Провадження № 22-ц/803/7296/21 Справа № 205/8983/20 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
28 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,-
У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що в присутності двох свідків між ним та ОСОБА_2 21 червня 2019 року було укладено два усних договори: договір підряду на проведення відповідачем ремонтних робіт із зовнішнього утеплення стін квартири позивача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та улаштування фундаменту, стін та даху банного будинку протягом одного місяця з моменту укладення договору з наданням авансу у сумі 65000,00 грн.; договір позики грошових коштів у сумі 100000,00 грн. строком на один місяць.
Разом з тим, отримавши грошові кошти відповідач зник, жодного разу не з'являвся на зазначених об'єктах для проведення ремонтних робіт та взагалі їх не розпочав, у місячний строк позичені кошти не повернув. 22 серпня 2019 року на адресу відповідача направлено вимоги про повернення боргу в розмірі 100000,00 грн. та 65000,00 грн., однак грошові кошти відповідач до цього часу не повернув.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики від 21 червня 2019 року в розмірі 100000,00 грн., стягнути заборгованість за невиконання договору підряду від 21 червня 2019 року в розмірі 65000,00 грн., судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1650,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2020 року було роз'єднано позовні вимоги, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та виділено в самостійне провадження вимогу ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що із розписки, складеної 21 червня 2019 року, вбачається, що 21 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав в борг 100000,00 грн. (а.с. 13). При цьому зі змісту розписки не можливо встановити факт укладання договору позики, оскільки у розписці відсутнє ПІБ позикодавця, а також відсутнє зобов'язання про повернення грошових коштів. Крім того, в ході досудового слідства у кримінальному провадженні № 12019040690002046 від 24 червня 2019 року встановлено, що між сторонами виникли правовідносини не з договору позики, а з приводу неналежного виконання будівельних робіт.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що 21 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 100000,00 грн., що підтверджується копією розписки (а.с. 13).
22 серпня 2019 року на адресу відповідача направлено вимогу про повернення боргу в розмірі 100000,00 грн., однак грошові кошти відповідач до цього часу не повернув (а.с. 14, 16).
В провадженні СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувало кримінальне провадження № 12019040690002046 від 24 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України. В ході досудового слідства було встановлено: 24 червня 2019 року до Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що в період часу з квітня 2019 року по середину червня 2019 року ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволодів майном заявника.
Постановою слідчого СВ Новокодацького ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області від 26.07.2019 року кримінальне провадження № 12019040690002046 від 24 червня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України - закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що із розписки, складеної 21 червня 2019 року, вбачається, що 21 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав в борг 100000,00 грн. (а.с. 13). При цьому зі змісту розписки не можливо встановити факт укладання договору позики, оскільки у розписці відсутнє ПІБ позикодавця, а також відсутнє зобов'язання про повернення грошових коштів. Крім того, в ході досудового слідства у кримінальному провадженні № 12019040690002046 від 24 червня 2019 року встановлено, що між сторонами виникли правовідносини не з договору позики, а з приводу неналежного виконання будівельних робіт.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики є доказом факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок в оскаржуваному рішення про не доведення факту укладання між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 договору позики на суму 100 000 грн. є передчасним та помилковим, оскільки у розписці боржник зазначив, що взяв кошти в борг, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки у розписці відсутнє ПІБ позикодавця, а також відсутнє зобов'язання про повернення грошових коштів, а тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність факту укладання договору позики.
Досліджена розписка не є належним та допустимим доказом укладення між сторонами договору позики та підтвердженням виникнення боргових зобов'язань між сторонами. Зміст розписки не відповідає вимогам щодо укладення договору позики та в ній відсутнє зобов'язання про повернення грошових коштів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що позивач не довів факту укладення між сторонами договору позики, оскільки вказана розписка не містить ознак договору позики.
Зміст підписаної відповідачем розписки не містить зобов'язання, визначеного статтею 1046 ЦК України. Фактичні обставини, зазначені у розписці, та юридична природа цього документа не свідчить про виникнення правовідносин позики між сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення, порушені норми процесуального права, а саме, було витребувано матеріали кримінального провадження з власної ініціативи, колегія суддів не може прийняти до уваги оскільки вони не впливають на правильність оскарженого рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно роз'єднано позовні вимоги щодо стягнення боргу за договором позики та стягнення заборгованості за договором підряду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки розгляд цих позовних вимог в одному провадженні ускладнює вирішення справи.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко