Єдиний унікальний номер судової справи: 225/4899/21
Номер провадження: 2/225/894/2021
26 жовтня 2021 року м.Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Челюбєєва Є.В.
за участю
секретаря - Савченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.1988 року зареєстрованого в реєстрі за № 171 їй на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 . Крім позивача у вказаному вище будинку зареєстрований такої її син ОСОБА_2 , який фактично в ньому не проживає з 10 лютого 2019 року, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей в будинку не має. З проханням про зняття з реєстрації до відповідача ОСОБА_1 не зверталася, оскільки їй невідомо його місце проживання, жодного звязку з ним вона не підтримує.
Отже, у зв'язку з викладеним, позивачем ставиться питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, оскільки він не проживає без поважних причин у вказаній кватирі.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, зазначила що наполягає на задоволенні вимог, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не прибув з невідомих суду причин, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за її відсутністю не надавав. Справа розглядається на підставі ст. 280 ЦПК України - заочно.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке:
Судом встановлено, що відповідно до Договору купівлі - продажу від 12.04.1987 року, зареєстрованого в реєстрі за № 171 та згідно з Реєстраційним посвідченням, виданим Дзержинським бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7,8).
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб, № 92/89 від 24.06.2021 року, яка видана адміністратором відділу з питань надання адміністративних послуг Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області, в будинку АДРЕСА_1 , крім власника ОСОБА_1 , також зареєстрований її син ОСОБА_2 (а.с.10).
Судом встановлено, що відповідач у справі не проживає у вказаній квартирі з 10 лютого 2019 року, що підтверджується актом про фактичне не проживання особи від 20.07.2021 року, підписаного сусідами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , підпис яких завірено адміністратором відділу з питань надання адміністративних послуг Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області Степаненко Л.А. (а.с.9).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 , як власник будинку АДРЕСА_1 , має право володіти, користуватися та розпоряджатися даним будинком на власний розсуд, використовувати його для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
У зв'язку з чим, суд зазначає таке:
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Враховуючи, що будинок є власністю позивача, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.
Отже, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 , належить на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 , знайшли підтвердження обставини відсутності відповідача, який є сином позивача, без поважних причин понад один рік у вказаній квартирі, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12,13,81, 89,141,263,265, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме, будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Заочне рішення може бути переглянуте Дзержинським міським судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Суддя: Є.В. Челюбєєв