Провадження № 22-ц/803/8037/21 Справа № 215/2173/21 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
28 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач- Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року, ухваленого суддею Лиходєдовим А.В. м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 03 липня 2021 року,-
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення одноразової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову зазначив, що він прцював на підприємстві відповідача у період з 29.06.1977 р. по 20.01.1981 р. На посаді слюсаря черговим по ремонту обладнання, з 20.01.1986 р. по 30.11.1989 р. помічником машиніста екскаватора, з 19.02.1991 р. по 01.08.2011 р. машиністом екскаватора з повним робочим днем в кар'єрі по видобутку руди. Звільнився 01.08.2011 р. за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
В 2021 р., він дізнався, що має право на одноразову допомогу при звільненні, оскільки пропрацював у відповідача більше 20 років.
Після уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача невиплачену одноразову допомогу при звільнені в розмірі 18854,82 грн.; - середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 02.08.2011 р. по 02.06.2013 р. 124818,76 грн. та судовий збір в сумі 1436 гр. 73 коп.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства « Північний ГЗК » на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову допомогу при виході на пенсію, належну йому при звільненні у розмірі - 18854 грн. 82 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2011 р. по 02.06.2013 р. у розмірі 124818 грн. 76 коп., а всього 143673 грн. 58 коп..
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний ГЗК» судовий збір на користь ОСОБА_1 в розмірі 1436 грн. 80 коп..
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом матеріальних та процесуальних норм та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача 18854 гнрн. 82 коп. - в порядку недоплаченої одноразової допомоги при звільненні, 136 165 грн. 92 коп. середній заробіток за час затримки розрахунку та 1436 грн. 80 коп. -сплачений судовий збір.
Зокрема, скаржник зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст.. 117 КЗпП України.
В апеляційній скарзі представник відповідача АТ «ПІВНГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшивши стягнуту суму з урахуванням принципу співмірності.
Судом першої інстанції не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування співмірності, з огляду на які середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, який може бути зменшено судом з урахуванням принципу співмірності, до розміру, який втричі перевищує розмір самої суми заборгованості , саме таке співвідношення на думку скаржника має бути застосовано судом по даній справі.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач працював на підприємстві відповідача з 29.06.1977 р. по 20.01.1981 р. слюсарем черговим по ремонту обладнання, з 20.01.1986 р. по 30.11.1989 р. помічником машиніста екскаватора, з 19.02.1991 р. по 01.08.2011 р. машиністом екскаватора з повним робочим днем в кар'єрі по видобутку руди. Звільнився 01.08.2011 р. за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Позивачу ОСОБА_1 при звільненні одноразова допомога при виході на пенсію, що передбачена Галузевою угодою на 2011-2012 роки не виплачувалась.
Відповідно до довідки ПрАТ «ПівнГЗК» № 342 від 16.03.2021 р оку, середньомісячна заробітна плата позивача за період з 01.06.2011 року по 31.07.2011 року складає 6284,94 грн.. середньогодинна заробітна плата складає 38,44 грн. (а.с. 9).
Пунктом 6.1 розділ 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди на 2011-2012рр., встановлено, що власник зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років - двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної заробітної плати.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що при звільненні йому не була виплачена одноразова вихідна допомога при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, оскільки він, відповідно до загального стажу його роботи на підприємстві, при виході на пенсію мав отримати три розміри місячної середньої заробітної плати.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача, з вини роботодавця, йому не було виплачено одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача разом із середнім заробітком за час затримки невиплати одноразової допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до положень ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки, чинної на день звільнення позивача, передбачено, що сторона власників зобов'язується виплачувати працівнику при фактичному виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше трьох середньомісячних заробітних плат при стажі від 20 і більше років.
Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.
Отже, враховуючи, що позивач на момент виходу на пенсію за власним бажанням станом на 01.08.2011 року мав більше ніж 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія п. 6.1. Галузевої угоди та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної заробітної плати працівника.
Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
Вимоги до власників підприємства, передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України та колективного договору підприємства, в частині соціальних гарантій працівників при виході на пенсію, які були чинні на час звільнення позивача із підприємства відповідача різняться, так Галузевою Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, така ж норма передбачена і колективним договором, однак колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, оскільки встановлює обмеження у виплаті вихідної допомоги у зв'язку із наявністю порушень працівником трудової дисципліни.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з всновками суду першої про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої Угоди, виконання якої є обов'язком для відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.
Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві та без врахування порушень трудової дисципліни працівником (протягом останнього року роботи).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №212/343/17-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №215/1270/16-ц, у справі № 212/6331/19 від 29 липня 2020 року .
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача 27 років та був звільнений за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Отже, на ОСОБА_1 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі місячної середньої заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( із змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Позивач був звільнений з підприємства відповідача 01.08.2011 року, тому розрахунковим періодом є два попередні повні місяці - липень 2011 року та червень 2011 року. В зазначені місяці середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням склала 6284,94 грн.
При середньомісячній заробітній платі 6284,94 грн. вихідна допомога повинна становити три розміри середньомісячного заробітку що дорівнює 18854,82 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 18854,82 грн. невиплаченої одноразової вихідної допомоги при виході на пенсію.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади - 06.01.2011 року, відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум та не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1 , який звільнений 01.08.2011 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених вимог.
Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з розрахунком розміру середнього заробітку за період з 02.08.2011 року по 02.06.2021 року, наведеним в рішенні суду першої інстанції та перевіреним колегією суддів.
В силу положень ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах вимог заявлених сторонами, тому суд першої інстанції, розглянувши справу дійшов правильного висновку, про стягнення на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи із меж заявлених позовних вимог, визначеного позивачем на власний розсуд з урахуванням принципу справедливості та співмірності в розмірі 124 818, 76 грн., у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги позивача в цій частині не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції судової практики щодо розгляду аналогічних справи є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування співмірності до заявлених позовних вимог, оскільки позивачем при зверненні до суду з позовом, на власний розсуд з урахуванням принципу справедливості та співмірності визначено суду, яка підлягає стягненню.
Отже, враховуючи те, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами Колективного договору та Галузевої Угоди, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: