Справа №303/5298/21
2/303/1529/21
Ряд. стат. звіту - 46
13 жовтня 2021 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі головуючого судді Куцкір Ю.Ю.
за участю секретаря судових засідань Славич М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 81 000 гривень.
Позов мотивований тим, що 13.05.2020 року позивач звернувся до Мукачівського ГУНП в Закарпатській області із заявою-повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, ймовірно посадовими особами виконавчого комітету Мукачівської міської ради при підготовці проекту рішення та розгляді його клопотання від 02.09.2019 року. При прийнятті заяви позивачу було вручено талон-повідомлення єдиного обліку №5233.
Ухвалою слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.05.2020 року у справі №303/2510/20 встановлено бездіяльність у вчиненні дій, передбачених ч.1 ст.214 КПК України за його заявою та зобов'язано виконати вимоги згаданого закону.
03.06.2020 року уповноваженою особою відповідача внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12020070040001158. На заяву позивача від 05.08.2020 року про надання інформації про вжиті заходи та проведені слідчі дії, інформації надано не було.
В період з 14.05.2020 року по сьогоднішній час, відповідачем не вжито жодних заходів досудового розслідування для з'ясування фактичних обставин справи та притягнення винних до відповідальності.
Таким чином, на думку позивача, уповноваженими особами вчинено умисну бездіяльність, яка полягала у не розслідуванні заяви позивача від 13.05.2020 року.
Вказана бездіяльність підпадає під вимоги спеціального ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодування шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо, та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадку, зазначених у ч.1 цієї ж статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідач своєю бездіяльністю завдав йому моральну шкоду, яку останній за період з 14.06.2020 року по 01.07.2021 року оцінює у розмірі 81 000 гривень та просить стягнути з відповідача на його користь.
Представник відповідача Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області - Щадей С.М. подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві.
Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.07.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1, п.9 ч.2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Судом встановлено, що 13.05.2020 року позивачем ОСОБА_1 було надіслано керівнику Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області заяву-повідомлення про вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України (а.с. 5-7).
Цього ж числа, вищезазначена заява-повідомлення була зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку) Мукачівський відділ поліції ГУНП в Закарпатській області за №5233, про що свідчить Талон-повідомлення Єдиного обліку №5233 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с. 8).
Ухвалою слідчого судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.05.2020 року зобов'язано особу Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області уповноважену на внесення відомостей до ЄРДР про кримінальні правопорушення, вчинити дії, передбачені ч.1 ст.214 КПК України за заявою-повідомлення ОСОБА_1 від 13.05.2020 року (а.с. 9, 10).
05.08.2021 року позивачем ОСОБА_1 було надіслано керівнику Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області клопотання про надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення та видачу копії документів (а.с. 11).
Із листа дізнавача сектору дізнання Довгінка М. №5-9462/106/26/1-2020 від 07.08.2020 року слідує, що останній повідомляє ОСОБА_1 про те, що матеріали по його заяві зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12020070040001158 від 03.06.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Досудове розслідування (у формі дізнання) вказаного кримінального правопорушення здійснюється сектором дізнання Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області (а.с. 12).
Із Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12.08.2020 року вбачається, що 02.06.2020 року надійшла ухвала Мукачівського міськрайонного суду про внесення відомостей до ЄДРР по заяві ОСОБА_1 щодо перешкоджання невідомою особою у приватизації земельної ділянки мотивуючи тим, що це не відповідає розташуванню вимогам будівної документації (а.с. 13).
Дані правовідносини регулюються нормами ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Згідно статті 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди.
За твердження позивача, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи або органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статей 1173 та 1174 ЦК України.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
За висновком Верховного суду України у справі №6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана в тому числі внаслідок процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Для настання відповідальності перед позивачем обов'язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними. Вина є підставою для відповідальності.
Отже, позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, наявність самої шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Виходячи з аналізу норми ст.1174 ЦК України, для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вказаної статті потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоду, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди такої шкоди.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження№ 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).
Суд вважає за необхідне вказати на те, що згідно роз'яснень, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позовні вимоги вмотивовані наявністю у нього права на відшкодування моральної шкоди від держави через те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться тривалий час і є неефективним.
При цьому, позивач посилається на порушення відповідачами частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України,статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства та якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , протягом періоду з 14.06.2020 року по 01.07.2021 року, не було вжито жодних заходів досудового розслідування для з'ясування фактичних обставин справи та притягнення винних до відповідальності, що свідчить про умисну бездіяльність.
Разом з тим, при дослідженні наданих позивачем доказів, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про визнання протиправність дій та бездіяльності уповноважених осіб Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області, що спростовує твердження позивача наведене ним у позовній заяві.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст.1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, з огляду на положення ст.1176 ЦК України, що передбачають відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Проте, позивач ОСОБА_1 не навів обґрунтування позовних вимог немайнового характеру та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру. Також позивачем не доведено протиправності поведінки органів досудового розслідування та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року кримінальне судочинство визнано як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх Конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Нормами КПК України встановлено наступне.
Згідно ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лишена підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Відповідно до ч.6 ст.28 КПК України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Згідно ст.1 ч.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Главою 26 КПК України врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора, ухвал слідчого судді тощо.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні, вправі користуватися всіма правами, встановленими для нього діючим законодавством, в тому числі оскарження дій та бездіяльності слідчого і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням по конкретній справі.
Процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов'язки у відповідності до вимог закону.
Прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення по кримінальному провадженню, яке в подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не тягне за собою настання відповідальності з боку вказаних суб'єктів.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 .
Як уже зазначалося судом, позивач ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог, та відповідно підставу для стягнення на його користь моральної шкоди посилається на наявність умисної бездіяльності уповноваженими особами відповідача щодо не розгляду поданої його заяви від 13.05.2020 року.
Проте, із наданих позивачем доказів, судом не було встановлено протиправність дії чи бездіяльності уповноважених осіб Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області.
В ході судового розгляду по даній справі позивачем не надано жодних доказів того, що в діях уповноважених осіб Мукачівського ВП ГУНП в Закарпатській області, на яких зазначив позивач як на порушників його прав, встановлено порушення закону, які тягнуть дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Отже, саме по собі посилання позивача на позицію Верховного Суду не звільняє його від обов'язку довести належними та допустимими доказами неправомірність бездіяльності органу досудового розслідування, наявність шкоди та причинний зв'язок між ними.
Суд враховує, що спірні правовідносини тривають значний час, при цьому, щодо тривалості строків досудового розслідування, відповідачем досліджуваного кримінального провадження, слід зазначити що позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості оскаржити такі в порядку, визначеному ст.308 КПК України. Доказів оскарження в зазначеному КПК України порядку тривалості строків досудового розслідування по вказаному вище кримінальному провадженні, позивачем в судовому засіданні суду надано не було.
Тобто кримінальним процесуальним законодавством визначено інший порядок розгляду скарг учасників кримінального провадження та осіб, права яких порушуються як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого провадження у суді.
Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.
Незгода позивача з прийнятими процесуальними рішеннями, які можуть бути ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.
Будь-якого рішення, що набрало законної сили, про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідача, позивачем суду не надано.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України та ст.ст. 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 43, 49, 141, 200, 223, 258, 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду завдану протиправною бездіяльністю у кримінальному провадженні №12020070040001158 від 03.06.2020 року у розмірі 81 000 (вісімдесят одна тисяча) гривень - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, код ЄДРПОУ 40108913, місце знаходження м.Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 13, Закарпатська область.
Повний текст рішення суду складений 13.10.2021 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір