ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1228/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідачів: не з'явилися
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія"
на рішення господарського суду Одеської області від 17.08.2021, суддя в І інстанції Демешина О.А., повний текст якого складено 18.08.2021 в м. Одесі
у справі № 916/1228/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія"
до відповідачів:
1. ОСОБА_1 ;
2. ОСОБА_2
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігор Іванович
про: визнання недійсними рішення зборів засновників та договору застави
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія" про взяття в борг 100 000 доларів США і передачу 321 штук мопедів загальною вартістю 803 243,90 грн. під заставу, яке оформлене протоколом №4 від 01 серпня 2013 року, та визнання недійсним договору застави, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. від 11 вересня 2013 року, реєстровий номер 555.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що прийняте на зборах засновниках Товариства від 01 серпня 2013 року рішення щодо взяття в борг 100000 доларів США і передачі 321 шт. мопедів на суму 803243,90 грн. під заставу є протиправним та недійсним, оскільки прийнято в порушення пунктів 2.6, 9.4., 9.9. статуту ТОВ "Південна торгова компанія" з огляду на те, що директор та єдиний засновник Товариства ОСОБА_2 був не вправі приймати рішення щодо передачі транспортних засобів у заставу, зі спірного протоколу загальних зборів №4 від 01 серпня 2013 року неможливо встановити конкретного переліку майна (модель, марка, вартість кожної одиниці транспортних засобів), яке потрібно було передати у заставу та особу, на яку будуть покладені повноваження з укладання та підписання договору застави. Також, позивач зазначав, що рішення прийняте на загальних зборах містить формулювання «передати» без зазначення способу передачі майна, адресата (отримувача майна) та особи, яка буде уповноважена на передачу майна у заставу, протокол загальних зборів не містить підпису секретаря зборів, а підпис голови зборів зроблений способом факсиміле, що вказує на фіктивність даного протоколу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України договору застави від 11.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія", позивач посилався на відсутність повноважень у директора на укладення такого договору, оскільки статут Товариства не передбачав такого виду діяльності як „взяття в борг коштів і передача під заставу мопедів".
Крім того, спірний договір застави не відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», оскільки взяття в борг валютних цінностей підпадало під поняття фінансової послуги, які мали надаватись фінансовими установами, внесеними до відповідного реєстру.
На думку позивача, чинним на час укладання договору застави законодавством України було встановлено, що право власності у юридичної особи на транспортні засоби і, відповідно, право розпорядження цими транспортними засобами, могло виникнути у заставодавця (позивача) тільки після їхньої обов'язкової державної реєстрації в органах державної реєстрації транспортних засобів (на час укладання договору застави - органи Державтоінспекції). ОСОБА_1 заперечував проти позову вказуючи те, що спір має очевидно штучний характер, його заявлено між позивачем (товариство, юридична особа), який підконтрольний ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 з метою не повертати ОСОБА_1 позику у сумі еквівалентній 140 000 доларів США (договір позики від 11.09.2013р., договір від 06.03.2017р. про внесення змін до договору позики від 11.09.2013р.) та створити штучні умови для ухилення від відповідальності ОСОБА_2 та нового директора позивача, яка виникає внаслідок їх неправомірних дій, у т.ч. щодо заставленого майна (ст.388 КК України, тощо).
Крім того, ОСОБА_1 заявлено про застосування строку позовної давності.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.08.2021 у задоволенні позову відмовлено.
ТОВ "Південна торгова компанія" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Одеської області від 17.08.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, незаконним та таким, що ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд необґрунтовано відмовив в витребуванні доказів та призначенні експертизи. Витребування оригіналу протоколу для проведення експертизи надавало правові підстави для встановлення обставини справи щодо укладання договору застави транспортних засобів.
Судом першої інстанції був порушений порядок розгляду справи в частині явки сторін у судове засідання. На думку скаржника, пояснення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. є важливими для всебічного та неупередженого розгляду справи, відповідач ОСОБА_1 жодного разу не прибув у судове засідання та не надав свої пояснення стосовно справи, а судом не було встановлено місце проживання ОСОБА_1 . Тобто, суд першої інстанції не мав процесуального права розглянути справу за участю учасників, явка була визнана обов'язковою, що призвело до необґрунтованого прийняття рішення, так як позивач був позбавлений права задати питання учасникам справи.
Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом № 4 від 01.08.2013 року, послався на сталу судову практику розгляду спорів про визнання недійсними рішень зборів засновників або учасників товариства.
Законний інтерес позивача у даній судовій справі є повністю очевидним та зрозумілим, оскільки рішення колишнього засновника та існування договору застави спричиняють певні правові наслідки у позивача щодо передачі майна відповідачу ОСОБА_1 . Тобто, позивач мав суб'єктивне право для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів на підставі правовідносин які склалися між учасниками справи.
В решті, в обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник наводить такі ж самі доводи, що викладені ним у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову, які вже були предметом дослідження та оцінки місцевого суду
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що «доводами та обґрунтуваннями» апелянта у чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначено дослівний текст позовної заяви та заяви про зміну підстав позову. Проте, яким чином незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції може бути підтверджена «текстом» позовної заяви та заяви про зміну підстав позову, оцінку яким вже дав суд відповідно до свого внутрішнього переконання, скаржник не зазначив. Просто незгода з рішенням суду першої інстанції та сама по собі подана апеляційна скарга на це рішення не може бути автоматичним підтвердженням незаконності рішення суду. Доводи та аргументи апелянта щодо «незаконності» оскаржуваного рішення суду першої інстанції зводяться до власних міркувань та припущень, цитувань то одних то інших норм права, які в своїй більшості взагалі не стосуються предмета спору та предмета доказування, неможливо відокремити якісь чіткі та, перш за все, законні доводи, які б спирались при цьому ще й на належні та достатні докази. Жодного обґрунтування того, що суд першої інстанції невірно застосував приписи чинного законодавства апелянт не навів - лише свої якісь міркування, зрозумілі лише самому апелянту.
Також відповідач зазначає, що з огляду на предмет та підстави позову у призначенні будь-якої експертизи немає необхідності. Для вирішення справи достатньо документів у матеріалах справи. Крім того, такі клопотання позивача, як і сам позов, мають штучний характер, тому суд першої інстанції цілком законно відмовив у задоволенні вказаних клопотань, оскільки вони були заявлені позивачем безпідставно, за надуманими обставинами, які суперечать приписам законодавства.
У чому полягає "важливість" і які саме пояснення щодо рішення засновника ТОВ "Південна торгова компанія" про передачу мопедів у заставу мав надати у поясненнях суду приватний нотаріус, апелянт не вказує. Відповідач вважає, що такі аргументи скаржника щодо "незаконності" рішення суду першої інстанції є безглуздими та ніяким чином не стосуються предмета спору, оскільки пояснення приватного нотаріуса, який посвідчував спірний договір застави та копія паспорту ОСОБА_1 ніяким чином не можуть свідчити про правомірність чи неправомірність рішення, прийнятого одноосібним засновником ТОВ "Південна торгова компанія (позивач) ОСОБА_2 на зборах засновників 01.08.2013р. (вищий орган управління цим товариством) про передачу мопедів у заставу. А учасник справи згідно з приписами ч. 1 ст. 56, ч. 1 ст. 61 ГПК України може брати участь у судовому засіданні через представника, тобто ОСОБА_1 брав учать у всіх судових засіданнях через свого представника ОСОБА_3 .
Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 вважає, що і представник позивача і ОСОБА_2 своїми безпідставними позовами у всі суди м. Одеси, зловживаючи своїми процесуальними правами, просто намагаються уникнути відповідальності перед ним за неповернення йому ОСОБА_2 грошових коштів взятих у позику та забезпечені заставою мопедів, і які ОСОБА_2 не бажає повертати.
Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.
Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 серпня 2013 року відбулися збори засновників ТОВ "Південна торгова компанія" з наступним порядком денним:
1. Про передачу під заставу мопедів ТОВ "Південна торгова компанія".
Прийняте на цих зборах рішення оформлене відповідним протоколом №4 від 01 серпня 2013 року.
Зазначеними зборами засновників ТОВ "Південна торгова компанія" прийнято наступне рішення: передати 321 шт. мопедів на суму 803 243,90 грн. під заставу.
Вказаний протокол підписаний ОСОБА_2 як головою та секретарем зборів, підпис якого посвідчено печаткою ТОВ "Південна торгова компанія", який і був присутній на цих зборах, та який на момент їх проведення одночасно був одноосібним засновником, тобто власником, та директором цього Товариства.
11.09.2013 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 554, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 при укладенні цього договору позичає, а позичальник ОСОБА_2 приймає у позику грошову суму у розмірі 799 300 гривень, що еквівалентно 100 000 доларів США, із розрахунку 7,993 грн. за 1 долар США за курсом Національного банку України на момент укладення цього договору; позичальник засвідчує, що до підписання цього договору він отримав від позикодавця у повному обсязі грошову суму у розмірі 799 300 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100 000 доларів США; позичальник зобов'язується у строк до 11 березня 2014 року у порядку, передбаченому цим договором, повернути позикодавцю таку ж суму грошей у розмірі 799 300 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100000 доларів США. Сторони домовилися про те, що цей договір забезпечений заставою.
Того ж дня, тобто 11.09.2013 року між ОСОБА_1 (заставодержатель) та ТОВ "Південна торгова компанія" Позивачем (заставодавець) було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. та зареєстрований в реєстрі за 555, за умовами п. п. 1.1, 1.2 якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. 11 вересня 2013 року та зареєстрованого в реєстрі за № 554, укладеного між заставодержателем та ОСОБА_2 , з урахуванням всіх можливих додатків до нього, за умовами якого заставодавець зобов'язується перед заставодержателем повернути в строк до 11.03.2014 року грошову суму у розмірі 799 300 грн., що на момент укладання цього договору по курсу НБУ становить 100000 доларів США, в строк і порядку передбачених договором позики. В забезпечення виконання зобов'язань вказаних у п. 1.1 цього договору заставодавець на умовах передбачених цим договором, передає у заставу майно, а саме: 321 мопед загальною вартістю 803243,90 грн., у визначених кількості та марках.
Зазначене у договорі майно, що є предметом застави, передається під заставу за рішенням учасників ТОВ «Південна торгова компанія», згідно з протоколом № 4 від 01.08.2013р. (п. 1.4 договору).
Умовами п.п. 2.6, 2.10, 2.11 договору визначено, що протягом дії цього договору заставодавець утримує предмет застави в межах території України. Заставодавець не має права розпоряджатись заставленим майном без згоди заставодержателя. Відчуження заставленого майна допускається за згодою заставодержателя.
Згідно з п. 4.1 даного договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов'язань по договору позики або при настанні одного із випадків передбачених ст.ст. 28, 29 Закону України "Про заставу".
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом № 4 від 01.08.2013р.
Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині господарський суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку позов в частині вимог про визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом № 4 від 01.08.2013 року, пред'явлено до неналежних відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених ТОВ "Південна торгова компанія" позовних вимог, з огляду на таке.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» від 25.02.2016 № 4, відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів та інших керівних органів юридичної особи виступає сама юридична особа.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 року у справі № 916/524/19 виклав таку ж саму правову позицію та наголосив на тому, що відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його окремі учасники (акціонери), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.05.2019 року по справі № 905/691/18 звернув увагу на таке:
"Відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його окремі учасники (акціонери), оскільки відповідне рішення є результатом волевиявлення не окремого учасника, а загальних зборів учасників як органу товариства. Законодавство не передбачає захисту прав та законних інтересів господарського товариства у спосіб визнання недійсним свого ж рішення.
При цьому відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
На позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту."
Отже, належним відповідачем у спорі про визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом №4 від 01.08.2013 року, має бути саме ТОВ "Південна торгова компанія", а не ОСОБА_2 , який на момент їх проведення одночасно був одноосібним засновником, тобто власником, та директором цього Товариства, чи ОСОБА_1 , який взагалі не брав участі у цих зборах.
Натомість, у даному випадку позов в частині визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом № 4 від 01.08.2013 року, пред'явлено до неналежних відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17 викладена така правова позиція, що за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок місцевого суду про те, що вказана обставина, незалежно від будь-яких інших обставин, є достатньою підставою для відмови у задоволені позову в частині визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", яке було оформлено протоколом №4 від 01 серпня 2013 року.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Судом першої інстанції враховано, що договір позики від 11.09.2013р., укладений між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, не є предметом спору у справі. Вказаний договір на момент вирішення спору є діючим, оскільки пунктом 21 цього договору встановлено, що він припиняється у випадку належного виконання всіх зобов'язань.
Належних доказів, які б свідчили про виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за цим договором, розірвання даного договору чи визнання зазначеного договору недійсним у встановленому чинним законодавством порядку, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Відповідно до ст. ст. 546, 572 ЦК України застава є видом забезпечення зобов'язання, згідно з якими в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно ст. 9 Закону України "Про заставу" законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи.
Статтею 17 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що передача майна в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання - не є видом діяльності.
Тому, судом обґрунтовано не прийнято до уваги доводи позивача про те, що такого виду діяльності як „взяття в борг коштів і передача під заставу мопедів" не передбачено статутом ТОВ "Південна торгова компанія". Також, помилковим є твердження позивача, що передача майна в заставу - є відчуженням майна, оскільки внаслідок укладення спірного договору застави право власності на це майно до заставодержателя ОСОБА_1 не перейшло.
Також судом підставно не прийняті до уваги посилання позивача на будь-які порушення статуту ТОВ "Південна торгова компанія" з боку директора Товариства ОСОБА_2 при укладанні спірного договору застави, оскільки позивач не надав суду копію статуту ТОВ "Південна торгова компанія", у редакції чинній станом на момент укладення між ТОВ "Південна торгова компанія" та ОСОБА_1 вказаного договору застави від 11.09.2013р.
Так, позивачем до матеріалів справи подано копію статуту в новій редакції станом на 06.08.2015 року, номер запису 15561050029002317.
Однак, спірний договір застави зі сторони ТОВ "Південна торгова компанія" було укладено та підписано директором товариства Коломийцем В.В., що діяв на підставі статуту Товариства, зі змінами, зареєстрованими Одеською міською радою Одеської області 21.05.2010 року, номер запису 15561050007002317, про що зазначено в преамбулі даного договору.
Згідно ч. 2 ст. 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
За відсутності в матеріалах справи належним чином засвідченої копії статуту ТОВ "Південна торгова компанія", що був чинним станом на 11.09.2013р., підстави для визнання спірного договору застави недійсним у зв'язку з відсутністю повноважень у директора товариства на укладення такого договору відсутні.
Крім того, з наданої позивачем копії статуту ТОВ "Південна торгова компанія" в новій редакції станом на 06.08.2015 року вбачається, що до компетенції зборів учасників цього товариства належать, зокрема, питання затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує п'ятидесятикратний розмір статутного фонду товариства(капіталу) та прийняття рішень про відчуження майна товариства на суму, яка складає 50% і більше відсотків майна товариства на дату відчуження (п.п. „т", „у" п. 9.4 статуту), - то, виходячи з вказаного в пункті 6.5 цього статуту розміру статутного фонду (капіталу) товариства в розмірі 16500грн., - розмір вартості заставленого майна (803 243,90 грн.) не перевищував 50-кратного розміру статутного фонду товариства (16500грн. х 50 = 825 000грн.).
Що ж до повноважень зборів учасників на прийняття рішення про відчуження майна товариства на суму, яка складає 50% і більше відсотків майна товариства на дату відчуження, то, по-перше, позивачем не надано доказів розміру вартості майна товариства; по-друге, як зазначено вище - при укладенні спірного договору застави не відбулось відчуження майна товариства.
Також необґрунтованим є і посилання позивача на взяття в борг 100000 доларів США, що є порушенням Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".
Так, судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом договору позики від 11.09.2013р. не є взяття в борг 100000 доларів США, а в п. 1 даного договору визначено, що ОСОБА_2 приймає у позику грошову суму у розмірі 799 300 гривень, що еквівалентно 100 000 доларів США, із розрахунку 7,993 грн. за 1 долар США за курсом Національного банку України на момент укладення цього договору. Згідно з п.п. 2, 3 даного договору, позичальник засвідчив, що до підписання цього договору він отримав від позикодавця у повному обсязі грошову суму у розмірі 799 300 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100 000 доларів США; позичальник зобов'язався у строк до 11 березня 2014 року у порядку, передбаченому цим договором, повернути позикодавцю таку ж суму грошей у розмірі 799 300 гривень, що на момент укладення цього договору по курсу Національного банку України становить 100000 доларів США.
Умовами п.п. 1.1, 1.2 спірного договору застави передбачено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. 11 вересня 2013 року та зареєстрованого в реєстрі за № 554, укладеного між заставодержателем та ОСОБА_2 , з урахуванням всіх можливих додатків до нього, за умовами якого заставодавець зобов'язався перед заставодержателем повернути в строк до 11.03.2014 року грошову суму у розмірі 799 300 грн., що на момент укладання цього договору по курсу НБУ становить 100000 доларів США, в строк і порядку передбачених договором позики. В забезпечення виконання зобов'язань вказаних у п. 1.1 цього договору заставодавець на умовах передбачених цим договором, передав у заставу майно, а саме: 321 мопед загальною вартістю 803243,90 грн., у визначених кількості та марках.
Згідно з ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Отже, у вказаних договорах, у т.ч. в спірному договорі застави - зобов'язання сторін визначені у гривні, а долари США зазначені в якості еквіваленту, що не суперечить чинному законодавству України.
Також безпідставними є посилання позивача на те, що предмет застави - 321 мопед мали бути зареєстрованими за заставодавцем (ТОВ "Південна торгова компанія") перед тим, як укладати спірний договір застави.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок).
Згідно з ч. 3. п. 28 Порядку ввезені в Україну транспортні засоби підлягають державній реєстрації на підставі заяв власників і митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронних митних декларацій або виданих митними органами посвідчень про їх реєстрацію в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, ввезені в Україну з метою їх подальшого відчуження суб'єктами господарювання, діяльність яких пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, придбані юридичними чи фізичними особами, реєструються на підставі документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, передбачених пунктом 8 цього Порядку, та наданих цими суб'єктами господарювання відомостей про номери оформлених митних декларацій. Відомості про оформлення митної декларації перевіряються шляхом надсилання запиту в електронному вигляді до єдиної інформаційної системи митних органів за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно ч. 2 п. 7 Порядку - експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Південна торгова компанія" та його статутних положень, основними видами економічної діяльності Товариства є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля усіма видами транспортних засобів, у тому числі: усіма видами автомобілів, мотоциклами, моторолерами та мопедами, приладдями і деталями до них, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів.
Таким чином, предмет спірного договору застави - 321шт. мопедів є товаром, який позивач придбав за зовнішньо-економічними контрактами не з метою експлуатації цих мопедів самим товариством, а з метою їх подальшої реалізації, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями контрактів на поставку мопедів позивачу та митними деклараціями на мопеди.
А тому, ці мопеди не підлягали державній реєстрації за позивачем, а така реєстрація мала здійснюватися у наступному саме після придбання мопедів у Товариства іншими юридичними чи фізичними особами відповідно до відомостей про номери оформлених митних декларацій.
Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке.
Так, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявленого позивачем клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для з'ясування питання: чи є підпис на протоколі № 4 від 01.08.2013 власноручним підписом Коломійця В.В., або є відбитком підпису за допомогою факсиміле, оскільки для відповіді на запропоновані позивачем питання необхідно проведення судової технічної експертизи, яка є неможливою без оригіналу вказаного протоколу №4 від 01.08.2013р. Але представник позивача в судовому засіданні заявив, що у ТОВ „Південна торгова компанія" оригінал зазначеного протоколу відсутній. При цьому, суд звернув увагу на те, що відповідність оригіналу долученої до позовної заяви копії протоколу завірено саме представником позивача - директором ТОВ "Південна торгова компанія" Кірпельським В.В. Також суд виходив із того, що оригінал даного протоколу має знаходитись виключно у самого позивача.
Також, суд відмовив у задоволенні заявленого позивачем клопотання про витребування у приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І. оригіналу протоколу № 4 зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія" від 01.08.2013 року, оскільки Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, не передбачено залучення до матеріалів нотаріальних справ оригіналів документів, копії яких посвідчуються нотаріально.
Тобто, підставою для відмови у задоволенні цих клопотаннях були не висновки суду внаслідок аналізу норм права та свого внутрішнього переконання, а вимоги законодавства, наведені в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р. за № 705/3145, а також в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Жодного обґрунтування того, що суд першої інстанції невірно застосував приписи вказаних правових актів, апелянт не навів, а виклав лише свої міркування.
Крім того, на переконання колегії суддів, з'ясування питання у який спосіб одноосібним засновником Товариства підписано протокол зборів не має ніякого значення для даної справи, оскільки не тягне за собою визнання недійсним рішення цього засновника про передачу мопедів у заставу та, тим більше, договору застави мопедів, оскільки за загальним правилом, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не є підставою для визнання недійсним відповідного договору.
Факт прийняття відповідачем ОСОБА_2 рішення про передачу мопедів у заставу не оспорюється позивачем, що підтверджується змістом позовної заяви, договору застави мопедів, договору позики. Крім того, не заперечується самим ОСОБА_2 .
Факт складання та підписання відповідачем ОСОБА_2 спірного протоколу зборів засновників ТОВ «Південна торгова компанія» №4 від 01.08.2013р. з рішенням про передачу мопедів у заставу, факт схвалення цим відповідачем свого рішення, змісту протоколу та факт реалізації ним такого свого рішення підтверджується також наданням ним цього протоколу нотаріусу 11.09.2013р. при укладенні договорів позики та застави мопедів, укладенням та змістом цих договорів.
Отже, з огляду на предмет та підстави позову, необхідність у призначенні почеркознавчої експертизи у справі відсутня. Для вирішення спору по суті достатньо документів у матеріалах справи.
Колегія суддів відхиляє як надумані твердження скаржника про порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи в частині явки сторін у судове засідання, так як позивач був позбавлений права задати питання учасникам справи.
В чому саме полягає важливість пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу, який посвідчував оспорюваний договір застави, і які саме обставини щодо рішення одноосібного засновника ТОВ «Південна торгова компанія» про передачу мопедів у заставу міг пояснити суду нотаріус, скаржник не вказав.
Частиною 1 ст. 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Частиною 1 ст. 61 ГПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Згідно з ч. ч. 1.2 ст. 90 ГПК України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.
Наявні у справі протоколи судових засідань господарського суду Одеської області беззаперечно свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 брав участь у судовому процесі в суді першої інстанції через свого представника адвоката Туруту Є.І. Проте позивач не скористався своїми процесуальними правами та не поставив жодного запитання іншим учасникам справи.
Зазначаючи безпредметно, що відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення зборів засновників ТОВ "Південна торгова компанія", оформленого протоколом № 4 від 01.08.2013 року, суд першої інстанції послався на сталу судову практику розгляду спорів про визнання недійсними рішень зборів засновників або учасників товариства, скаржник не вказує у чому саме полягає незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення суду в цій частині у врахуванні ним правових висновків Верховного Суду з цього питання при вирішенні даного спору по суті.
Міркування скаржника щодо свого законного інтересу у даній справі є безпредметними та не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову.
За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 6810 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 17 серпня 2021 у справі № 916/1228/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна торгова компанія" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 28.10.2021.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.