транс Логістик" страхового відшкодування на підставі пп. 16.1.11 договору у зв'язку з відсутністю акту огляду транспортного засобу при укладенні договору страхування. Відповідач вказував, що оскільки позивач надає послуги із перевезення вантажів, належні йому транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі і могли мати пошкодження станом на момент укладення договору страхування. При укладенні спірного договору позивачем не було надано автомобіль MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , для огляду страховику та відповідно акт огляду не складався, хоча такий обов'язок страхувальника передбачений як договором, так і правилами страхування відповідача. Також відповідач вказував, що визначення сторонами страхової суми в договорі жодним чином не свідчить про те, що страховик оглянув відповідний транспортний засіб.
Задовольняючи позов Приватного підприємства "Транс Логістик", суд першої інстанції, зокрема, встановив, що відповідно до Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 31.03.2009, затверджених головою правління відповідача, та умов договору саме страховик в особі уповноваженого представника перед укладенням договору повинен був оглянути та сфотографувати спірний транспортний засіб та скласти акт огляду транспортного засобу. Не здійснення огляду спірного транспортного засобу та відповідно відсутність акту огляду не перешкоджала Приватному акціонерному товариству "Українська пожежно-страхова компанія" отримувати страхові платежі за спірний об'єкт страхування, здійснити виплату страхового відшкодування за тим самим транспортним засобом у вересні 2020 року та ним не ініціювалось питання огляду спірного транспортного засобу до грудня 2020 року, тобто протягом 10 місяців дії договору до моменту звернення позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок спірної ДТП. Також суд першої інстанції зауважив на тому, що відповідачем не надано жодних доказів того, що ним ініціювалося питання про відсутність акту огляду автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , та/або щодо необхідності надання спірного автомобіля страховику для огляду ні під час укладення договору, ні під час внесення до нього змін, ні під час прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (виплата, яка мала місце у вересні 2020 року).
Відтак, на переконання місцевого господарського суду, відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування за договором, яка мотивована невиконанням відповідачем Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 31.03.2009 та умов договору, не може вважатись обґрунтованою та правомірною.
Також після ухваленого судового рішення у встановлений процесуальний строк до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, до якої додано відповідні докази понесення таких витрат.
Будь-яких заперечень або клопотань щодо необґрунтованості розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" не заявлено.
Судом першої інстанції встановлено, що заявлені витрати на послуги адвоката у розмірі 10000,00 грн є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, а тому подану заву Приватного підприємства "Транс Логістик" задоволено у повному обсязі.
З наведеними висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення витрат на професійну правничу допомогу погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондує з положеннями ст. 16 Закону України "Про страхування", за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування").
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування").
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 1 ст. 988 ЦК України, зокрема, передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
За змістом ч. 1 ст. 26 Закону України "Про страхування" підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником-фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Частиною 2 вказаної статті також встановлено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 26 Закону України "Про страхування" рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.
За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.
Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про страхування").
Як убачається з матеріалів справи, Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" були розроблені та зареєстровані в установленому законом порядку Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), які розміщені на офіційному сайті відповідача.
У пункті 1.1 договору зазначено, що цей договір укладено відповідно до чинного законодавства України на умовах Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених головою правління Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 31.03.2009 та зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 07.05.2009 за реєстраційним №0690302 (далі - Правила страхування).
Положеннями пп. 11.2.1 договору передбачено, що на страхувальника покладений обов'язок при укладенні договору надати достовірну інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну умов експлуатації, зберігання тощо, що може вплинути на ступінь страхового ризику щодо ТЗ, не пізніше 3 робочих днів після виникнення таких факторів.
Відповідно до п. 8.3 Правил страхування при страхуванні ТЗ, перед укладанням, оновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
Згідно з п. 9.2.18 Правил страхування страхувальник зобов'язаний надати транспортний засіб для огляду, проведення розслідування або експертного дослідження страховику під час укладання договору страхування, після настання страхового випадку, під час або після закінчення відновлювального ремонту, та в інших випадках на вимогу страховика протягом дії договору страхування.
Разом з цим, за умовами договору добровільного страхування страховику надано право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, зазначених у розділі 16 договору та Правилах страхування (пп. 11.3.7 договору).
Підпунктом 16.1.11 договору у редакції протоколу розбіжностей передбачено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ.
Обґрунтовуючи необхідність складення акту огляду транспортного засобу на момент укладення договору страхування, відповідач вказує на те, що обов'язок надання транспортного засобу для огляду прямо передбачений Правилами страхування та мав бути реалізований при страхуванні транспортного засобу, тобто, перед укладенням договору. Відсутність акту огляду в силу пп. 16.1.11 договору є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, про що був обізнаний позивач при укладенні договору.
Проте, місцевим господарським судом наведені аргументи правомірно визнано необґрунтованими.
Так, положення пп. 16.1.11 договору не містить чіткого посилання на те, що вказане положення стосується саме акта огляду, який складається до укладення договору, з огляду на визначений договором та Правилами страхування порядок щодо обов'язкового огляду та складання відповідного акта огляду ТЗ також і після завдання відповідного матеріального збитку.
У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку, що оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, то відповідач був вправі відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого не оглянутого транспортного засобу.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що 28.01.2020 між сторонами було підписано додаток 28 до договору страхування, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто. На виконання умов вказаного правочину відповідачем отримувались відповідні страхові платежі.
Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" не надано суду доказів ініціювання до або після укладення договору процедури огляду застрахованого транспортного засобу, зокрема, направлення листа-вимоги позивачу про надання транспортного засобу на огляд, а також доказів відмови або ігнорування такої вимоги позивачем.
З огляду на викладене, як вірно зауважено місцевим господарським судом, не зважаючи на твердження відповідача щодо невиконання позивачем обов'язку надати автомобіль для огляду та складення відповідного акту під час укладення договору страхування, відповідач все ж таки визначив страхову суму для вказаного автомобіля та прийняв його на страхування.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вчинило відповідні конклюдентні дії щодо прийняття до виконання зобов'язань зі страхування рухомого майна в непошкодженому стані, а тому посилання скаржника на неможливість визначення розміру завданого збитку у зв'язку з відсутністю акта визнаються судом апеляційної інстанції неприйнятними.
Більше того, як стверджує відповідач, ним було здійснено виплату страхового відшкодування за спірним договором у 227 страхових випадках за іншими ТЗ. При цьому, доказів того, що перед страхуванням відповідних авто вони оглянуті страховиком, матеріали справи не містять.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлені вище обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
На переконання колегії суддів, дії відповідача, який, не здійснивши огляд транспортного засобу та не склавши відповідний акт (як це передбачено п. 8.3 Правил страхування), уклав договір, вносив до нього зміни, отримував від позивача страхові платежі за вказаним договором, здійснював страхові виплати по інших страхових випадках щодо цього ж транспортного засобу, а в подальшому почав стверджувати про невиконання позивачем свого обов'язку з надання спірного автомобіля на огляд страховику та вказувати, що дана обставина є підставою для невиплати страхового відшкодування, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.
Варто зауважити, що вказана доктрина venire contra factum proprium застосовувалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, а також у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, 15.10.2020 у справі №904/5525/18 та 28.04.2021 у справі №910/9351/20.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача в частині правомірності відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю в матеріалах страхової справи складеного при укладенні правочину акта огляду ТЗ, відповідальність за зберігання та обов'язок зі складання якого покладено саме на страховика (відповідача). Наведене не може бути покладено в основу рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже правомірним є висновок місцевого господарського суду про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування в заявленій позивачем сумі.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Пунктом 12.5 договору в редакції протоколу розбіжностей передбачено, що страхувальник повинен здійснювати відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ лише на СТО, погодженою із страховиком. Сторони домовились, що за цим договором погодженими із страховиком вважаються всі СТО, на яких відповідно до вимог заводу-виробника ремонтуватимуться застраховані ТЗ після страхових випадків. Дана умова діє тільки для транспортних засобів, що знаходяться на обслуговуванні сервісного дилера MAN, SCANIA.
На підтвердження завданих внаслідок спірної ДТП автомобілю MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , збитків позивачем надано до матеріалів справи рахунок-фактуру №DNZ_TEF-2100020 від 05.01.2021 на суму 155127,32 грн, виставлений офіційним сервіс-партнером MAN в Україні - Товариством з обмеженою відповідальністю "Технофорум".
Натомість, відповідачем, у свою чергу, не було надано доказів необґрунтованості заявленого позивачем до стягнення розміру страхового відшкодування, утому числі, не надано власного розрахунку суми страхового відшкодування, як і не реалізовано свого права на доведення обставин не здійснення СТО ремонту автомобіля.
Отже, позивачем належними та допустимими доказами доведено, що розмір збитків, завданих автомобілю MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , внаслідок спірної ДТП складає 155127,32 грн.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з відповідача 155127,32 грн невиплаченого страхового відшкодування.
Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів справи, у своєму попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу позивач визначив вказані витрати у розмірі 10000,00 грн.
Позивач та Адвокатське об'єднання "Альянс" 08.02.2019 уклали договір про надання правової допомоги №08/02-19/5, відповідно до якого адвокатське об'єднання зобов'язалось надати позивачу правову допомогу, а позивач - оплатити надані послуги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано додаткову угоду від 15.03.2021 до договору про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), акт здачі-приймання наданих послуг від 25.05.2021 на суму 10000,00 грн та платіжне доручення №19228 від 28.05.2021 на суму 10000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що належних доказів або обґрунтувань, які свідчили би про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду, у зв'язку з чим колегія суд вважає, що скаржник не довів на підставі ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката щодо складності цієї справи.
З огляду на вищезазначене, суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/4995/21 ухвалені з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №910/4995/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В.Андрієнко
С.І. Буравльов