Провадження № 22-ц/803/4607/21 Справа № 202/58/20 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 27
26 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, -
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 березня 2013 року ОСОБА_1 взяла в борг грошові кошти у розмірі 320000 грн., що підтверджується відповідною розпискою. На звернення позивача про повернення боргу, відповідачка не відповідала, грошові кошти не повертала, тобто ухилялась від взятих на себе зобов'язань. Позивач звернувся до відповідача з заявою-вимогою від 24 грудня 2019 року про повернення боргу в сумі 320000 грн. та процентів за договором позики у розмірі 327338,09 грн., однак до дня звернення з даним позовом до суду, грошові кошти відповідачем не повернуто.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки заборгованість за договором позики у розмірі 647338,09 грн..
20 травня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним у зв'язку з безгрошовістю.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що з 2011 року до 2014 року ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 перебували у шлюбі. Будучи обізнаним, що у ОСОБА_1 є грошові накопичення, ОСОБА_2 на протязі 2010 року пропонував їй купити 13/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки. 09 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено відповідні договори купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. У 2013 році ОСОБА_2 хотів отримати, належну ОСОБА_1 нерухомість у незаконний спосіб, тому шляхом здійснення погроз психологічного та фізичного характеру за участю свого адвоката Бур'янського А.В., змусив ОСОБА_1 написати розписку про отримання грошових коштів у розмірі 320000 грн., які остання не отримувала, а тому зобов'язань про повернення грошових коштів не існувало, що підтверджується самою розпискою, в якій відсутні зобов'язання про повернення грошей. Крім того, ОСОБА_2 не мав джерел доходу, які б забезпечили йому можливість щодо надання позики в суми 320000 грн.. Таким чином, договірні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виникали, оскільки останній не надавав грошових коштів. Також ОСОБА_1 вказала, що за викладеними фактами, вона у 2015 році зверталась до поліції, але вони встановили наявність лише цивільно-правових відносин. Крім того, у останньої наявний аудіо-запис розмови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з якого вбачається, що ОСОБА_1 не отримувала жодних грошових коштів від ОСОБА_2 , а розписка є безгрошовою.
Враховуючи викладене, позивачка просила визнати договір позики, укладений у формі розписки від 06 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на суму 320000 грн., недійсним у зв'язку з безгрошовістю.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а саме, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 вересня 2013 року в розмірі 647338,09 грн., з яких: 320 000,00 грн. - сума основного боргу; 327 338,09 грн. - проценти на рівні облікової ставки Національного банку України. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним у зв'язку з безгрошовістю - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив з їх недоведеності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розписка не містить зобов'язання щодо повернення боргу, оскільки його не існувало, тому відсутня істотна умова договору позики щодо повернення грошей та у позивача, відповідно, відсутнє право вимагати повернення грошей, яких вона не отримувала. Крім того, апелянт вказує, що суд безпідставно стягнув відсотки, які перевищують суму позики.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 06 вересня 2013 року ОСОБА_1 була написана розписка про отримання нею у борг від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 3200 00,00 грн..
Факт написання даної розписки відповідачкою не оспорювався.
Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 ст. 640 ЦК України врегульовано момент укладення договору, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З аналізу даної норми вбачається, що предметом договору позики можуть бути, зокрема, грошові кошти, які передаються однією стороною (позикодавцем) у власність другій стороні (позичальникові) з обов'язковим поверненням суми позики.
Після передання грошей договір вважається укладеним та у сторін виникають взаємні права та обов'язки, зокрема у позичальника виникає обов'язок повернути всю суму коштів.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова розписка позичальника сама по собі є письмовою угодою та документальним підтвердженням передачі грошей та укладення договору позики.
З дослідженого змісту розписки, виданої та підписаної ОСОБА_1 , вбачається, що в момент її видачі вона взяла в ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 320000,00 грн. Викладена конструкція тексту розписки свідчить про її реальність, тобто вже на момент її написання відповідачкою були отримані грошові кошти, а отже договір вважається укладеним, та у позичальника виникли обов'язки з повернення тієї ж суми коштів.
Істотною умовою договору позики відповідно до вимог законодавства є його предмет, а саме грошові кошти в сумі 320000,00 грн., факт передачі яких чітко викладений у розписці.
Отже основна обов'язкова умова для укладення договору позики між сторонами була визначена.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки у розписці не зазначено строк повернення коштів, борг має бути повернутий у порядку, встановленому ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
Встановлено, що 24 грудня 2019 року ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 , за адресою реєстрації останньої, а саме: АДРЕСА_2 , було направлено заяву-вимогу про повернення боргу.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання.
Положення ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі закону або рішення суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю.
Відповідно до ч. 1 вказаної статті позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідо ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.
Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , обґрунтовуючи безгрошовість оспорюваної позики, посилалась на покази своєї доньки ОСОБА_3 , яка в ході допиту в якості свідка зазначила, що ОСОБА_1 під тиском та погрозами написала розписку від 06 вересня 2013 року про отримання у борг грошових коштів від ОСОБА_2 , однак гроші їй ніхто не надав.
Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).
Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Згідно п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 6 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.
Відповідно до висновку від 23 березня 2015 року, затвердженого заступником начальника Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області 24 березня 2015 року, в ході розгляду матеріалу та проведення перевірки за заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 від 17 березня 2015 року про здійснення погроз з боку адвоката ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , встановлено, що викладені в заяві факти нічим не підтверджуються, а між громадянами склались цивільно-правові відносини, які вирішуються в приватному порядку в суді. Крім того, роз'яснено, що таке рішення можу бути оскаржене прокурора протягом 7 діб з момент ознайомлення. Разом з тим, дане рішення Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, оскаржено не було.
Тобто, фактів вчинення правопорушення по відношенню до ОСОБА_1 при видачі нею розписки від 06 вересня 2013 року правоохоронним органами не встановлено.
Наданий ОСОБА_1 лист з нотатками, суд вірно не взяв в якості належного та допустимого доказу, оскільки відсутні підтвердження щодо написання даного листа ОСОБА_2 та/або адвокатом Бур'янським А.В., а наявні у ньому нотатки, жодним чином не підтверджують обставин, на які посилається ОСОБА_1 ..
При цьому, суд надав вірну оцінку наданому ОСОБА_1 звукозапису, оскільки він не підтверджує та не спростовує обставин, на які посилаються сторони, відсутня інформація щодо джерел його походження, а з його змісту неможливо встановити суті розмови та належність голосів саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Враховуючи заперечення позивача щодо належності йому голосу на вказаному аудіо-записі, відповідачкою не було заявлено клопотань про призначення фонетичної експертизи.
У межах строку позики відповідач, крім повернення суми позики, повинна була сплачувати проценти в розмірі облікової ставки НБУ.
Право позикодавця нараховувати передбачені законом проценти за позикою припиняється після спливу строку дії такої позики.
Позивачем надано розрахунок розміру процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України, який здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та не оспорювався відповідачкою під час розгляду справи.
Відповідно до вказаного розрахунку, розмір процентів за позикою в період з 7 вересня 2013 року до 24 грудня 2019 року становить 327338,09 грн..
Встановивши вказані обставини справи, зокрема, відсутність доказів, які б підтвердили факт написання ОСОБА_1 розписки під впливом погроз з боку ОСОБА_2 , а також факт неналежного виконання відповідачкою взятих на себе грошових зобов'язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки основної суми боргу та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
При цьому, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки й відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України, в межах заявлених вимог з 07 вересня 2013 року до 24 грудня 2019 року.
Доводи апелянта в скарзі про те, що розписка не містить зобов'язання щодо повернення боргу, оскільки його не існувало, тому відсутня істотна умова договору позики щодо повернення грошей та у позивача, відповідно, відсутнє право вимагати повернення грошей, яких вона не отримувала, - колегія суддів вважає безпідставними, так як зобов'язання має виконуватися належним чином. Колегія суддів звертає увагу апелянта на той факт, що після передання грошей договір вважається укладеним та у сторін виникають взаємні права та обов'язки, зокрема у позичальника виникає обов'язок повернути всю суму коштів.
Більш того, вказані твердження апелянта зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Суд першої інстанції на вказані доводи відповідачки дав чіткі та обґрунтовані відповіді, які відповідають вимогам закону.
Доводи апелянта в скарзі про те, що суд безпідставно стягнув відсотки, які перевищують суму позики, колегія суддів також вважає необґрунтованими, так як ОСОБА_1 на спростування вказаних позовних вимог не надала свого розрахунку та не вказала підстав для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко